Сексуальне насильство від російських військових — зброя сповільненої дії 

Сексуалізоване насильство — це зброя сповільненої дії, яку російські окупанти використовують проти українських жінок, і яка спрямована на винищення нашої нації. Травма сексуального насильства руйнує не лише життя окремої жінки чи родини — вона залишає болючі шрами у свідомості цілих поколінь. Українцям надзвичайно важливо усвідомити цю проблему та почати її вирішувати вже зараз. Насамперед через допомогу кожній конкретній жінці, яка пережила цей травмуючий досвід. Навіть у найгустішій темряві пробивається світло.  Як в болючій травмі можна знайти силу рухатися далі та повернути контроль над власним життям - тему досліджує Анастасія Мартиненко, волонтерка-кураторка зв'язків з громадськістю та ЗМІ фонду FFU Україна.

Анастасія Мартиненко

Сексуалізоване насильство як зброя війни

Сексуалізоване насильство і війна часто йдуть поряд. Протягом усієї історії збройних конфліктів загарбник використовує зґвалтування, як зброю, як інструмент для покарання, терору і знищення населення на окупованих територіях. У деяких випадках сексуалізоване насильство використовують навмисно для зміни етнічного складу населення, іноді для зараження жінок хворобами, що зменшує їхню здатність народжувати здорових дітей (або й взагалі народжувати).

Про умисне зґвалтування жіночого населення під час збройних конфліктів згадується навіть у Гомеровій “Одіссеї”.

На жаль, цей злочин не залишився на чорних сторінках історії людства давніх часів або ж раннього Середньовіччя.

У Руанді за три місяці геноциду в 1994 році було зґвалтовано від 100 000 до 250 000 жінок. Понад 60 000 жінок були зґвалтовані під час громадянської війни в Сьєрра-Леоне (1991-2002), понад 40 000 — у Ліберії (1989-2003), щонайменше 200 000 у Демократичній Республіці Конго з 1998 року. Під час війни у колишній Югославії (1992-1995) масові згвалтування використовувалися у контексті так званих “етнічних чисток” і сягнули до 60 000.

Тема сексуалізованого насильства під час Другої світової війни ще й досі залишається малодослідженою. Лише за приблизними оцінками, 1,4–1,9 мільйона німецьких жінок були зґвалтовані солдатами Червоної армії наприкінці Другої світової війни. Внаслідок цих зґвалтувань були зачаті приблизно 200 000 дітей. А 10% жінок покінчили життя самогубством. Німецькі солдати також вчиняли сексуальне насильство по відношенню до радянських та єврейських жінок. Кількість цих злочинів не задокументована. Проте у одному з листів німецької військової поліції зазначається про “велику кількість зґвалтувань” на російському фронті.

У контексті Другої світової війни також варто згадати одну з найтрагічніших подій цього жахливого історичного періоду — Нанкінську різанину (1937 рік). Протягом лише 6-ти тижнів після захоплення міста Нанкін в Китаї японськими солдатами було зґвалтовано та піддано тортурам від 20 000 до 80 000 жінок, зокрема молодих дівчат та жінок похилого віку.

Військові командири можуть навмисно заохочувати своїх солдатів ґвалтувати жінок, скажімо, у якості “нагороди”. Тоді сексуальне насильство під час війни часто відбувається публічно і кількома нападниками.

Загалом сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, набуває різних форм, як-от сексуальне рабство, примус до проституції та сексуалізовані тортури.

Як бачимо, у деяких випадках армія загарбника використовує сексуальне насильство, як стратегію для досягнення своїх цілей — залякати місцеве населення, зруйнувати його соціальний устрій та запобігти відновленню нації. Саме тому сексуалізоване насильство можна кваліфікувати як один із методів геноциду.

Згідно з міжнародним правом, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, кваліфікується як військовий злочин та злочин проти людяності.

