LINOLEUM покаже сучасну українську анімацію. Чого очікувати від конкурсу?

Українська анімація є, вона класна і її треба дивитися. Це доводить фестиваль LINOLEUM, який цього року пройде з 1 до 5 вересня.

Якщо раніше українська анімація воліла потрапити на лави конкурсу міжнародної, то у 2021 році міжнародна має мріяти змагатися пліч-о-пліч з українською – наші аніматори роблять все, аби ними пишалися, а їхніми роботами захоплювалися.

Сучасна, кмітлива, грайлива, зухвала, часом сумна, часом така, що дарує надію: українська анімація об’єднує різні жанри, дарує нам різних героїв та спілкується на різні теми, проте висвітлює однаково важливі питання найбільш зрозумілою мовою – анімацією. 

Було так складно обрати фаворитів в українському конкурсі, що ми вирішили цього не робити. Натомість попросили самих авторів і авторок розповісти нам про що їх фільми та як вони їх створювали.

Ольга Гаврилова («Війна, що змінила Рондо»)

Фільм «Війна, що змінила Рондо» створено за однойменною книгою, авторами якої є Романа Романишин і Андрій Лесів. У ній йдеться про Данко та його друзів пташку Зірку і песик Фабіяна — надзвичайно тендітних створінь (скло, папір і повітряна кулька), які живуть у прекрасному місті, сповненому музики й любові. Аж раптом до них приходить Війна.

Я намагалася не копіювати, але зберегти початкову ідею її авторів. Техніка перекладки дуже пасувала персонажам Війни, зокрема передачі руху нагромадження елементів, які поза тим все ж таки являють собою одне ціле.

Створення фільму відбулося завдяки фінансуванню УКФ. За умовами гранту, терміни втілення в життя цього проєкту були, на жаль, дуже стислими. «Мені пощастило працювати над фільмом із дуже вмотивованою та творчою командою. Переважна більшість з яких — самоуки, закохані в анімацію. Тільки завдяки їм нам вдалося створити фільм про Рондо таким, яким він є, у надзвичайно короткий термін.»

Олена Різниченко («Температура спалаху»)

В основі Flash Point покладено теорію про цикл домашнього насилля в Україні, де характерною рисою є те, що жертва не тільки проходить через аб’юз, а також те, що оточуючі в багатьох випадках винуватять жертву, виправдовуючи вчинки агресора.

У своєму фільми я закликаю не замовчувати це питання, а підтримувати голоси жертв. Особливу любов я маю до закінчення історії, тому що в ній показаний один із можливих виходів з циклу: це коли жертва має силу заявити про свою ситуацію, а оточуючі підтримують і не засуджують її.

«Я використовувала змішану техніку у створенні. Всі персонажі були намальовані покадрово у фотошопі. Для таких елементів, як сірники та коробки для них, які символізують собою образи та моменти агресії (згорілі сірники), я використовувала стоп-моушн анімацію. Вони слугували акцентами в основному сюжеті та повинні були розбавляти картинку. Щодо оточення, то для нього я відфотографувала багато картонних коробок, адже вони мають цікаву паперову текстуру та повинні були слугувати асоціацією з чимось легкозаймистим.»

Читайте також: 1 вересня розпочинається прийом заявок на участь у 7-му конкурсі премії PinchukArtCentre

Дмитро Лісенбарт («Непотрібні речі»)

«Мій фільм — це спроба заглянути у майбутнє та побачити, які можуть виникнути відносини між людиною та кіборгом. Він зроблений у техніці 2D перекладка. Вибір цієї технології диктувала складність малюнку — Digital paint і відносно невеликий час виробництва.»

Наразі, якщо порівнювати виробництво в Україні в різні часи, то раніше були набагато складніші умови. Це стосувалось і загальної довіри до індустрії (якої практично не було), і технічно було складно. Зараз ми маємо багато цікавих технологій і фінансування держави, тож залишається вчитись і робити.

