Культурний код: інтерв’ю з людьми поважного віку, які ламають суспільні стереотипи

Чи задумувались Ви, наскільки  часто занадто агресивний перфекціонізм заважає нам бути тим, ким ми насправді хочемо? Ми занадто заощадливі на похвалу та щедрі на самокритику й стереотипи.

Стереотипи ми засвоюємо ще у дитинстві та несемо їх через все життя. Чудово, якщо на якомусь з етапів життя нам вдається їх позбутися, але так відбувається не завжди, і наші стереотипи переходять до наших дітей, а від них і до наших онуків. Ми своїми ж руками будуємо два світи – внутрішній і зовнішній – та заселяємо їх стигмами, штампами, шаблонами, кліше замість того, щоб наповнювати їх радістю та емоціями.

На щастя, сьогодні у нас є багато можливостей пізнавати світ подорожуючи, як наживо, так і простором Інтернету, дізнаватися більше як про себе, так і про людей навколо, поступово звільняючись від стереотипів і усього іншого, що заважає нам жити вільно, на повну та з насолодою. 

Але не у всіх вистачає можливостей та внутрішніх сил здійснити цю подорож до себе. Чим довше ми живемо у полоні стереотипів, тим важче нам звільнятися від них… Але чому б не допомогти один одному в цьому?

Фотопроект присвячений красі людей 50+, енергія та потенціал яких дозволяє їм на своєму прикладі демонструвати всю силу життєвого досвіду та неймовірну естетику старшого віку. 

Учасники обрали для себе той образ, у якому вони  покажуть себе справжніх, відкинувши всі страхи та стереотипи!

Перше фото символізує повсякденне життя, а друге — розкриває яскравий характер кожного з героїв.  

Найголовніша мета проекту — показати, що вік — це лише цифра, яка не має ніякого значення в порівнянні з великим Всесвітом всередині  кожного з нас. 

Ідея проекту: Олена Піонтківська, Олена Юрковська

Організація зйомки та підбір моделей: Катя Корольова

Інтерв’юери: Олена Юрковська, Тетяна Крисовата

Ліза Родіченко, 63 роки

«Я професійна актриса, закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Моя мама працювала у театрі, а потім і на кіностудії Довженка, коли я ще була маленька, то ходила з нею на роботу. Але мої батьки робили все, щоб я не стала актрисою. Вони мене бачили на зовсім іншому поприщі, тому я зробила це потай від них.

На пенсію я вийшла у 2013 році, пропрацювавши 32 роки на кіностудії.  Але паралельно з 2000 року я працювала в модельній агенції «Лінія 12». В 2006 році вперше зустрілась з Іриною Данилевською і Володимиром Ничипоруком і вони мене запросили на покази, а потім я знялася для журналу L’Officiel і деякий час я була обличчям цього журналу, також працювала як модель і за кордоном. Але потім я відійшла від роботи, займалася сімейними справами.  

У 2018 році році Алла Архіпівна Чуря запросила мене на міжнародний форум у якості моделі і я зрозуміла, що ніколи не буває пізно. Якщо це твоя улюблена справа, то треба починати або продовжувати незалежно від віку, особливо якщо це приносить щастя. Весною 2019 року я дізналася про агентство дорослих моделей «Життєлюб» і одразу ж заповнила анкету. Я була дуже щаслива, коли вони мені відповіли. Робота в агентстві дала мені другий шанс і друге життя.

Коли ти досяг поважного або елегантного віку, але досі маєш шанс професійно розвиватися – це досить цінно.

По натурі я спокійна, раціональна, але творча та оптимістична особистість.  У мене в гардеробі є дуже цікаві, гарні, яскраві речі, але в силу своєї професії, а може й характеру, я як мушля. Я часто одягаю чорне і доповнюю його білим. Я ховаюсь за чорним кольором…

Є і яскраві речі у моєму гардеробі, я одягаю їх коли треба кудись поїхати чи виступати. Але це дуже рідко. Я ще дуже люблю пастельні кольори, але я їх ношу тільки влітку, бо це літні кольори. Нещодавно я почала одягати довгі плаття. Я зовсім по-іншому почала себе почувати, більш жіночно, сприймаєш себе зовсім по-іншому, навіть рухи інші, голос інший, несеш себе по-іншому… Вдягаючи джинси, брюки зовсім інакший настрій.

