Дизайнер Жан Гріцфельдт та режисер Тарас Голубков про Київ та спільний фешн фільм CODE:Kyiv

Нещодавно режисер Тарас Голубков і дизайнер Жан Гріцфельдт презентували тизер спільної колаборації – містичного fashion-фільму Code:Kyiv. Це кінематографічна присвята вінтажному Києву 30-х років з його історією, містичними подіями та літераторами, які колись жили та творили в столиці: Булгаковим, Шевченком, Сковородою і Гоголем. А ще – зріз усього творчого шляху Жана як дизайнера і переосмисленням його колекцій крізь естетику міста. 

Сьогодні ексклюзивно для Marie Claire перед прем’єрою ми поговорили з Тарасом і Жаном про їхню творчу колаборацію та дізналися про те, що значить Київ у житті двох митців.

Як прийшла ідея зняти фешн фільм та з чого все почалося?

ТАРАС ГОЛУБКОВ, режисер та автор CODE:Kyiv: Почалося все зі знайомства з Жаном. У мене завжди була ідея зняти щось про Київ. Були думки й про короткий метр. А тут так сталося, що Жан якраз презентував колекцію “Я люблю Київ” і цей тригер оживив у мені всі ці ідеї. Тож як тільки ми з Жаном познайомились, і я побував на його показі, одразу запропонував цей проєкт.

Code:Kyiv – це некомерційна історія і більш ніж фешн-фільм, адже ми показуємо останню колекцію Жана, присвячену Києву, в контексті історії міста та таких локацій, як Національний музей та Будинок Булгакова. Вже потім у мене з’явилася думка додати в цю історію літературних персонажів, які колись були пов’язані з цим містом у різні часи. Так з’явилися Булгаков, Гоголь, Тарас Шевченко – персонажі нашого фільму.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ, дизайнер: Я слідкував за творчістю Тараса ще до нашого знайомства. Вперше ми побачилися в якомусь грузинському ресторані – говорили тоді про життя і творчість. Я вже тоді розумів, що усі знайомства не випадкові, особливо з творчими людьми. Бо вони потім призводять до спільних проєктів. Так і сталося.
Ми хотіли створити колаборацію ще до показу, але у Тараса було багато роботи в цей час. Та й у мене також: ми якраз готували сезон. І ось розпочався локдаун – ніхто не розумів, що робити. Проте коли ми здали проєкт і відбувся показ, вже всі трохи видихнули й змогли обмінятися ідеями.

Думаю, що якоюсь мірою Тарас надихнувся моєю колекцією і придумав ідею про Булгакова. Адже і в моїй творчості є така місія – відкривати для публіки завдяки моїм показам незнайомі точки міста. Я думаю, це як з людиною. Не те, що ти приховуєш свої недоліки і показуєш тільки переваги – ні. Ти показуєш всього себе, бо це і є цілісна картина, яка є твоєю унікальністю. Так само і з Києвом. Колекція була в стилі газетного принту, де написано “Київ, Київ, Київ”. Колекцію, присвячену місту, захотілося зробити по-справжньому модною. А не з якоюсь там приміссю національної символіки й всього того, на чому вже встигли стати популярними ряд наших дизайнерів.

Тобто, відійти абсолютно від цієї стилістики та показати її з іншої сторони. Ось таку от сексуальну, дуже близько прилягаючу до тіла, урбаністичну. Колекцію, що присвячена місту, але при цьому дуже сміливу у своїй виразності. І чому саме Київ? Це не спроба зробити щось хайпове, що на слуху, що так само швидко пройде потім. Навпаки, це бажання віддати належне місту, яке тобі допомагає, яке тебе виховує, яке є твоїм домом. Адже куди б ми не приїхали, ми все одно несемо енергію свого міста в собі, не важливо, в якій частині світу знаходимося.

Читайте також: НОВИЙ СЕЗОН UKRAINIAN FASHION WEEK — ДАТИ ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ

Якби Київ був людиною, як би ви його описали?

ТАРАС ГОЛУБКОВ: Це дуже харизматична і талановита людина зі своїм внутрішнім генієм. Але в той самий час вона трохи хаотична, контрастна в плані своїх вподобань та свого зовнішнього вигляду. А проте, своїми харизмою і талантом вона перекриває всі ці недоліки. Ти й не звертаєш на них уваги, адже тебе підкупає якась відвертість та талант. Звісно ж підкупає доброта, тому що, якби Київ був людиною – це була б добра людина. Не те щоб м’яка, а саме з добрим серцем. Десь трошки розхлябана, не зовсім зібрана – як і будь-яка творча особистість. І вона, звісно, не комерсант. Все ж таки це більше про творчість, про якусь ідею, про віру у свою велику справу. Ось така це людина. Саме тому, мабуть, і з’явилася така думка, що CODE: Kyiv повинен бути не просто fashion кампейном, а повинен бути культурною акцією: короткометражний фешн-фільм, присвячений цій людині, її таланту та харизмі – місту Києву.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ: Я постійно думав про те, який Київ і як його описати. Я завжди казав про те, що Київ супер гостинний, але трохи невдачливий та хаотичний в певних моментах. Він не стимулює тебе, проте дарує тобі любов. Абсолютно точно тут є ось цей вайб любові, який давно вже щез в інших мегаполісах, де любов можна знайти просто написавши в додатку потрібний тобі запит. Київ дуже літературний. І з таким якимось ритмом, знаєте…коли хочеться танцювати.

