UA
    RU

    На лінії культурного фронту: українські театральні режисери про війну, творчіть, cилу духу

    Роль українських митців у формуванні сучасної культури — ключова. Бо культура формує національну ідентичність. Cучасні українські режисери та режисерки Тамара Трунова, Богдан Струтинський, Влада Бєлозоренко розповіли що змінилося в їхньому житті протягом останніх 53-х днів, які точиться війна України з росією арт-журналістці Дарії Кибець.


    «Я так би мовити – евакуювала свій театр у внутрішній бункер»

    Тамара Трунова 2

    Тамара Трунова, головна режисерка Київського національного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра


    Чи були Ви готові до новини про початок війни?

    З одного боку, до таких новин не можна бути готовою. З іншого, було б зовсім наївно думати, що війна, яку розпочала Росія у 2014-му році не набуде ескалації. Нас вистачає на короткострокові ривки боротьби, протистояння… Ми даємо собі роботу аналізувати, мислити, але швидко втомлюємось і нагальні питання відкладаємо у папку “не на часі”. Така фрагментарна участь у власному житті, зрештою, “оподатковується” війною… Тому, моя інфантильна частина не хотіла бути готовою і навіть не зібрала тривожну валізу. В той час, як моя зріла частина репертирувала виставу та обговорювала з колегами-акторами та акторками найближчі події – до нас іде війна.

    20-го лютого ми випустили прем’єрну виставу “Тест” за п’єсою Лукаса Берфуса в театрі Золоті Ворота. Вистава про тих, у кого дія і наслідок не створюють взаємозалежну пару.


    Нас вистачає на короткострокові ривки боротьби, протистояння… Ми даємо собі роботу аналізувати, мислити, але швидко втомлюємось і нагальні питання відкладаємо у папку “не на часі”. Така фрагментарна участь у власному житті, зрештою, “оподатковується” війною…

    Як змінилася ваша сфера діяльності?

    Звичайно, все змінилось. Як і у всіх. Намагаюсь підтримувати і допомагати добрим людям. А щодо театру… Я зосередилась на внутрішніх процесах, на власних реакціях. Так би мовити – евакуювала свій театр у внутрішній бункер. Спостерігаю і намагаюсь фіксувати світ, що змінюється. Світ переживає катастрофу. “Переживає” – тобто, знову живе катастрофу. Я вже пройшла два етапи: спочатку, заклякла, потім побігла… Тепер, намагаюсь бачити і чути те, що відбувається і вивчати причини. Читаю “Мистецтво війни” – це спроба інтелектуальної  компенсації на фоні російської війни – війни ницої, нерозумної, несистемної, брехливої. Війни з обличчям росії.



    Погані дороги

    «Погані дороги» (фото: Анастасія Телікова, facebook.com/toma.trunova)

    театр

    «Саша, винеси сміття» (фото: Rusya Aseyeva, facebook.com/toma.trunova)

    Софія

    Проєкт «Говорить Софія» (фото: Bouquet Kyiv Stage)

    Софія


    Над чим ви працюєте зараз?

    Сьогодні я, здебільшого, працюю над собою. Намагаюсь бути уважною до власних реакцій. Спостерігаю за іншими. Не дозволяю послаблення важливих зв’язків. Думаю про “Гамлета” (прем’єра мала відбутися наприкінці квітня). Думаю, хто він і як його трансформує війна. З акторами театру на Лівому березі плануємо серію онлайн зустрічей з нашими глядачами або, просто, з тими, кому це зараз потрібно. “12-й гравець” – це зустрічі у вузькому колі, можливість говорити і бути почутими. А для мене – це початок діалогу про те, яким буде новий театр. Також працюю зі студентами в zoom. Великий друг нашого театру італійський режисер Маттео Спьяцці зініціював і допоміг студентам поїхати до Італії, дехто з них вже почали там навчання. Я відчуваю вдячність за те, що люди в безпеці. А ще, роздратування і біль, бо розумію, що не всі повернуться до України. І такі втрати нам ще доведеться переживати… Останній тиждень квітня проведу на театральному фестивалі “Контрапункт” в місті Щецин (Польща), мене запрошено бути у складі жюрі. Потім, поки що, невідомість. Знаю, що Україна переможе. А коли це станеться, думаю, ми побачимо змінений світ, який потребуватиме нових знань, нової уваги і нової ніжності. І вічної пам’яті про дявольську агонію рф. І вічної пам’яті про Героїв України.