Серед сучасних шаблонів та стереотипів, що найбільше тисне – це сірість та повсякденність у зовнішньому вигляді. Ми одягаємось швидко, не надаючи цьому багато уваги.  Ми живемо у швидкому ритмі, одягаємо те, що під рукою і біжимо по справам. Ми забуваємо, що можемо прикрасити свій зовнішній вигляд, більше приділити собі часу. Ми стаємо байдужими самі собі. Хочеться, щоб люди виглядали трішки красивіше, святковіше. Щоб позбутися цього необхідно показувати людині якою гарною вона може бути. Ось сьогодні за годину я стала зовсім іншою жінкою. Я виглядаю по-іншому і зовсім по-іншому відчуваю себе. Я відчуваю внутрішні зміни, гадаю, що і зовнішні стануться незабаром. Дуже хочеться, щоб красу дорослих людей показували у ЗМІ, на телебаченні, в кіно, у рекламі, на широкий загал! Щоб долати стереотипи необхідно багато навчатися та саморозвиватися. Стереотипи не виникають нізвідки, це ми їх транслюємо.

Спостерігаючи за своїми однолітками, хтось вірші читає, хтось співає, хтось малює, хтось катається на ковзанах, хтось пише музику, грає на музичних інструментах, подорожує, я бачу як руйнуються стереотипи. Багато хто в поважному віці боїться змінюватися, але не можна боятися все життя, треба виходити з зони комфорту на зустріч чомусь новому та цікавому.

Сьогоднішній образ вибухнув із моєї душі, я вийшла з цієї зони і стереотипу. Цей образ це все що мені потрібно! Я – вражена і собою, і тими змінами, які сталися зі мною. Це свято, салют і вибух. Я зрозуміла, що молодь надихає і допомагає. Агентство і Життєлюб ламає стереотипи!

Всі образи, які я  відтворюю на сьогоднішній день за допомогою нашого Агентства дорослих моделей, і молоді, які втілюють наші мрії у реальне життя, допомагають мені і нам, поважним людям, бути красивими, гармонійними і йти разом у світ даруючи людям щастя, надихаючи їх на зміни в собі!»

Олег Перетяка, 58 років 

«Перемены — постоянный атрибут моей жизни. Судите сами: был отличником в школе, поступил в Военно-медицинскую академию, служил военно-морским доктором на Балтийском и Северном флотах. Когда уволился стал главным врачом завода, затем — чиновником в областном управлении здравоохранения. Имея научную степень кандидата наук государственного управления, дважды был безработным. В 46 лет получил второе высшее экономическое образование. 

До начала российско-украинской войны был доцентом Луганского национального университета имени Тараса Шевченко, потом стал частным предпринимателем. Однако меня больше знают как журналиста и общественного активиста. Десять лет назад опубликовал книгу «Журналистика в моей жизни». Полтора десятка моих журналистских расследований были признаны лучшими на различных национальных и одном международном профессиональных конкурсах.

Когда исполнилось 60 лет, я решил кардинальным образом изменить свою жизнь, по иному расставил приоритеты: здоровье и семья вышли на первый уровень. Став пенсионером, участвую в различных мероприятиях, которые организовывает благотворительный фонд «Жизнелюб»: люблю танцевать, хожу в театры, занимаюсь спортом.  Попал в команду пенсионеров-пловцов, с которой на следующий год планирую плыть дистанцию 5,2 км на международных соревнованиях  «Oceanman» на озере Орта в Италии. В этом году участвовал в различных заплывах в Киеве, Одессе, Житомире, Переяславе и других интересных местах. Получил не только море удовольствия, но даже и занимал призовые места в своей возрастной категории. В прошлом году попал в возрастную команду киберспортсменов «Ageless Shooters», что означает «нестареющие стрелки». Тогда мы выиграли у команды пенсионеров из Швеции «Silver Snipers» («Серебряные снайперы»), которые считали себя чемпионами мира в игре CS:GO , со счетом 16:1. Теперь готовимся к встречам с командами киберспортсменов — участниками АТО и пенсионерами из Норвегии.