Який найяскравіший спогад пов’язаний з містом?

ТАРАС ГОЛУБКОВ: Майже всі спогади пов’язані з моєю роботою, зі зйомками, зі знайомствами з якимось особистостями: той же Кузьма Скрябін, Сергій Якутович. Багато яскравих спогадів зі знімального майданчика. Проте найбільш яскраве відчуття та спогад – це момент, коли я звернув зі шляху і почав займатися режисурою. Бо, в принципі, ніяких передумов до цього не було. Я взагалі не думав про це. Та і в роду нікого не було, хто працював би в цій галузі. Але я дуже вдячний долі, що потрапив у світ кіно, реклами та музичних відео. Це неймовірно.

Як кажуть, потрібно знайти свою улюблену справу. Саме тут я її знайшов. Я також вдячний батькам, що дали мені таку можливість, точку опори, щоб я цим займався. Спочатку я вчився в художньому університеті, і вже звідти мене дорога вивела до режисури. Такий різкий переворот, що стався в часи мого студентства, до цього часу викликає яскраві спогади та дуже позитивні емоції. Бо саме режисура привела в моє життя всі класні події: їх просто море і я можу про них розповідати годинами, днями. Все це сталося завдяки моїй професії. Бо в режисурі ти маєш можливість не просто проживати життя – ти маєш можливість створювати. Творити, придумувати, реалізовувати свої ідеї. Особисто я не знаю, що ще більше я міг би собі побажати, окрім цього. Для мене той момент, коли я звернув та спробував щось зняти, в тому числі завдяки батькам та найближчому оточенню, які мене в той момент підтримали – це найяскравіший спогад та подія, які пов’язані з Києвом. Бо все це відбувалося в Києві, на цих же вулицях, на яких будуть відбуватися події фешн фільму CODE:Kyiv.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ: Ох, їх було так багато, чесно кажучи. Один з найяскравіших спогадів був пов’язаний з відчуттям кохання. Я пам’ятаю, як зараз, сцену на Андріївському узвозі, якраз недалеко від музею, де проходили зйомки нашого фільму – будинку Булгакова. Ішов дощ, я повертався з дівчиною з вечірки. На той час вона була сильно закохана в мене. Тоді я ще був настільки дурним, що не розумів: коли люблять тебе – це набагато сильніше почуття, ніж коли любиш ти. Пам’ятаю був проливний дощ, ніч, мені кричали, що я зіпсував життя цієї людини, що краще б не з’являвся в її житті. Мені в той момент це здалося дуже кінематографічним, я зрозумів, що кіно та серіали – це не така вже й вигадка. Адже в житті бувають ще більш яскраві сюжети з непередбачуваним кінцем.

Читайте також: ПРО ЩО МОВЧИТЬ ЖІНКА: ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО, ПИСЬМЕННИЦЯ 

В кадрах фільму можна буде помітити багато київських історичних та культурних локацій: Національний художній музей, музей Булгакова, Андріївський узвіз та Музей-майстерню Зноби-Голембієвських. А які власне ваші місця сили в Києві?

ТАРАС ГОЛУБКОВ: Щодо місць сили – це якраз там, де ми знімаємо: Поділ, Андріївський узвіз. Думаю, в першу чергу тому, що я вчився в цих місцях: кожен ранок я піднімався з Контрактової площі нагору на Володимирську у свій художній університет. Для мене безумовні місця сили – це Нижній та Верхній Вали, Лиса гора, Пейзажна алея, яку я, до речі, пам’ятаю, коли вона ще була без скульптур.
Тому місця сили – це, в основному, центр. Починаючи з Контрактової площі, Поштової площі, Боричів Тік, далі нагору до пагорбів Андріївської церкви та Пейзажної алеї. І ось так до Софіївської площі. Ця частина Києва – місця, які дуже внутрішньо наповнюють. Безумовно, вони пов’язані з моїми спогадами. Але я вважаю, що це дуже гарний історичний район Києва, який надихає. Звісно, хочеться, щоб його тримали в порядку і не давали зів’янути.

Бо дуже багато історичних будівель і цим усім треба займатися. Дуже хочеться, щоб наше суспільство і також київська влада звертали на це увагу. Щоб вони не “забивали” на це. Це справді унікальні місця.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ: Я дуже люблю на тролейбусі проїжджати від Майдану Незалежності до Львівської площі. Особливо в напівпустому такому. Дуже люблю пройтися пішки від парку Тараса Шевченка до Прорізної, через Золоті ворота. Люблю Цирк та Художню академію. Також Золоті ворота, Ярославів Вал, Рейтарська – це якась для мене богемна частина міста, не в образу, звісно, сказано жителям інших районів Києва. Хоча я і сам хлопець, який прожив на Борщагівці достатньо довго. Можу зізнатися в цьому, адже саме цей рацйон виростив в мені якийсь бунтарський дух.

Фото: Denis Rayneeed