Еліна Пупіна, Микита Журавльов («Я давно хотів літати»)

«Наш анімаційний фільм «Я давно хотів літати» про космос, мрії і великий зв’язок із родиною. Історія, яка точно не залишить вас байдужим. Дуже раджу подивитися 2 і 4 вересня о 17:00 в кінотеатрі «Жовтень» на показі української анімації.»

Ми малювали фільм в техніці frame by frame, покадрова анімація, де кожен кадр малюється заново. На неї йде багато часу, проте результат виходить дуже крутим. У такій техніці добре передаються настрій та емоції героя.

Зараз як ніколи дуже цінується авторська анімація в нашій країні, і більшість брендів з радістю відкриті до співпраці. Тому якщо ви мрієте створювати анімацію, то зараз — саме час!

Роман Лисенко («Відповідальний герой»)

The responsible hero — це трагікомічна історія про класичний супергеройський порятунок із несподіваним сюжетним поворотом і реалістичними наслідками, натхненна трохи наївними, але чарівними фільмами про Супермена 70–80 років.

Анімація фільму повністю виконана у 3D. Мені подобається тривимірна графіка саме тим, що я можу зробити щось на кшталт знімальних майданчиків у себе на комп’ютері й займатися кіновиробництвом, не виходячи з кімнати. Це дає мені змогу бути гнучким у плані ракурсів. Також варто зауважити, що за бажання можна зробити картинку в абсолютно різних стилях, чи то реалістичний, чи то стилізований — варіантів безліч! Головне, щоб це було доречно для історії, яку ви розповідаєте.

Клим Климчук («Примостився міст до моста»)

Цей фільм — екранізація дитячого вірша Григорія Фальковича, ось він:

Де хлюпоче хвиля чиста —

Примостився міст до міста,

І, як вечір настає,

Він шепоче про своє:

Про машини многото́нні —

Як гули вони гуртом,

Як до нього теплі коні

Доторкались копито́м,

Як, бува, траплялось лихо,

Як у воду впав літак,

Як пташки сідали тихо —

Відпочити й просто так…

Прислухаються прозорі:

В річці — хвилі, в небі — зорі,

Прислухається й земля:

Міст із містом розмовля.

«Плаский пластиліновий стоп-моушн — моя улюблена техніка анімації, оскільки наповну розкриває потенціал пластиліну, але технічно є не дуже складною. Для такої дитячої, дещо наївної анімації взагалі підходить ідеально.»

Анастасія Фалілеєва («Тигр блукає поруч», «Papier-mâché»)

Я знімаю про те, що мене тривожить. Це допомагає розкласти усе в голові по поличках та не почуватися самотньо. Фільм «Поки не стане чорним» про хлопчика, який так довго закривав очі на проблему, що аж осліп. «Тигр блукає поруч» документально про мій шлях подолання депресії та невпевненості у собі

«Здебільшого працюю у техніці стоп-моушн. Ляльки та їх анімація цікавили мене з дитинства. Та й досі дивує, що вони рухаються за моїми правилами. Лялькова анімація приваблює мене своєю складністю та близькістю до ігрового кіномайданчика, який працює за правилами фізики й реального простору. Адже тут також справжні декорації, кожний ліхтарик дбайливо спаяний та закріплений, все таке матеріальне, до всього можна доторкнутись, справжні текстури й таке інше. Єдине — «акторів» треба спонукати до кожного руху.»

Звичайно, у нас погано розвинутий напрям стоп-моушну, дуже бракує спеціалістів, але для мене це не привід покинути це діло. Навпаки, цікаво, чого можна досягти у таких умовах і якого розвитку набуватимуть події. Також це спонукає до співпраці з іноземними професіоналами.

Марія Сапатова («Емпатія»)

«Незважаючи на очевидну антиутопічну лінію, яка мала б стверджувати силу індивідуалізму, наш фільм у першу чергу про таку дивовижну властивість деяких людей, як емпатія. Це не просто співчуття, а буквально здатність людини фізично відчути чужий біль, сум, словом, пережити те, що не є особистим емоційним досвідом. Отже, головний меседж стрічки — ти непереможний, якщо в тебе є, з ким без сорому розділити свою «інакшість», найтемніші куточки підсвідомості та найнестерпніший біль.»

