Незважаючи на посередню освіченість Анастасія вийшла заміж за представника козацької старшини, Костянтина Голуба, шваґра Гетьмана Івана Самойловича. Даний шлюб відкрив Анастасії можливості бути на бенкетах козацької верхівки розвідуючи яким чином працює висока політика української держави. Це самонавчання протривало недовго і закінчилось зі смертю її чоловіка.
Вже вдовою, Анастасія не хотіла закінчувати життя в монастирі, як годиться в той час праведній християнській дружині з аристократичного роду після смерті чоловіка. Вона прагнула більшого – влади та престижу. Тому в 1700 році її посватав на двадцять років старший, Іван Скоропадський.
На той час Іван ще не був головою держави, а тільки бунчужним Івана Самойловича. Скоропадські були з підляської аристократії, що оселилась на Брацлавщині. Це передбачало Насті великі перспективи стосовно її цілей. Та на відміну від своїх предків Іван не вирізнявся ні гострим розумом, ні успішним служінням Марсу. Та життя подарувало Іванові щасливий квиток, у Глухові 6 листопада 1708 року він став гетьманом української держави. Разом з ним гетьманом стала Анастасія Скоропадська.
Зокрема про шлях Івана та Насті до посади влучно написав Данило Мордовцев. Він стверджував, що Анастасія набутими зв’язками в українському та російському дворі неабияк посприяла тому щоб її чоловік став головою країни. Коли ж Іван та що важливо, Анастасія отримали таку бажану булаву, Скоропадський вже був геть не молодим, втомленим урядовими справами та потрясіннями від останніх подій навколо Мазепи. Це зробило Івана абсолютно безвільним керівником та політиком. Такий стан справ чоловіка для Анастасії був прекрасним. Це створювало для неї всі умови щоб провадити власні політичні рішення на позиції “сірого кардинала”. Як стверджував Данило Мордовцев, Скоропадський з полегшенням довірив булаву дружині. Чутки про жіноче керівництво поширювались країною дуже швидко, що і породило відомі крилаті вислови. “Іван носить плахту, а Настя – булаву.” “Іван теля пасе, а Настя булаву несе”. Гетьманівна приймала поважних гостей, дипломатичні зустрічі, перемовини з російськими урядовцями.
За дослідженнями письменника та журналіста Олександра Овруцького-Швабса, побутує думка, що Анастасія Скоропадська впливала на чоловіка, щоб Іван все менше думав про військові справи та все більше займався власними статками. Під управлінням дружини гетьман Іван Скоропадський став одним з найбільших землевласників України. Навіть після смерті чоловіка, Анастасія накопичувала земельні володіння.
Цю сферу життя гетьманівна почала в Глухові. Анастасія меценувала церкву та богодільню для бідних, в якій вдовою вдруге, доглядала за хворими. Також в Гамаліївці меценувала жіночий монастир. Саме коли до гетьманівни почала наближатись смерть, вона посвятила життя вірі та нужденним.
***
13 січня 1730 року життя неграмотної та неписьменної Насті, що зросла до однієї з найбагатших та найвпливовіших козачок України, обірвалося.
На пишних похоронах були присутні наступник Скоропадського на посаді, Данило Апостол разом з дружиною, що символічно продовжило тяглість української влади.
Отже, Анастасія Скоропадська з роду Марковичів була традиційним представником власної епохи. Владна козачка немов за прикладом Ганни Золотаренко, інтуїтивно та послідовно здійснювала кроки до набуття власної могутності з наданням переваги внутрішнім аспектам держави і особистому збагаченню.
Джерела:
Загальний гербовник ч. VII – 170
