Книга «Жінка в Берліні». Голос кожної жінки під час війни.

Масові вбивства, катування та зґвалтування українського цивільного населення російськими солдатами в містах Буча, Ірпінь, Гостомель та Бородянка, подробиці про які стали відомі цими днями кожен українець сприйняв як власну велику трагедію. До таких страшних подій не можна бути готовими. На разі розробляється спеціальний декрет правозахисниками та громадськими активістами як саме представники ЗМІ можуть вести розмову з жінками, які постраждали від насильників - російських військових. В ці дні не раз спливала згадка про книгу "Жінка в Берліні" Марти Гілерс. Історію берлінської журналістки, яка залишилась із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому червоною армією місті у 1945 році. Чому ця книга актуальна сьогодні розповідає Аліна Понипаляк, кандитка історичних наук, співкоординаторка громадської ініціативи "Вимкни Російське".

Здавалося б що увесь світ назавжди усвідомив уроки Другої світової війни. Її жахіття які пережив кожен запам’яталися для не одного покоління. Гасло «Ніколи знову», стало символом тих страждань які пережило людство. Нам здавалося в що в ХХІ столітті не можливо того аби історія повторювалася. Але війна в Україні показала справжнє обличчя Росії яка прагнула і прагне повторювати історію в її найгірших проявах про це свідчить російське гасло яке стосується Другої світової війни «Можем повторить».

Вчиняючи геноцид проти мирних мешканців в містах Бучі, Ірпені, Гостомелі а також в кожному місті, містечку чи селі в якому знаходилися чи знаходиться російські окупанти. Військові злочини які наразі вчиняють окупаційні війська вражають за своєю жорстокістю і нелюдським поводженням. Як і в часи Другої світової війни коли «совєтьські визволителі» рухалася територією Європи і вчиняла подібні злочини, коли жінка в умовах війни ставала заручницею подій і «здобичю» для ворога. На жаль, подібні історії повторюються зараз в Україні окрім мародерства російські солдати ґвалтування українських жінок використовують як зброю для приниження нашої нації нашого народу. Про це нещодавно в своєму твітері написала Посол Великої Британії Мелінда Сіммонс: ««Зґвалтування – це знаряддя війни. Хоча ми ще не знаємо повної міри його використання в Україні, вже зрозуміло, що воно було частиною російського арсеналу. Жінок ґвалтували на очах їхніх дітей, дівчат — на очах у їхніх родин, в якості свідомого акту підкорення».

В Україні окрім мародерства російські солдати ґвалтування українських жінок використовують як зброю для приниження нашої нації нашого народу.

На жаль подібні дії окупантів не є новими для людства, адже це звиклі дії росії у війні, аби зрозуміти вчинки ворога і найголовніше як пережити страхи війни, як це бути жінкою в окупованому місті раджу познайомитися з дуже актуальною книгою написаною анонімом «Жінка в Берліні». Це історія німкені, яка залишилась в окупованому місті, така особиста і інтимна історія жінки яка має безліч паралелей з особистими історіями наших сучасних українок. В час коли наша батьківщина переживає складні часи ця книга ніби промовляє до кожної з нас: «Жінка — ти не самотня, ти така як Я. Твій голос повинен почути кожний, твій голос почує світ!».

Друга світова, як досвід і комеморація, для багатьох поколінь завжди залишається актуальною-болючою темою. Кожна родина має власні спомини про Другу світову від фотокарток до речей, які нагодували про ті страшні події. Війна змінила наш світ і змусила його рухатися за чітко встановленими правилами. Цей хиткий світ був розділений на “переможців” і “переможених”. Ми пройшли досить довгу еволюцію, аби в нашій свідомості сформувався образ жінки на війні, та на сьогодні жінку ми можемо сприймати як воїна, як людину, яка воює на рівні з усіма військовими; ми звикли розуміти, що жінка має такі самі потреби та прагнення, які можуть мати інші військові. Але ж ким є жінка, яка опиняється в окупації, коли “вчорашній ворог” прийшов на твою землю і вчиняє тут безчинства? У цьому “новому світі” жінка лишалася фактично без голосу сам-на-сам у своїх переживаннях і споминах. Особливо це стосувалося жінок, які перебували на території “переможених”. Що вона може розповісти і вчинити? Які в неї можуть бути страхи та переживання?