Для візуалізації цих ідей було обрано чорно-білу палітру з мінімальними акцентами, що відображає внутрішній стан головного героя. До того ж художниця-постановниця фільму запропонувала чудову ідею — використати як фони фотоколажі з архітектурою Києва. Поєднання модерністичних будівель із класичними екстер’єрами Подолу та урбаністичними пейзажами підкреслило сюрреалістичний світ тоталітарного суспільства. Таким чином утворився контраст між тендітною 2D анімацією та гнітючими фонами.

Робити анімацію в Україні, з одного боку, круто, ти поринаєш у світ надзвичайно талановитих людей, повних оригінальними ідеями, адже галузь відносно нова та все ще розвивається. Найважча частина — це отримати кошти на створення фільму. Складно переконати людину в тому, що твоє авторське кіно варте того, щоб виділити на нього кошти, тому що для більшості мультфільми — це про дитячі розваги. Сподіваюся, з часом популярність дорослої анімації зростатиме, адже говорити про гострі теми 2D мовою не так болісно і навіть більш ефективно, ніж ігрове кіно. 

Сашко Даниленко («CATnBAT — Еволюція»)

Cat’n’Bat-Evolution — це анімаційна екранізація мого коміксу. Кіт і Кажан — найкращі друзі, які дивляться телевізор, підхоплюють звідти ідею, надихаються, але після цього щось завжди йде не так, як планувалося. Зокрема, з соціальних причин. Сама ж ідея коміксу народилася з вправ зі сторітелінгу, де тренувався вигадувати й розповідати короткі історії у форматі чотирьох сторінок без слів чи діалогів.

Ця ідея мене все більш захоплювала, і згодом історій вже назбиралося на невеличку книгу. Після публікації закортіло побачити персонажів і їхні пригоди втіленими в анімацію. Пілотний перший епізод ми зробили разом із талановитим аніматором Валерієм Ліфіренко.

«Анімаційна техніка є продовженням стилю коміксу і натхненна класичними чорно-білими анімаційними фільмами першої половини 20-століття, де німа комедія була майже єдиним існуючим жанром. У мене був готовий сторіборд і референси, але я хотів знайти аніматора, який би працював саме з таким стилем і технікою. Першим відгукнувся Валерій Ліфіренко під час карантинного прямого включення фестивалю LINOLEUM. Ми одразу застрибнули на одну хвилю і почали працювати.»

Читайте також: Від козацького віче до сучасного народовладдя: Інститут когнітивного моделювання запустив спецпроєкт про циклічність історії України

Анна Дудко («Глибока вода»)

«Глибока вода» — історія про жінку-русалку, що обожнює своє пишне тіло, не має ніяких комплексів і жадібно вишуковує яскравих втіх. ЇЇ улюблена забава — за допомогою магії підглядати за людьми через труби водогону та торкатися до них водою, відчуваючи дотики, як наче власним тілом. Віддаючись цій пристрасті, русалка, як весняна вода, несеться, крутить і може погубити все, що потрапляє в її стрімкі потоки, навіть своє кохання. Вона ненавмисне, просто ще не навчилася бути чутливою до інших істот, ще не навчилася любити серцем.

Кожен кадр цієї стрічки намальований руками, така техніка називається покадровою 2D анімацією. Цей спосіб дає змогу легко анімувати форми, що увесь час змінюються, наприклад воду чи хвилясте тіло товстенької русалки. Створення покадрової 2D анімації потребує чи не найбільше часу в порівнянні з іншими техніками, а також художників, що добре вміють малювати.

Мені пощастило працювати в команді, яка складалася саме з таких людей, що, як і я, закохані в анімацію і прагнуть розвиватися в цій сфері. Тому було неабиякою важливою для нас підтримкою в час мінливого фінансування української анімації отримати кошти від Держкіно на створення «Глибокої води». Без цього навряд чи стрічка з’явилася б на світ, не було б міжнародних показів, і теплого «дякую за фільм» від глядача теж могло б не бути. Але все є, і я теж вдячна й запрошую всіх зануритися в атмосферу фільму на показах фестивалю LINOLEUM.