25 лютого виповнюється 150 років від Дня народження Лесі Українки. Ювілейний 2021 рік — це можливість популяризувати творчість Лариси Косач-Квітки українцям.
Протягом 2021 року під егідою Міністерства культури і інформаційної політики та Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти відбудеться серія заходів з нагоди 150-річного ювілею Лесі Українки. Святкування почнеться із масштабного мистецького проєкту «Леся Українка: 150 імен» в Українському домі (вул. Хрещатик, 2). Подію можна буде відвідати з дотриманням карантинних обмежень 25 лютого за запрошеннями, а з 26 лютого до 8 березня — вхід безкоштовний.
Іван Франко влітку іноді гостював у Колодяжному в садибі Косачів. Біля них був поруч ставок, в якому поет охоче ловити раків. А Леся разом із сестрами і братами любила спостерігати за цим процесом.
Хоч і написала “Лісову пісню”. Вона пояснювала також молодшим братам і сестрам, що насправді це не живі створіння і їх немає у реальному житті.
Вся садиба у Колодяжному потопала в зелені. Батьки щороку саджали нові дерева чи кущі, а діти допомагали з вибором. У кожного було посаджене власне дерево. У Лесі — це була сріблолиста тополя.
Крім дерев і кущів, батьки саджали біля дому багато конвалій, бо їх найбільше любила поетеса.
Вона могла скільки завгодно плавати на різній глибині, а хвора нога не заважала їй анітрохи.
На різдвяні свята Леся організовувала сімейні вистави. Точно як у Маленьких жінках. Вона була “режисером” і стежила за пошиттям костюмів, а дещо виготовляла і сама.
Чимало жителів Колодяжного не вміли читати, а Леся з дитинства допомагала опанувати їм це вміння.
Читай также: Кінофестиваль «Вечори французького кіно» пройде онлайн: 5 аргументів не пропустити його
Леся вже у 4 роки вміла читати, а в 5 років написала перший лист до свого дядька — Михайла Драгоманова. Лист був змістовний і добре написаний.
У Колодяжному певний час поширювався черевний тиф. Деякі люди страждали через недотримання правильного харчування. Тому Леся стежила за їхнім раціоном, допоки односельці не одужали.
Леся доволі добре грала на піаніно. Могла виконати і Бетховена, і Шопена або ж українські народні мелодії. А ще її захоплювала імпровізована гра. “Авторську” музику Леся часто грала своїм сестрам, які завжди вражено слухали її.
Неодноразово її знайомі та родичі писали у спогадах про її вміння жартувати і сипати дотепи. Леся розважала історіями близьких і приятелів, коли вечеряли влітку під кронами старих каштанів біля садиби.
Леся чимало прожила з родиною на хуторі Зелений Гай біля річки Псел під Гадячем. Вона любила плавати по річці у човні й вміла добре веслувати. Згодом брат Михайло зробив для човна вітрило, і разом з Лесею плавали вже під вітрилами.
Леся мала чудовий художній смак і могла сама зробити прикраси для подарунків чи декорувати одяг.
Двоюрідна сестра Аріадна Труш у спогадах про Лесі каже, що вона любила одягатися гарно, але скромно. Особливо Леся любила блузки. І попри стереотипне уявлення її як “чоловічної”, Леся була дуже жіночна і вишукана.
Леся іноді грала сестрі Ізидорі на піаніно жартівливу пісню, яка починалась словами “Помагайбі, біла гусь…”. І дівчата з часом почали називати лагідно одна одну “біла гусонька”