«Музична подорож, що залишить незабутній слід»: Луїджі Ґаджеро про концерт «Four Countries»

28 листопада Kyiv Symphony Orchestra презентує святковий концерт “Four Countries / Чотири країни” на честь головування Угорщини у Вишеградській групі. Прозвучать як відомі, так і рідкісні твори композиторів-представників країн “четвірки”: Дьордя Лігеті, Йоганна Гуммеля, Антоніна Дворжака та Кшиштофа Пендерецького. В інтерв’ю для Marie Claire Ukraine головний диригент оркестру Луїджі Ґаджеро розповів про особливості професії диригента, свій вибір творів для недільного концерту та зв’язок музики композиторів Вишеградської групи з історією європейської культури, що мала вплив на українську культуру.

Луїджі Ґаджеро

Ти працюєш з різними музикантами, а отже, і з різноманітними програмами: класичними, романтичними, модерними, сучасними. Чи важливо працювати з усіма музичними стилями та що в кожному ти знаходиш для себе?

Кожний музичний стиль — це аспект передусім нашої особистості, він закарбований у нашій крові. Робота з різними музичними стилями не тільки допомагає краще зрозуміти кожен із них, але й зрозуміти складну «мозаїку», з якої зібрана наша індивідуальність; мозаїку, де кожен художній стиль — іноді сильніше, іноді слабше — але завжди резонує.


Звичайно, я не можу в кількох словах описати свої складні стосунки з культурою минулих століть. Але, принаймні, я можу сказати, що захоплений і глибоко зворушений високопоетичним і духовним періодом XIV–XV століть (Данте, Джотто, Ars nova); досконалою, раціональною гармонією XVI століття (моїм улюбленим поетом є Тассо, котрий написав один із найважливіших творів європейської літератури «Gerusalemme liberata»; також люблю венеціанський живопис, Монтеверді та Джезуальдо); як метафізичними, так і людськими пристрастями XVII століття; дивовижною емоційною рівновагою XVIII, революційним самоаналізом XIX, невтомним пошуком сенсу в XX і XXI столітті, тому що це моє сьогодення.

Чи повинен диригент мати певну спеціалізацію, в якій він працює?

Маю сказати, що ми живемо в гіперспеціалізованому світі, і це стосується не лише музикантів: ми втрачаємо цілісне бачення людини та її історії. Але, як сказав Гегель, «істинне є цілим». Я не вірю, що ми можемо зрозуміти частину, не розуміючи всього контексту. Говорячи про музику, це значить, що, звісно, немає нічого поганого в тому, щоб мати прихильність до певного стилю чи композитора, проте справжнє розуміння цього стилю чи композитора приходить лише у діалектиці, порівнянні, усвідомленні контексту.

Тобто така «спеціалізація» для диригентів зазвичай є лише «технічною» та не пов’язана із дійсно глибшим розумінням духу цієї конкретної області. Наприклад, більшість «фахівців» сучасної музики, як правило, не зуміли б пристойно зіграти три ноти Шуберта. І проблема в тому, що це можна почути навіть коли вони грають Булеза, тобто «свій» репертуар. Навіть такий видатний піонер гри Баха і Моцарта на історичних інструментах, як Ніколаус Арнонкур, наполягав на важливості виконання всього репертуару, уникаючи «спеціалізації».

Луїджі Ґаджеро 2

Які фактори впливають на вибір творів диригента?


Я вірю в ритуальну силу концерту, тому головне, що мене турбує — щоб усі твори  програми мали внутрішню узгодженість. Це має бути не музикознавча узгодженість, а скоріше духовна. Ми повинні провести кожну людину в аудиторії через музичну подорож, яка може залишити тривалий (а може й незабутній) слід в його чи її пам’яті. Навіть якщо людина вперше сидить у концертному залі.

Концерт 28 листопада присвячений Вишеградській групі. Як ти вибрав саме ці твори?

Я намагався запропонувати диференційовану програму: темна енергетика Пендерецького, яскрава легкість Гуммеля, глибока інтерпретація народної музики Лігеті  та блискучі танці Дворжака.

Ти мав досвід виконання української музики. Готуючи цю програму з угорською, словацькою, чеською та польською музикою, які асоціації з українською музикою виникали?

Я часто кажу, що географія «сильніша» за історію. Зокрема, Антоніо Вівальді та Луїджі Ноно, відповідно народжені в XVII та XX столітті, але обидва у Венеції, мають набагато більше схожості в музиці — на глибшому рівні — ніж той же Ноно і… Лахенман, котрий є його сучасником, але німцем. У цьому сенсі я вважаю, що підкреслення культурних точок дотику між різними географічними районами часто більше вводить в оману, ніж стає у пригоді. Візьмемо, наприклад, Францію, Німеччину та Італію. Звісно, ​​ми могли б говорити про «європейський дух», що їх об’єднує, грецьку філософію як спільне коріння, Римську імперію, християнство… Це важливо і вірно, але я не можу уявити собі трьох композиторів, які могли б бути більш радикально віддаленими один від одного, ніж Дебюссі, Вагнер і Верді.

Я відчуваю, що український «етос», втілений в українській музиці, має аж занадто сильну індивідуальність, щоб її асоціювати, наприклад, із польською музикою (і навпаки).

Луїджі Ґаджеро 1

Ця програма має відношення як до слов’янської, так і до європейської культури. Які зв’язки ти бачиш між ними?

Недоцільно відповідати на це питання, не визначивши, що таке «європейська» та «слов’янська» культури. Але до цього складно підійти ґрунтовно в контексті інтерв’ю. Тут я можу лише припустити, що Лігеті — «європейський» представник цієї програми — походить від Бартока, а рідною мовою Бартока була мова Бетховена. Це майже «філософський» спосіб написання музики, де Его, Воля композитора «заплітає» сюжети. Дворжак і Пендерецький мають безпосередність та спонтанність, яку рідко можна знайти в західній музиці, проте можна назвати слов’янською рисою. А Гуммель, який народився в сучасній Братиславі та навчався у Гайдна, Моцарта і Сальєрі є певним чином trait-d’union, зв’язком двох світів.

У переддень концерту, 27 листопада об 11.30, в Kyiv Symphony Hall (площа Лесі Українки, 1) Kyiv Symphony Orchestra в партнерстві з громадською ініціативою “Відкрита музика міста” проведуть інтерактивну відкриту репетицію для дітей та батьків. Вхід вільний за реєстрацією.

Фото: Ельза Жеребчук

Читайте також: SMALL TALK: ЛІЗА СМІТ, РЕЖИСЕРКА ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ФІЛЬМУ «РОЗІРВИ КОЛО»

x