Хотя я на пенсии, скучать не приходится. Времени просто не хватает. Вижу, как в современных условиях быстро меняется мир, и мы уже не поспеваем за ним. А так хочется еще многое успеть и сделать.

Мое кредо – экспериментируй и пробуй. 

Мне, например, больше нравится общаться с молодежью, с 5-летним внуком. Он уже пользуется гаджетами лучше, чем моя 82-летняя мама. Внук умеет читать и считать, рассказывает о космосе, о морях и живой природе. Он, как губка, все впитывает, анализирует. Мне нравится креативная молодежь, которая что-то предлагает, пытается реализовать себя.  Поэтому люди, меняющие сложившиеся стереотипы, ищущие себя в этой жизни, были, есть и будут для меня примером, невзирая на их возраст».

Оксана Саболдаш, 53 роки

«Сегодняшняя съёмка была достаточно необычной.  Наверное, в жизни я бы так не оделась. Но в этом образе я себя очень гармонично чувствую. Всё решили цвет губной помады и прическа. Сегодня мне захотелось более яркое что-то поносить. В повседневной жизни, конечно, не всегда получается так нарядиться. Я чаще выбираю однотонные, комфортные тона. На съемку я выбрала все более провокационное. Это скорее был эксперимент.  Каблуки я уже не ношу, но сейчас прекрасная мода – под платье можно надеть кроссовки. Но все-таки, сегодня я бы могла еще выбрать платье и шпильку, чтобы вспомнить… Я очень много лет носила шпильки, так что с удовольствием бы сейчас надела элегантное, красивое платье. Но хочу сказать, что в брюках тоже можно быть очень элегантной! Я обожаю аксессуары. Огромные бусы, большие сережки, много браслетов, кольца… У меня этого много, я обыгрываю образ больше аксессуарами. А еще платки! У меня бесконечное количество платков. Ими любую одежду можно обыграть. Также сумки, у меня их тоже много. Я на этом всегда делаю акцент в образе. Это просто мое!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мода третього віку

В Агентство взрослых моделей Жизнелюб я попала два года назад.  В Интернете увидела о наборе, послала фотографии и через месяц перезвонили и пригласили. Но я особо не распространяюсь о том, что я состою в модельном агентстве. Многие думают, что меня просто фотографирует дочка. Она работает в фирме, которая занимается фотографией. Но для меня главное, что меня поддерживает семья. Дети мной гордятся, им очень нравятся мои фотографии. Это дорогого стоит. Муж вообще в восторге! (смеется).

Не могу сказать, что я себя не любила до того, как попала в агентство. Я себя очень люблю, люблю хорошо одеваться. А эта работа поднимает на какой-то, немножко повыше уровень. Ты понимаешь, что после 50-ти, а это началось именно после 50-ти, как раз в это время, все складывается так, как надо.

Я всегда старалась стильно одеваться. Конечно, когда вспоминаю, как я одевалась раньше, я понимаю, что больше бы так не оделась.  Но всегда старалась. Может, получалось-не получалось…  Хотя, что я буду обманывать, всегда получалось! По профессии я портной и эта профессия мне помогла. Шитье помогло мне найти свой стиль. Также эта профессия помогает мне по жизни.

Стереотипы? Ну, стереотип, например, что если ты многодетная мама, то должна быть женщиной, которая следит за своими детьми и немножко забыла про себя.

Я многодетная мама, у меня трое детей, я никогда не забываю про себя, да, дети присмотрены, но я у себя всегда на первом месте.

Второй стереотип, что детей, например, любят больше чем мужа. Отвергаю этот стереотип также. Потому что на первом плане муж, а потом дети. На первом плане наша личная жизнь с мужем, а потом воспитание детей. Я эти стереотипы ломаю.