Ми звикли, що досвід жінки під час війни завжди намагалися не враховувати, адже проговорювання жіночих травм під час війни, її переживання і травми як назагал herstory, залишається білою плямою в історичному контексті.

Ми пройшли досить довгу еволюцію, аби в нашій свідомості сформувався образ жінки на війні, та на сьогодні жінку ми можемо сприймати як воїна, як людину, яка воює на рівні з усіма військовими; ми звикли розуміти, що жінка має такі самі потреби та прагнення, які можуть мати інші військові.

Ця книга, насамперед, є споминами жінки, яка опиняється в окупованому місті, яке вщент змінює своє обличчя за лічені дні. “Жінка в Берліні” — це емоційна розповідь про долю мільйонів німецьких жінок після Другої світової війни, які опинилися під «совєцькою» окупацією. Але ж ким є жінка, яка опиняється в окупації, коли “вчорашній ворог” прийшов на твою землю і вчиняє тут безчинства? Яка в неї мусить бути поведінка? Що вона може запропонувати самій собі, аби мати захист? Ми звикли, що досвід жінки під час війни завжди намагалися не враховувати, адже проговорювання жіночих травм під час війни, її переживання і травми як назагал herstory, залишається білою плямою в історичному контексті. І це не дивно: історіографія потребує раціоналізації, тверезого й холодного осмислення – у той час, поки жіноча історія ледь не донині існує невідривно від «ореолу» найрізноманітніших емоційних маркерів.

Книга унікальна тим, що на прикладі споминів однієї жінки, яка пережила окупацію та її розповіді про рідне місто, яке за лічені дні змінило своє звичне обличчя, зображується весь зруйнований Берлін і долі тих людей, які знаходилися там. Вперше книга була видана анонімно англійською мовою у США в 1954 році. Спомини отримали широкий резонанс у суспільстві та привернули до себе велику увагу. Невдовзі “Жінка в Берліні” була видана нідерландською, італійською, данською, шведською, іспанською та японською мовами. Лише в 1959 спомини були видані анонімно в Німеччині, але вони не мали жодного широкого розголосу. Це можна пояснити тим, що самі жертви (яких налічувалося мільйони німецьких жінок) ще не наважувалися сказати про свій болючий досвід, стиха лишаючись безмовними і непочутими. Після цього авторка вирішила не публікувати нові видання книжки за свого життя. Саме тому автобіографічна книга «Жінка в Берліні» була знову видана в Німеччині лише 2003 року — через два роки після смерті авторки. Спомини привернули до себе величезну суспільну увагу як в країні, так загалом в Європі і в усьому світі. Протягом 19 тижнів книжка займала топові позиції в німецькому списку бестселерів за версією журналу «Шпігель». Тільки в 2003 році з’ясувалося, що її авторкою є німецька журналістка Марта Гілерс.

“Жінка в Берліні” — це книга про долю жінки під час окупації, це особистісні переживання молодої жінки, яка опинилася в горнилі Другої світової війни, це автобіографія й особистий щоденник, який вела молода німецька журналістка. Марта описує події з 20 квітня до 22 червня 1945 року в Берліні, те, що вона бачила на власні очі. Авторка описала злочини Червоної армії до цивільного населення. Без зайвих прикрас, з точністю і притаманною їй природною спостережливістю, вона змогла змалювати долю жінки, яка потрапляє до рук “визволителів”, ставши лише військовим трофеєм, позбавленим будь-якого людського обличчя. Хто ж вона, та жінка в Берліні? Книга, яка варта перечитування та дослідження її історичного наративу, який викладений через призму споминів жінок надто актуально.

Авторка: Аліна Понипаляк

Читайте також: ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО ЗВЕРНУЛАСЬ ДО ЖЕРТВ ЗҐВАЛТУВАНЬ ЗІ СТОРОНИ ОКУПАНТІВ, Й ЗАКЛИКАЛА НЕ МОВЧАТИ