Іноземець про життя в Україні: «Питання, яке слід задати: «Що ви можете зробити?», а не «Яке ваше походження?»

Ів П'єр з Камеруну. Зараз він працює в українській компанії, хоча його кар'єра починалася з закладу швидкого харчування. Ми поговорили з Івом про те, чому в Україні важко йти за своєю мрією, як адаптуватися в суспільстві, яке ще не віднайшло своєї ідентичності, та як любити країну, в якій живеш, попри все. 

— Ів, розкажіть, як відбулося ваше перше знайомство з Україною? Коли ви вперше дізнались про нашу країну? 

— Вперше я почув про Україну під час уроку фізики у середній школі. Ми вивчали силу атомного ядра. Вчитель розповів нам про Чорнобильську катастрофу в Україні та різні наслідки, які вона мала. Під час уроку історії я також чув про Україну, але як країну, що належить до колишнього Радянського Союзу.

— Чому ви вирішили приїхати?

— Вперше я приїхав сюди 13 грудня 2008 року, щоб вивчити аеронавтику. Україна була однією з країн, яка запропонувала найбільше можливостей щодо фінансових витрат, на відміну від інших європейських країн, де потрібно відповідати певним умовам, без жодних гарантій прийому в університет. 

— Яке враження було після цього візиту?

— Я приїхав в Україну посеред зими. Мене зустрів аеропорт Бориспіль. На той момент я зіткнувся з проблемою спілкування, тому що тоді більшість співробітників говорили лише російською мовою. Тож я зрозумів, що мені доведеться дуже швидко вивчити мову, щоб краще адаптуватися. Друге після Києва місто, з яким я познайомився, був Кривий Ріг. Саме тут мені довелося вивчити мову, перш ніж продовжувати вищу освіту.

— Що, на вашу думку, приваблює іноземців в Україні?

— За імміграцією іноземців в Україну стоїть декілька факторів. Скажімо, це студенти, інвестори, економічні іммігранти або просто туристи, які хочуть відкрити для себе культурне різноманіття, і, звичайно, зустрічаються з дівчатами, адже згідно з опитуванням, вони найкрасивіші в Європі.

Зі свого боку я обмежуся сферами університетських досліджень, а також сферою більш вигідних можливостей партнерства, оскільки в українському ґрунті багато мінеральних ресурсів, таких як залізо.

— Чи важко вам було пристосуватися до нових умов життя?

— Адаптація до умов життя в Україні дещо складна, як і деінде. По-перше, вам доведеться навчитися спілкуватися, щоб легше адаптуватися. У моєї вчительки мови, пані Наталії Іванівни, виникла геніальна ідея — навчити мене української мови, а не російської. Це було ще складніше, оскільки практика української мови в суспільстві, що в основному російськомовне, була непростою. Мені довелося більше працювати над собою, щоб досягти результату. Але я радий розмовляти мовою, що походить із країни, в якій я проживаю, в даному випадку — України. Звичайно, я розумію російську мову, але не хочу використовувати її для вираження себе.

Постійний виклик для іноземця — це знати основні закони України. На жаль, для цих цілей в університетах не існує спеціальних курсів.

— У вас були знайомі у Києві, чи ви починали своє життя тут з чистого аркуша?

— Я приїхав в Україну один, маючи лише базові знання з географії та історії країни. Я не мав конкретної цілі, окрім того, щоб закінчити навчання та розвивати себе. Так, я нікого не знав, і мені довелося розпочати своє життя з нуля.

— Як склалося ваше життя в Україні?

— Моє життя в Україні можна розділити на три основні частини:

  • Приїзд в Україну
  • Адаптація
  • Інтеграція

Мій приїзд в Україну був пов’язаний з мрією вивчити аеронавтику та знайти роботу в цій галузі. Після чотирьох років навчання та року спеціалізації я спочатку шукав стажування в Україні у своїй галузі (аеронавігаційне обслуговування), зокрема на фабриці «Антонов» (як волонтер-інтерн), але без успіху. Система в Україні не дає іноземцям доступу до стажування з аеронавтики на її території. Я  навіть здобув технічну сертифікацію, пов’язану з моїм дипломом, щоб отримати роботу, але, на жаль, це було неможливо.

Зіткнувшись з цією ситуацією, я вирішив пристосуватися до системи й спробувати себе в іншій сфері. Спочатку я працював офіціантом у фастфудах, потім консультантом у магазині одягу, потім агентом з обслуговування клієнтів, торговим агентом, і, нарешті, менеджером з розвитку бізнесу. Це поточна посада, яку я займаю. Зараз я офіційно працюю в українській компанії.

Інтеграція стала можливою завдяки значній допомозі моєї ніжної та дорогої покійної дружини Нкотт Юлії Міколаївни. Вона показала мені всі регіони України, з півночі на південь, зі сходу на захід. Разом ми відвідали такі міста, як Львів, Вінниця, Одеса, Буковель… Це мені допомогло не тільки інтегруватися, але й адаптуватися в Україні. Особливо в області практики української мови. На жаль, вона залишила нас після трагічної події. Наразі я живу з нашою донькою Софі.

— Що б ви змінили у країні, якби у вас був такий шанс?

— Якби мені дали шанс зробити внесок у розвиток України, то я б виступив за гарантування рівних можливостей для всіх, незалежно від походження, національності, мови, культури, релігії, щоб кожен мав шанс зробити свій внесок у побудову держави. Чому б не дозволити кожному брати участь в економічному, соціокультурному та науковому розвитку країни? Неприпустимо, що країна з таким великим потенціалом обмежує іноземців, не дозволяє їм займатися такими галузями, як наука та дослідження. Хоча ми все знаємо, що це області, які впливають на розвиток держави.

Питання, яке слід задати, таке: «Що ви можете зробити?», а не «Яке ваше походження?». Точніше, як ви збираєтесь застосувати свої таланти для служіння країні?  

Друге, що я хочу змінити — це викорінення корупції, підтримка справедливості без будь-якої форми обмеження чи фаворитизму. Я маю на увазі створення та вивчення основних українських законів для іноземців та новачків на уроках підготовки до університету. Це допоможе їм швидше адаптуватися в рамках цього суспільства і поділитися своїми знаннями на користь державі. 

— Що вас найбільше дратує в Україні, а що — подобається?

— Що найбільше мене дратує в Україні — це факт ізоляції іноземців. В них немає можливості донести свої знання, повпливати на розвиток країни. Крім того, українці ведуть війну один з одним з міркувань ідентичності (війна на Донбасі), коли існує лише одна ідентичність: це українська ідентичність.

Що мені найбільше подобається в Україні — це її історія та культура:

Софіївський парк — ботанічний сад, який знаходиться в місті Умань.

Успенський собор Лаврських печер — важливий православний монастир, розташований у місті Києві.

Кам’янецька фортеця — це замок, який розташований у місті Кам’янець-Подільський. Він відомий красою своєї архітектури, з якої відкривається незрівнянний вид, особливо вночі.

Хортиця — річковий острів, який знаходиться на території Запоріжжя. Це також священна земля для українського козацтва.

Руїни Херсонеса — руїни стародавнього міста Херсонес. Вони знайдені на території Севастополя в Криму.

Собор Святої Софії — розташований у місті Києві, цей собор є однією з найвідоміших пам’яток України. Це також перший об’єкт, який був внесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО в цій країні.

Фортеця Хотин — укріплення, розташоване в місті Хотин. Він розташований на правому (південному) березі Дністра в Чернівецькій області.

Статьи по теме
Читайте также