К этому стилю жизни я пришла не сразу.  Когда у меня был первый ребенок, я знала, что должна его любить. Когда родился уже третий, я пришла к тому, что дети должны понимать, что у родителей есть и своя жизнь. Я здесь совершенно не согласна со стереотипами, я их, опять же, ломаю и мы живем с мужем немножко по-другому.  Очень часто женщины говорят «я живу ради детей». Я не живу ради детей. Да, я их вырастила, но я живу ради себя и мужа. Да, я много сделала, теперь я должна жить своей жизнью. Я детей люблю, они понимают, что я рядышком. Но я также много времени посвящаю себе: спорт, модельное агентство, какие-то увлечения. Это абсолютно нормально».

Валентина Гординська, 61 рік

«Люди за своєю природою  достатньо  ліниві не хочуть чогось нового, живуть зі стереотипами бо так легше.  Завдяки цьому проекту мені б хотілося, щоб в нас ці стереотипи руйнувалися, особливо щодо людей поважного віку. Часто можна почути  «60?! Ооо, це дуже багато років!» , але мені хочеться, щоб люди побачили, що за 60 можна робити дуже цікаві речі і насолоджуватись життям. Хотілося б хоч трішки  зламати існуючі стереотипи. 

Я сама бабуся,  і я також печу пиріжки та часто стою біля плити , чому б і ні, але ж в той же час можна оригінально виглядати, легко, невимушено, не втомлено, а з радістю. 

Я люблю легкість по життю, як би важко не було.

У мене є подруги яким  55 і вони на багато речей та занять кажуть, що їм вже пізно це робити… Багато людей досягаючи позначки 50 вважають, що вже виконали свою програму мінімум, народили дитину і попрацювали і варто вже пригальмувати, вважають що їм вже немає чим займатись. Але я вважаю, що треба шукати собі заняття до душі, якщо ти сам не будеш шукати, то ніхто тобі цього не знайде. Якщо тобі самій з собою не цікаво, то з тобою не буде нікому цікаво. Якщо ти сам собі не створиш комфортні умови, це не станеться випадково. Дуже багато цього залежить від нашого настрою та відношення до світу, до обставин.

Мені завжди хотілося, щоб у моєму житті було багато спілкування, я боялась залишатися сама. Зараз мені з собою цікаво, я знаходжу чим мені зайнятися, почала про себе читати, дивитися. Я зрозуміла, що якщо ти сам себе не любиш, то ніхто тебе полюбить.  А в радянський час  хто ж міг сказати «я себе люблю»? Було багато установок, стереотипів. Я рада, що зараз зовсім інший час. Мені хочеться бути для онуків бабусею, якою внуки пишаються.  У модельному агентстві я вже два роки. Друзі по різному ставляться, але підтримують.  Діти також підтримують моє захоплення, хочуть, щоб я продовжувала розвиватися у цьому напрямку. 

Щодо стереотипів ще, хотілось би зазначити і про те, що, на мою думку, варто розмежовувати власні стереотипи, та власні принципи. Є стереотипи з якими я погоджуюсь через власні принципи. Наприклад, коли жінка вже у віці, і тіло в неї вже не досконале, то одягнути шорти не завжди є доречним, треба мати грань та розуміти свої межі. На мою думку, коли людина молода, то вона має гарне тіло і може це показувати. Треба мати всьому міру та не переходити тонку грань краси. Мені інколи подобається провокативні образи, але я б не одяглася так, може теж десь є цей тормоз, гальмування. Я ще не можу так відкрито демонструвати свої тіло та всю себе, а можливо це ще залежить й від характеру та виховання.

