UA
    RU

    Бути людиною. Волонтери про відношення українців до допомоги

    В цей скрутний час українці та народи із сусідніх країн згуртувалися, щоб допомогти один одному. Хтось із вдячністю приймає її, а хтось – ні.


    24 лютого. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Перелякані люди кинулися навтіки хто куди аби вберегти своє життя та своєї сім’ї. Страх, паніка, відчай – ці відчуття переслідують майже кожного українця і сьогодні, хоча, можливо, не кожного.

    Бути людиною. Волонтери про відношення українців до допомоги-Фото 1


    Біда згуртувала нас, тому за лічені години утворилась найпотужніша волонтерська мережа, яка допомагає в усіх куточках країни, особливо де занадто гаряче. Люди на добровільній основі витрачають свої кошти, час та здоров’я, ризикуючи ним, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Більшість українців дійсно приймають допомогу не як данину, а як шанс на спасіння, та є й інші. Редакція Marie Claire поспілкувалася з волонтерами з різних міст та дізналася як українці приймають благодійну допомогу. Також волонтери поділилися своїми рекомендаціями, як можна покращити ситуацію з вдячністю.

     

    Діана Мурза, добровільно допомагає мешканцям Первомайська, Миколаївської області. Вона за власні кошти робить закупку необхідних продуктів та розвозить в період відбою тривоги сім’ям та людям, які цього потребують. 


    Розкажіть, чому ви вирішили допомагати на волонтерській основі?

    Ми намагаємося завжди допомагати людям, які того потребують. Мені дуже шкода людей, які з об’єктивних причин не можуть себе забезпечувати. У нас така можливість є, тому моя сім’я охоче допомагає іншим. Звичайно найбільше, особисто для мене, шкода дітей. 

    Як ви гадаєте, чому люди іноді не вдячні за це?



    По-перше, люди часто вважають, що допомога оплачується невідомо звідки, або взагалі безкоштовна, і не розуміють, що ми такі ж звичайні люди, які роблять це за власні кошти. По-друге, тому що не роблять цього самі – не допомагають іншим, мають пасивну життєву позицію. Не розуміють того, що, наприклад, ліки дуже важко знайти/замовити, тим паче, у період воєнного стану. Вважають, що все дуже просто. Також, можливо, вважають, що вони одні єдині кому необхідна допомога.

    Які рекомендації, поради чи побажання ви б хотіли донести людям?


    Одне з того, що я хочу порадити, це бути вдячними тим, хто допомагає. Це надихає працювати і допомагати й надалі. Звичайне «дякую» та посмішка, ось що волонтери хочуть чути та бачити. І ще одне, це допомагати іншим тим, чим можете допомогти саме ви: сходити до магазину за продуктами для людини, яка не може зробити це самостійно, чи нарубати дров, чи принести тарілку гарячого супу, хто цього потребує. Не бути байдужим.

     

    Марина Борисова, організовує евакуацію людей з гарячих точок. Вона знаходить та координує автобуси, несе відповідальність за сотні життів щодня.


    Розкажіть, чому ви вирішили допомагати на волонтерській основі?

    Насправді, в перші дні війни я шукала, чим можу бути корисною. У своєї колеги я побачила повідомлення про організацію евакуації з Києва та розповсюдила цю інформацію, але потім мені почали дзвонити люди, й казати, що не можна додзвонитися, щоб записатись на евакуацію. Я зрозуміла в чому проблема і написала своїй колезі, чи не потрібна їй допомога. Як виявилось, евакуацію організовували всього два волонтери, у яких був повний хаос та нестача ресурсів, тому я запропонувала свою допомогу, адже я менеджер і власниця рекрутерської компанії, тому я мала розуміння, як можна допомогти.

    Спочатку я була на реєстрації, але пізніше зрозуміла, що не вистачає ні ресурсів, ні грошей, тому вирішила приєднатися до цієї ініціативи та стати організатором. В перші дні у нас було 75 місць в автобусі, а бажаючих виїхати – 500 і від цього хотілось плакати. 

    Як ви гадаєте, чому люди іноді не вдячні за це?

    Я рахую, що люди це роблять точно не зі зла. Я, як психотерапевт, розумію, що кожна людина переживає стрес по-своєму і в критичні моменти вони просто не можуть реагувати по-іншому. Тому до цього я ставлюсь з розумінням і свою команду з 19 волонтерів, які працюють на реєстрації, попередила та прописала інструкцію, що така поведінка можлива і ні в якому разі не потрібно брати це на свій рахунок.

    Наша ціль – привести людину до тями, заспокоїти, якщо вона поводить себе некоректно і в критичних кейсах, на жаль, відмовити. На практиці, люди, які поводили себе не ок, і яких ми “ставили на місце”, стають адекватними та врівноваженими.

    Бути людиною. Волонтери про відношення українців до допомоги-Фото 2

    Які рекомендації, поради чи побажання ви б хотіли донести людям?

    По-перше, якщо волонтер просить вас щось зробити і готовий вам допомогти – потрібно уважно його вислухати чи прочитати те, що він написав та зробити все по інструкції. Не ставити 100 питань, які не стосуються теми та не розповідати свою історію. Нам це заважає, адже волонтерам наразі важливо не залучатися до ситуація в емоційному плані. Не ігноруйте інструкції та цінуйте свій час та час волонтерів.

    По-друге, звертатися до волонтерів адресно. Часто так стається, що мені пишуть люди з питаннями, які не стосуються евакуації і я не можу їх проконсультувати, адже мій напрямок – перевезення людей з гарячих точок. Я рекомендую шукати волонтерів конкретно під ваше питання. Немає сенсу питати волонтера з Маріуполя, як можна доставити ліки бабусі в Києві. Від цього втрачається ефективність волонтера та його час.

    По-третє, переставати давати поради. Якщо ви вважаєте, що волонтери не працюють оптимально, то раджу спочатку приєднати до їхніх лав, попрацювати в такому режимі, а потім пропонувати свої ідеї. Перед тим, як щось радити волонтерам, наприклад, створити бот, який буде збирати заявки на евакуацію, варто спочатку самому стати реєстратором і вже потім робити висновок чи можна оптимізувати цю роботу.

    По-четверте, люди очікують від волонтерів “all inclusive”. По типу, ми їдемо до Львову, а люди питають: “ А до Польщі мене завезете?”, “ А квартиру знайдете?”. Дуже важливо розуміти, що “all inclusive” не буде і деякі не можуть прийняти рішення через це. Не всі розуміють, що на кожному етапі є свій галузевий волонтер.

    Читайте також: Жіноча справа. Три історії: як це – чекати на дитину та народжувати під звуки сирен і канонади вибухів

    Дмитро, волонтер, який допомагає українцям в Польщі, що вимушені були покинути Україну. Хлопець не відчув ніяких негативних емоцій від співпраці з вимушено переселеними українцями.

    Як ви гадаєте, чому люди іноді не вдячні за допомогу?

    Я чув про невдячність, але особисто не зустрічав таких людей. У моїй квартирі наразі живуть дві дівчини в Варшаві. Самі вони з Києва. В мене маленька квартира, але всі ми мирно уживаємось, ніхто не докучає. Дівчата готують борщі та прибирають квартиру. (Посміхається) Зрозуміло, що якщо хтось віддає тобі старі чи непридатні речі, то таке важко прийняти з вдячністю. Але я вважаю, що серед українців, які вимушено покинули країну, більше адекватних людей, котрі розуміють, що ми їм не зобов’язані допомагати, але ми це робимо.

    Давайте залишатися людьми та цінувати один одного!

    Фото:Benjamin Marder/unsplash.com

    Статьи по теме