Мода
Як український театр “Мізантроп” готується до європейського фестивалю Fringe
Поділись:
Український театр “Мізантроп” представить нашу країну на міжнародному фестивалі в Едінбурзі. В інтерв’ю режисер та композитор театру розповіли, чому ця подія варта пильної уваги та як команда готується до Edinburgh Festival Fringe.
Фестиваль Fringe – одна з головних подій у театральній сфері. У серпні всі збираються в Единбурзі, щоб показати спектаклі та гідно уявити свою країну. Українські театри на Edinburgh Festival Fringe — нечасті гості та за останні десятки років брали участь у ньому кілька разів. Зараз наша театральна сфера повертається із забуття та виходить на міжнародну арену.
На питання щодо участі українського незалежного театру «Мізантроп» у фестивалі та важливості цієї події для всієї України відповідають композитор та продюсер Дмитро Саратський та режисер Ілля Мощицький.
Читайте також: Іммерсивний театр: що це таке і де його знайти в Києві?
Дмитро Саратський
“Мізантроп” – незалежний театр. З якими труднощами ви зустрілися на шляху до участі у фестивалі Fringe?
Дмитро Саратський: Головна складність — це перманентний пошук грошей на поїздку та титанічна організаційна робота, починаючи від документації до комунікації з представниками фестивалю, театрального майданчика, критиками та зарубіжною пресою.
На хороше, таку роботу повинен виконувати цілий штат співробітників та помічників, а не жменька божевільних фанатів, одержимих мрією поїхати на Fringe.
Ми топимо за тотальне міжнаціональне, міжконфесійне, міждисциплінарне спілкування.
На фестивалі немає жодних номінацій та жодної винагороди, хіба що кохання публіки. Чому вам було важливо у ньому брати участь?
Дмитро Саратський: Тому що ми топимо за тотальне міжнаціональне, міжконфесійне, міждисциплінарне спілкування. Щоправда — у різноманітності, дифузії, зіткненні складних характерів, думок, точок зорів. У змішанні традицій, у зміщенні точок збирання. Театр повинен як мінімум раз на рік перезбиратися, інакше він дихне, дихне, дихне, пахне, перетворюється на надгробну плиту. Потім труїть зал для глядачів отруйними випарами. Ми так не хочемо, не можемо, не будемо. Нам треба їхати, бігти, ковтати нові знання про себе, про мир, про людину, щоби потім робити живий театр! Для себе, для вас, для всіх!
Читайте також: Куди сходити: незвичайна вистава «Діалоги» у бібліотеці
Як виставу «Король Убю», з якою ви їдете на фестиваль, сприйняла українська публіка та які прогнози щодо європейської?
Дмитро Саратський: Мені здається, що українська публіка сприйняла виставу, на диво, добре! Нам здавалося, що він буде досить провокаційним, різким, але, водночас, український і насамперед київський глядач, який відвідує цю виставу, не входить у дисонанс із тим, чого очікує і тим, що бачить насправді. Це головна проблема в нашому театральному просторі: дуже часто глядачі йдуть на спектакль, не розуміючи, або не проаналізувавши заздалегідь той твір, який вони побачать. І відбувається внутрішній конфлікт між очікуванням та реальністю.
У випадку з «Королем Убю», так само, як і зі спектаклем «Сліпота»мені здається, що цей конфлікт не відбувається. У середньому ми збираємо 200 осіб на один показ «Короля Убю», але всі ці люди, на 95%, саме ті, які розуміють куди і навіщо вони прийшли, тому резонують із тим, що відбувається на сцені. Вони разом із нами запитують себе: «Що з нами буде» і намагаються відповісти на нього…
За моїми спостереженнями, діалог із київською публікою налаштувався. Щодо європейської — дуже складно прогнозувати, бо для нас це буде перший контакт, і ми можемо лише здогадуватися, як це станеться. Але ми не просто вибрали цю виставу, оскільки нам здається, що її форма та її художня мова будуть близькі європейцям, зокрема — британцям, і ми зможемо поговорити однією мовою, зі схожими енергіями. Але це для нас непередбачувано, тому ми морально налаштовуємося на будь-який розклад.
Ілля Мощицький
Вистава «Король Убю» — політична сатира, яка є дуже актуальною в наш час. Що із сучасного мистецтва на вашу думку — найяскравіший маніфест, який відображає нашу реальність?
Ілля Мощицький: Останні події в театрі, які справили на мене глибоке враження — це вистава Бельгійської компанії FC Bergman, яка називається «Земля NOD». У сценічному просторі відтворено зал Рубенса, Музею образотворчих мистецтв Антверпена. У ньому людина проходить спіралі історії, що циклічно розвиваються, — гине, воскресає, б’ється, кричить, танцює, воює, любить і знаходить порятунок у Ноєвому ковчезі мистецтва.
Хто з учасників фестивалю минулих років, на вашу думку, найцікавіший, за чиєю творчістю варто стежити?
Ілля Мощицький: Учасниками фестивалю у різний час були і Пітер Брук, і театр Дерево, і Кетті Мітчелл, і Ріміні Протокол, і В’ячеслав Полунін та багато інших. Я б не втрачав на увазі сам фестиваль. Незалежно від основної програми, буває, що в ній беруть участь хедлайнери світового театрального руху, а буває – ні, але у програмі Фрінджа завжди знаходиться щось гіпер-цікаве!
Читайте також: У кіно та на сцені: зірки, які грають у театрі
До Fringe залишився місяць. Як команда “Мізантропа” готується до нього?
Ілля Мощицький: Бронює: житло та авіаквитки. Вчить, вчить, вчить англійський текст, нервує, випиває.
Ким із сучасних творців ви надихаєтеся у своїй роботі?
Ілля Мощицький: Тут варто знову перерахувати імена. Нехай буде так. За останній місяць це: Жан-Франсуа Ліотар, Юлія Латиніна, Роберт Музіль, Умберто Еко, Газель Яхіна, Борис Гройс, Ілля Інішів, театральна компанія FC Bergman, Ромео Кастеллуччі та післязавтра Роберт Вілсон.
Джерело фото: архів прес-служби театру “Мізантроп”, instagram.com/edfringe/
Поділись:
Також читайте
