#bookshelfy: Сергія Мартинюка, лідера гурту «Фіолет», письменника

Фронтмен гурту "Фіолет" та письменник Сергій Мартинюк стверджує що читає, бо… не може не читати і додає: «Книга – це вдале нагадування про те, що людина як вид не безнадійне створіння, спроможне на руйнацію і нищення цієї планети. Книги – це любов і дорога в себе. Дорога, котра не нав’язує тобі основоположних істин, але яка завжди лишає вибір за тобою – ким бути, як вчинити, що сказати, куди піти.» Спеціально для Marie Claire він погодився показати свою книжкову поличку.

Книги в моєму житті з’явилися в дуже ранньому віці. Наприклад, ілюстрована Біблія для дітей. В свої п’ять я вже доволі непогано читав, а в середніх класах школи не уявляв своє життя без футболу, музики і того, що левова частка мого життя проходить з книгами. Більше того, тодішнього мене можна спокійно назвати бібліотечним маніяком, — бував я там значно частіше за більшість своїх однолітків.

Особисто для мене ця звичка і мої досвіди читання ще з дитинства були чимось типу доповненої реальності, що дозволяла тобі переживати емоції та пригоди, які ти не міг пережити з огляду на вік, місцезнаходження і можливості. В школі я любив пригоди і фантастику: Верн, Бредбері, Кларк… автори, що формували мої уяву, світогляд і перманентний потяг до всього нового. А ще це хороша психотерапія і змога побути наодинці, подалі від світу соцмереж.

Читайте також: #BOOKSHELFY: НАДІЇ КУШНІР, ХУДОЖНИЦІ-ІЛЮСТРАТОРКИ, АВТОРКИ ГУСЯ

Книга, яка перевернула життя. Пригадую, як в середині нульових до моїх рук потрапили перші кілька романів Любка Дереша і після їх прочитання я вперше серйозно задумався над своєю ідентичністю. Над молодим поколінням, свідомість якого формувалась в незалежній країні і яке намагалося зрозуміти, яке воно, для чого тут і куди рухається. Культ, Архе, Намір, Поклоніння ящірці і особливо, Трохи пітьми. Здається, десь тоді відбулося мною прийняття себе самого – з усіма своїми вихідними даними, соціальним походженням, звичкою лаятися, слухати панк-рок і лазити стінами гуртожитків до дівчат.

Найстаріша книжка на полиці. Свою бібліотеку я почав збирати орієнтовно сім років тому, але ще з давніших часів у мене збереглися українські видання Стівена Кінга з нульових – наприклад, «Історія Лізі», «Острів Дума» і «Зона покриття». Знакові книги з колекції ледь не вьсого виданого в Україні Кінга.

Книга «для дорослих», що була найулюбленішою в дитинстві. Пригадую, що в батьків був томик оповідань Гі де Мопассана і те, як вони з інтригуючим усміхом реагували при мені на книгу. Мені кортіло хай там що, але прочитати її. Ледь не при кожній нагоді я потай брав до рук цю збірку і намагався вичитати там щось доросле і «не для дітей». Нічого такого я в ній не знайшов, але повертався я до неї стабільно.

Сама «дивна» книга на поличці – англомовна книга-фотоальбом з підбіркою різномастих американських фріків, які збурювали уяву тамтешніх юзерів у 2014-му. Я придбав її в одному з луцьких секондів.

Книга, яку прочитав вже 10 разів і, не факт, що ще 10 разів не перечитаю. Власне, їх дві, які я читав найчастіше в своєму житті – це «Ловець в житі» Селінджера і «Кладовище домашніх тварин» Кінга. Першу перечитаю щоразу в передчутті серйозних життєвих змін, іншу – під настрій.

Книга для «чтиці за викликом». (В фільмі «Чтиця» актриса Міу-Міу грає «чтицю за викликом». Якби у вас була можливість скористуватися схожою послугою. Кого б ви викликали і що попросили почитати?) Ну я не проти, щоб мені почитав Бредбері. Я не знаю, наскільки звучним був голос письменника, але його історії одні з найзнаквіших у моєму житті.

Книга, яку хотів б додати на поличку. В принципі, на моїй поличках я все, що я хотів і міг придбати (посміхається).

Фото: Лора Молодець