     


    «Наш вибір був – жити і працювати, а не завмерти в очікуванні» 

    Богдан Струтинський

    Богдан Струтинський, театральний режисер, генеральний директор, художній керівник Національної оперети України

    Чи були ви готові до новини про початок війни?

    Думаю, до такого мало хто був готовий. Так, ми всі усвідомлювали, що вже 8 років наша країна живе в стані війни, ми всі спостерігали за тривожними новинами лютого, в тому числі – за евакуацією посольств. Так, було багато маркерів того, що цього разу стягнення російських військ – це не просто брязкання зброєю. Але людина лишається людиною і інстинктивно обирає вірити в позитивне вирішення. Тому ми в театрі готувалися 24 лютого зробити генеральну репетицію, а 25 лютого показати прем’єру вистави «The Ball» італійського режисера Маттео Сп’яцці, планували фестивалі. Наш вибір був – жити і працювати, а не завмерти в очікуванні. Тож, як і в багатьох, в один момент усі мої плани розсипалися, а життя кардинально змінилося. Так, спочатку був шок, але на рефлексування багато часу не було. Довелося швидко приймати багато рішень – щодо театру, НСТДУ, родини. Було багато телефонних дзвінків, повідомлень, питань. Треба було реагувати і відповідати. Навіть дивно, як людина може швидко переключитися з одної реальності на іншу. Але в більшості з нас просто не було іншого виходу.

    Було багато маркерів того, що цього разу стягнення російських військ – це не просто брязкання зброєю. Але людина лишається людиною і інстинктивно обирає вірити в позитивне вирішення.

    Як змінилася ваша сфера діяльності?

    Скажу так – сфера діяльності не змінилася, а розширилася. Особисто для мене це і фізична робота з волонтерами, і організаторська та координаторська робота – збираємо та відправляємо гуманітарну допомогу з ліками, продуктами харчування та військовим одягом. Разом з партнером театру Олександром Порядченком організували евакуацію людей з Києва та області, в найгарячіший період вдалося вивезти понад тисячу людей. А ще були і десятки годин спілкування з керівниками театрів, акторами, партнерами в Україні і за кордоном. Десятки метрів переписок в усіх месенджерах і купа листів. Все це – моніторинг стану по театрах і областях, пошук джерел допомоги, донесення об’єктивної ситуації, спілкування про підтримку культурних санкцій щодо росії.

    Баядера

    «Бядера» (фото: Національній опереті України)

    Доріан Грей

    «Доріан Грей» (фото: Національній опереті України)

    Доріан Грей

    Над чим ви працюєте зараз?

    Разом з іноземними партнерами нам вдалося організувати кілька резиденцій для українських акторів і співаків. Було запрошення від Паризької Філармонії, група акторів їде в Португалію. Також є домовленість з кількома країнами про організацію благодійних концертів за участю артистів Національної оперети – будемо збирати гроші для України. Наші вокалісти брали участь в таких концертах в Польщі. Вивчаємо питання і всі умови щодо відновлення роботи Національної оперети. Важливим особисто для мене є питання реалізації Вечора Пам’яті в літньому театрі Бучанського міського парку, де 8 разів ми проводили Міжнародний музичний фестиваль «O-Fest», в якому взяло участь понад сорок країн учасниць та понад 150 артистів з усіх куточків світу. Цього року 3, 4 та 5-го червня мав відбутися дев’ятий фестиваль. Ми працюємо над тим, щоб вокалісти, які були учасниками фестивалю, знову повернулися в Бучу. Це буде благодійний концерт для вшанування пам’яті загиблих, але одночасно – й акт ствердження того, що Буча, як всі наші зруйновані міста, обов’язково відродиться. Також від імені Національної спілки театральних діячів України ми звернулися до багатьох театрів та театральних асоціацій закордоном з пропозицією показати благодійні вистави, аби можна було підтримати й тих акторів, які лишилися в Україні. Розробляємо проєкти, які можемо реалізувати в умовах воєнного стану, адже зрозуміли, що наша робота зараз потрібна.

