Про що жінка мовчить: Мар’яна Боднар, солістка Київського національного академічного театру оперети

Я взагалі люблю помовчати, хоча з першого разу і не скажеш (усміхається). Мені комфортно зі своїми думками в тиші навіть на одинці (і навіть кілька днів). Я люблю тишу, коли обробляю фотографії (навіть не можу чітко сказати де в той момент блукають мої думки), чи коли просто відпочиваю після емоційного театрального дня; а ще – десь на березі моря, в лісі чи на вершинах гір. Там так спокійно та красиво, що слова лише порушать гармонію. І в цьому я не одна така. Ми з чоловіком тут дуже схожі. Тому, коли я не одна – то ми мовчимо разом. Слухаємо і насолоджуємось.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Востаннє – от прямо сьогодні, коли муза до мене не прийшла, а натомість  знову стався напад ліні і я відклала на завтра те, що треба було зробити ще на вчора.

А якщо більш глобально – то я страшенний перфекціоніст та самокритик. Мабуть це добре, я постійно в якомусь нескінченному процесі навчання, пізнання та вдосконалення себе як людини та своїх професійних навичок, тому завжди знаходжу за що себе посварити, покритикувати, щоб по можливості кожного наступного разу зробити краще. І я справді кайфую від процесу, хоч часом він буває і досить болючим. Але я люблю приймати виклики собі та своїм можливостям та вмінням. Тому, коли після багатьох спроб і помилок, постійних пошуків та праці мені таки вдається реалізувати в життя якусь свою мрію, або ідею, з якою я довго носилась, чи розібратись нарешті з новою програмою фото- чи відео- редактора – той ще челендж (усміхається), розробити цілий музичний чи проект з креативності (ніколи б про таке навіть не помислила), чи просто вдалу фото, впоратись з складною роллю в театрі чи нарешті сісти за руль (тут все ще в процесі) – тоді я себе з чистою совістю можу похвалити. І хоч, це був дуже складний, драматичний і розбалансований рік, в мене справді були хороші приводи, щоб трішечки себе похвалити.

Проте є одне але, цей перефекціоніст і самокритик часто не дає мені спати ночами.

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Я естет, тому тут в мене може бути тільки безкінечний список. В світі так багато всього прекрасного, дивовижного та того, що викликає безперервне захоплення та здивування, що звузити вибір до однієї речі для мене просто не можливо. Кожного разу, коли я потрапляю в якусь країну, місто чи місце – море, вершини гір, старі італійські вілли, палаци та замки, галереї, вузенькі старі вулички Брюгге, фойрди Скандинавії, Флоренція, лавки вин та сирів, кораблик по каналах Амстердаму, фабрика скла Мальти, і ще дуже і дуже всього багато – я завжди вигукую: «Це найкрасивіше, що я бачила»…і так щоразу (усміхається). Тому для мене красивим мабуть є все, що наповнене естетикою, історією, своїм обличчям, в чому є свій дух, шарм та досконалість творіння.

Лишень музика, мистецтво, театр, танець, фотографія – це ж неймовірно прекрасно

Проте, якщо б вибирати все-таки найкрасивіше…то це була б не річ. Це була б – сама людина: дивовижна, складна, креативна, здатна втілити та реалізувати здавалося б найнеможливіші для усвідомлення речі. Подивитись тільки на розвиток космосу, медицини та ІТ. Такий великий всесвіт та досконалий механізм, яку хочеться пізнавати.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Мені дуже не вистачає вміння самій писати слова і музику. Це б значно мені і допомогло у втіленні моїх ідей. І якщо з музикою, я можливо б ще якось впоралась, особливо з аранжуванням,  то зі словам – зовсім кепсько. Та Муза до мене не приходить.

Читайте також: #BOOKSHELFY: СЕМЕН ГОРОВ, РЕЖИСЕР ТА ПРОДЮСЕР

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Всі спогади мені дорогі, як радісні так і печальні. Їх насправді так багато і вони такі яскраві, що вибрати щось одне-єдине, просто не можливо. Це ж все досвід, емоції, враження, переживання, тому цінні всі. А особливо ті, що пов’язані з близькими людьми та життєвими turning points. У мене таких переломних моментів було кілька і найбільш важливий, мабуть, той, коли я раптом вирішила все кинути – хорошу роботу, кар’єрні можливості, дуже хороші фінансові можливості, і поїхати вчитись співати до Риму… Ну, покликала мене душа та мрія (усміхається). Там я знайшла і чоловіка, і своє майбутнє.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Чоловікам личить галантність, гострий розум, почуття гумору та хороший смак. А жінок точно не прикрашає вульгарність, грубість та одинакові губи. Індивідуальність, ввічливість та дієвість, думаю, ті риси, які прикрашали б обидві статі.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Довго думала, навіть різні тести пройшла. Я б сказала, я напій під настрій. Який в мене настрій такий і коктейль, я ж близнюк… можу собі дозволити бути різною. Часом може бути яскраве просекко чи ніжне мартіні, часом – дуже міцне віскі чи граппа, але в більшості випадків – я таки добре, смачне, якісне італійське чи іспанське червоне вино (DOCG)..і чим більше йому років, тим смачнішим, більш витриманим, терпкішим воно та дорожчим воно стає, як і я (усміхається).

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Уже й не пригадаю. Так щоб жалкувати, мабуть не було, але маму я точно не завжди слухала. Підлітки – то особливі люди.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Зовнішність поняття дуже відносне. Часто в гонитві за нав’язаними соціальними мережами сучасними зовнішніми стереотипами люди трішки випускають, що краса саме в індивідуальності, енергетиці, якомусь особливому шармі та наповненості. Я не люблю шаблонність та приторно-солодку красу. Частіше всього вона пуста, лише зовнішня оболонка, яка нічого не виражає. Натомість є багато не ідеальних за зовнішніми параметрами чоловіків – акторів, музикантів тощо, від яких очей відірвати не можливо, такий там магнетизм та харизма. Це й приваблює.

Чим пахне щастя?

Життям. Коли є життя, це вже саме по собі щастя! А далі все від кожного залежить індивідуально, якими запахами, самками, фарбами його наповнювати.