Станом на вересень 2023 року, Офісом Генерального прокурора зафіксовано 235 фактів сексуального насильства, вчиненого російськими окупантами. Наразі найбільша кількість випадків сексуального насильства зафіксована у Херсонській – 72, Київській – 52, Донецькій – 55, Харківській – 21, Запорізькій – 15, Чернігівській – 6 , Луганській – 3, Миколаївській – 9 та у Сумській області – 2, відповідно. Із 235 зафіксованих фактів скоєння сексуального насильства розкрито 66 випадків.

Ці воєнні злочини наразі найбільше замовчуються. Зокрема й через небажання жінок розповідати про пережите. Тому справжні цифри можуть бути набагато більшими. Про це повідомив уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. 

Жінки схильні звинувачувати себе та замовчувати трагедію сексуального насильства 

Через страх бути відкинутими суспільством та пережити соціальну стигматизацію, жінки часто зберігають мовчання та воліють нікому не говорити (навіть найближчим родичам) про особисту трагедію.

У питанні готовності жінок говорити про пережите сексуальне насильство під час війни одним із вирішальних факторів є загальна культура суспільства. 

Після Другої світової війни у деокупованій Франції з’явилося поняття “горизонтального колабораціонізму”. Французьких жінок звинувачували у “підтримці” німецьких окупантів через романтичні чи сексуальні зв’язки з ними. Тисячі француженок зазнали гонінь та принижень від своїх співвітчизників, які особливо не розбиралися, за яких обставин жінка вступила в сексуальний зв’язок із окупантом. Була вона зґвалтованою чи “добровільно” на нього погодилася.

Але варто наголосити, що поняття “добровільності” під час війни дуже розмивчасте. Чоловік зі зброєю в руках, який діє по відношенню до жінки з позиції сили… Погодьтеся, цей образ навряд чи підштовхує до добровільної згоди. 

Більше того, гонінню піддавалися також діти, які народилися від таких «союзів», — а це приблизно 200 000 французьких дітей від німецьких чоловіків. 

Жінці голять голову у покарання за “горизонтальний колабораціонізм”, Франція, 1944 рік / фото: wikipedia.org

Або розглянемо досвід Ірану. Відомі випадки, коли жінок в Ірані навіть звинувачували у скоєному над ними сексуальному насильстві. Місцеві представники поліції можуть використовувати факт зґвалтування для тиску на іранських активісток та їхні родини. Тоді жінку можна звинуватити у “проституції” і стратити її. Також жінку в Ірані можуть засудити до страти за вбивство чоловіка, який застосовував по відношенню до неї сексуальне насильство. Загалом у цій країні вважається, що жінка, яка пережила сексуальне насильство, — “зганьбила родину”. Тому малоймовірно, що у суспільстві з подібною культурою жінка звернеться за допомогою — вона, скоріше, сама вважатиме, що зробила щось погане, якщо пережила таке.

Чим вище рівень патріархальності суспільства, тим більше жінки схильні звинувачувати себе у скоєних над ними сексуальних злочинах. І тим важче таким жінкам звертатися за допомогою.

Цей страшний досвід залишається у свідомості жінки, позбавляє її відчуття безпеки та повноти життя. Вціліла жінка транслює своїм нащадкам тривогу та безпомічність. А наслідки пережитого сексуального насильства виходять далеко за межі індивідуального страждання окремої жінки.

Сексуальне насильство, як тактика ведення війни, посилює гендерну нерівність, руйнує родини та соціальний устрій і навіть нормалізує сексуальне насильство після закінчення конфлікту. Ця травма може передаватися наступним поколінням, а отже дестабілізувати країну протягом десятиріч. Це, як снігова грудка, яка тільки наростає. Чим більше суспільство замовчує цю проблему і відкладає її вирішення, тим більшої шкоди собі завдає.

Про все це варто говорити — багато і вголос! 

Тіло пам’ятає все

Перше, що необхідно усвідомити — травма потребує терапії. Не важливо сталася вона давно чи зовсім нещодавно. Жінка, яка не звертається за допомогою після пережитого сексуального насильства, ризикує у майбутньому страждати від проявів посттравми.