Я зростала у досить консервативній обстановці, нас вчили не виділятися, не дай боже ти щось яскраве одягнув, то чув «а що це ти вирядилась?». Я пам’ятаю як мені брат привіз яскраво лимонну кофтину, вона мені подобалась, але мені було так не зручно її одягати на люди. Коли я її одягала, мені здавалося, що всі починали на мене дивитися. Я дуже любила класику, чорне, біле, також нейтральні (нюдові) кольори, а зараз мені хочеться навпаки, яскравого, виділятися. Особливо коли зараз погода похмура, хочеться кольорів щоб радували око. Інколи я сама від себе не очікую того, що роблю. На зйомку я хотіла нюдовий образ із легкістю. Брючки щоб на мені були «розлітайки». Коли ти йдеш, щоб вигляд був ніби ти летиш. Дуже подобаються фотографії де ти ніби в повітрі, така вільна…» 

Миколай Матюшенко, 62 роки

«Я пенсіонер, зараз в мене такий період життя, що я, так би мовити, нікому не потрібен (в тому сенсі, що ніхто від мене нічого не вимагає і нічого не просить). Син в мене вивчився, в нього хороша робота, онуків у мене поки немає і цей період я вирішив займатися тим, що мені подобається, від чого я кайфую. І так стається, що життя саме тебе до цього підштовхує. Тільки я почав цим займатись, мені на очі потрапила стаття «Найстаріший хіпстер Берліна».  Його звуть Гюнтер Антон Краденгофт (Günther Anton Krabbenhöft). У нього брали інтерв’ю, до речі, не тільки німецькі ЗМІ, а й наш 1+1. Я  прочитав і послухав декілька його інтерв’ю і в одному з них він виразив мої думки, мої бажання, мій настрій. В нього така сама ситуація. Він все життя працював, вийшов на пенсію і думав чим би зайнятись.

Він став хіпстером і я, побачивши його вирішив стати хіпстером, але київським.

Зараз я дуже активно створюю відповідний гардероб. Якщо купувати нові речі, це дуже дорого, та й не завжди знайдеш те, що хочеш, тому я зараз ходжу по економ-класам, секондхендам, шукаю цікаві речі, аксесуари. На сьогодні у мене вже ціла колекція метеликів, шляп, жилетів. Метелики – мій улюблений елемент гардеробу.  Гардероб за останні роки дуже змінився, недавно зібрав старі сорочки і виніс їх на смітник.

На жаль, в нас досі залишилося багато стереотипів щодо пенсійного віку, особливо з  радянського союзу.  Багато людей думає, що коли виходиш на пенсію, то чоловіки сідають за стіл грають доміно чи карти, а жінки сидять на лавочці біля під’їзду і промивають кісточки. Це зовсім не цікаво.

Гадаю, що на мене дуже вплинули подорожі до Європи та закордонна мода. Коли я був ще студентом, і до нас приїздили на екскурсії з за кордону, я звертав увагу як були одягнені іноземці. 5 років тому я сам почав подорожувати. В мене син закінчив німецький вуз, і коли він ще був студентом, то часто запрошував мене до себе у гості, але мені тоді не хотілося, може не той характер був… А потім, коли я перший раз поїхав, я так цим загорівся… Я кожні півроку їздив до Європи. І коли вже сам почав їздити за кордон, то вже більше почав  приділяти уваги вигляду людей поважного віку, як вони гарно одягаються, красивіше навіть тих, хто працює. Чарівні жінки, доглянуті, із зачісками, і дуже стильно одягнуті чоловіки. І коли я повертаюсь і бачу як одягаються наші люди…. Я їх розумію в деякій мірі, що в нас не ті матеріальні можливості, але можна піти в той же секонд і вибрати ті ж гарні речі!

Боротися зі стереотипами  необхідно через зміну самого відношення до життя та виховання, потрібно пропагувати, покращувати той образ сучасних людей старшого віку, який ми бачимо на телебаченні, давати можливість людям побачити інше життя, краще життя, мотивувати на зміни. Але звісно ж потрібно створювати можливості і для кращого матеріального забезпечення. Було б чудово, якби люди могли поїхати і побачити яке є життя та старалися піднятися, покращити свій рівень життя та тримати себе у формі».

#ЩедрийВівторок

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про геронтологічний ейджизм, самооцінку та моделінг