    Ми працюємо над тим, щоб вокалісти, які були учасниками бучанського Міжнародний музичний фестиваль «O-Fest», знову повернулися в Бучу. Це буде благодійний концерт для вшанування пам’яті загиблих, але одночасно – й акт ствердження того, що Буча, як всі наші зруйновані міста, обов’язково відродиться.

     

    «Я не маю ресурсу на творчу діяльність, проте маю волю зробити щось корисне у цей складний час»

    Влада Білозоренко

    Влада Бєлозоренко, засновниця та художній керівник Театру-студії «11»

    Чи були ви готові до новини про початок війни?

    Я не була готова, але мала передчуття. Із цим пов’язана цікава історія. За 5 днів до війни я поїхала відвідати батьків до Херсонської області, бо мала непереборне бажання побачити рідних. Під час поїздок до них я зазвичай мало беру до рук телефон, але цього разу я знімала багато відео з родиною. На запитання, що вони робитимуть, якщо почнеться війна, і на пропозицію виїхати, батьки категорично заявили, що залишаться у рідному місті. Поверталася від них я з важким серцем. А 24-го лютого прокинулася від повідомлення мами у родинному чаті з текстом: «На нас напала росія». Спросоння я зрозуміла це так, що безпосередньо на мою родину напали, і жахнулася. Лише згодом я зрозуміла, що насправді сталося. Загалом я вважаю себе стриманою людиною, але перші два дні війни абсолютно вибили мене з колії.

    Ми маємо чат на двісті чоловік, де зародилася ідея створити «документальний театр», що представлятиме собою відео-інтерв’ю з постраждалими та героями війни.

    Як змінилася ваша сфера діяльності?

    У мене три сфери діяльності. «Центр творчості «Печерськ» сьогодні працює онлайн на скільки це можливо». Театральна студія для дорослих людей, звісно, теж. Проте ми маємо чат на двісті чоловік, де зародилася ідея створити «документальний театр», що представлятиме собою відео-інтерв’ю з постраждалими та героями війни. Щиро кажучи, я не маю ресурсу на творчу діяльність, не маю натхнення, проте маю волю зробити щось корисне у цей складний час.

    А ще я – викладач. У 2021 році набрала свій перший курс у Київській муніципальній академії естрадно-циркового мистецтва. Продовжую проводити лекції онлайн, оскільки маю відповідальність перед студентами. Проте зустрічі з ними так сильно допомагають мені морально, що іноді мені здається, що це потрібно мені навіть більше, ніж їм.

    Москалиця

    «Москалиця» (фото: Національній опереті України)

    Данте

    «Божествена комедія/Пекло» (фото: facebook.com/Vlada Belozorenko)

    Данте

    Над чим працюєте зараз?

    Зараз ми ведемо перемовини з київським метрополітеном про те, щоб почати курси акторської майстерності для дорослих на станціях, де й досі живуть люди,  Я знаю чимало ініціатив для дітей, а от для дорослих їх обмаль. А також разом студією-театром «11» боремося на інформаційному фронті.

    Авторка: Дарина Кибець

    Читайте також: УКРАЇНСЬКІ КОМПОЗИТОРИ СТВОРИЛИ СЕМИГОДИННУ ПʼЄСУ «МАРІУПОЛЬ»

    Статьи по теме