Найпоширенішим є так званий уникаючий досвід, коли жінка уникає всього, що нагадує їй про травму. Дуже часто жінка починає уникати чоловіків.

Також це можуть бути флешбеки — раптові та неконтрольовані спогади про травму. Погані сновидіння. Тригери, наприклад, дитина розлила клей, а жінці це нагадує чоловіче сім’я. Або певні дотики чоловіка будуть нагадувати їй дотики ґвалтівника. У такі “тригерні” моменти жінка може навіть не розуміти, що з нею коїться, чому вона так болісно реагує. Вона може не пам’ятати всіх деталей травмуючої події, але її тіло пам’ятає все. Існує так звана імпліцитна або прихована пам’ять, яка використовує інформацію, отриману на основі неусвідомлюваного минулого досвіду.

Важливо розуміти, що при травмі страждають і тіло, і душа, знищується довіра до світу, чоловіків, а часом, до самої себе.

Навіть у травмі можна віднайти зростання

Існує міф, мовляв, після пережитого сексуального насильства у жінки “немає майбутнього”. Це неправда! Подібне твердження — один із проявів внутрішнього голосу травми. Цей голос може промовляти жінці: “Я ніколи не зможу відновитися, я брудна, мене не захоче жоден чоловік”. 

Це голос травми, а ми підтримуємо голос життя! 

Існує таке поняття як посттравматичне зростання. Це коли жінка не лише здатна зцілитися, але й використати травмуючий досвід для досягнення своїх цілей. Коли з досвіду пережитої травми вона може черпати енергію і допомагати іншим.

Головне — не мовчати, не закриватися в собі!

Терапія — ключ до зцілення 

Часто жінці потрібен час, щоб наважитися на терапію і знову «торкнутися» пережитого болю. 

Оскільки тема сексуального насилля досить інтимна та часто табуйована, жінкам важко говорити про це з іншими, щоб отримати підтримку від оточення. Я вже не кажу про те, що суспільство часто звинувачує саму жінку в тому, що сталося, нав’язуючи їй почуття сорому та провини. І це змушує жінку замикатись у собі ще глибше. Тому терапія найчастіше виявляється чи не єдиним місцем, де вона може відверто говорити про пережите та розраховувати на підтримку. 

Найголовніше зараз — достукатися до свідомості українських жінок, аби вони не боялися звертатися по допомогу. 

Щоб зарадити цій проблемі та підтримати кожну українку, яка зазнала сексуального насилля з боку російських загарбників чи стала його свідком, фонд Future for Ukraine запустив благодійний проєкт анонімної психологічної допомоги під назвою GIDNA.

Наразі у проєкті працюють 11 кваліфікованих психотерапевток, які мають досвід роботи саме з травмою насильства та пройшли спеціальне навчання у психологині з Ізраїльської коаліції травми (Israel Trauma Coalition) Рут Дорум.

Звернутися за психологічною підтримкою до проєкту GIDNA можна, заповнивши анкету на сайті, або за телефоном +38 (050) 909-88-81 з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 19:00.

У межах проєкту кожна жінка отримує 10 безоплатних онлайн-сесій із кваліфікованим психотерапевтом.

Ми розуміємо, що зробити перший крок в терапію коштує неймовірних зусиль. Тому хочемо донести жінкам, що GIDNA — це, передусім, повага та розуміння вашого вразливого стану. Наша головна мета — повернути жінкам самоцінність, розуміння, що ви керуєте своїм життям.

Читайте також: ​ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО, ПИСЬМЕННИЦЯ ТА ГРОМАДСЬКА АКТИВІСТКА: «НАСИЛЬНИЦЬКА ДЕПОРТАЦІЯ ДОРОСЛИХ І ДІТЕЙ НА ТЕРИТОРІЮ РФ, НАСИЛЬНИЦЬКА РУСИФІКАЦІЯ — ЦЕ ЗГВАЛТУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ».