Потужна сила маленьких кроків: про дівчат, які змінили професійний напрямок на час війни та допомагають ЗСУ

Сила маленьких кроків кожного під час може вражати. Три історії дівчат, які змінили професійний напрямок на час війни та допомагають ЗСУ.

Сніжана Чернецька, графічна дизайнерка

Я графічний дизайнер, працюю в агенції Banda. Зазвичай розробляю брендинг. До війни ходила на курси дизайну одягу, де навчилася шити і після брала участь в Ukrainian Fashion Week.

Коли почалася війна в перший день встигла виїхати в Хмельницький. Спочатку ходила десь 5 днів плести маскувальні сітки, а потім подумала, що на цю роботу багато людей і хотіла, щось на що зараз менше. Шукала шиття, щоб заодно попрактикувати досвід отриманий на курсах, але у різні цехи беруть більш досвідчених, щоб швидко шили.

Зараз шью в одному цеху, де відшиваю балаклави для бійців, також допомагаю тим, хто шиє термобілизну, шити деякі деталі.

В перший день відшила десь 100 балаклав. Це дуже відволікає від новин. В одночас я і допомагаю і практикую, вчуся чомусь новому. До того ніколи не шила балаклави, тому це ще цікаво і новий досвід.

Ми весь час на заязку з Banda, всі переписуємося, зізвонюємося. Мабуть це найбільше тішить, бо це наче зв’язок з твоїм буденним життям.

Анастасія Колосова, дизайнерка бренду KOLOSOVA

KOLOSOVA – це український бренд, який через свої колекції транслює жіночність, аристократизм, неквапливість і розслабліність. В мирний час ми шили жіночий одяг виключно з натуральних тканин – від шовку до шерсті для пальто.

Наш колектив був напоготові взятися за будь-яку роботу, щоб бути корисними в цей складний час. Ми навіть бралися шити бронежилети, але наша техніка не пристосована до роботи з такими матеріалами.

Тому ми зупинилися на виробництві термокостюмів, балаклав, теплих костюмів для діток, які їх потребують і поранених хлопців у госпіталі.

Наше маленьке виробництво в умовах сьогодення видає в середньому 80-100 виробів на день.

Відверто кажучи, в робочий час у нас зовсім немає часу на новини, нема коли підняти голову. Поки ми на роботі, намагаємося ділитися добрими новиними від своїх близьких людей. І тільки по закінченню робочого дня, проглянувши новини, відчуваєш тривогу та страх.

Наше виробництво знаходиться в Дніпрі, й для нас хороша новина – це почути з вечірніх новин, що російських військ в місті немає».

Світлана Лазарєва, менеджерка з розвитку брендів туризму та спорту

Я з Києва, волонтерську роботу у Вінниці знайшла через місцевих волонтерів. Вінницькі кравчині за кілька днів змінили профіль. Раніше вони шили класичні костюми, тепер бронежилети та теплий одяг для ЗСУ й тероборони.

Я допомагаю дівчатам, які в мирний час шили білизну, а сьогодні – сумочки-аптечки та плитоноски для наших хлопців.

Більшість працювали тут на виробництві білизни, сумок, масок. Є серед нас художниця та майстриня з ремонт одягу, дівчина, яка займалася виробництвом цукерок. Особисто я –менеджерка з розвитку брендів для туризму та спорту. Хтось позвав сусідку, хтось взяв доньку, так назбирався колектив з 10 кравчинь. За день в середньому робимо 50-60 сумок. Також ми шили теплу постіль.

Мені пощастило долучитися до надзвичайно добрих, мудрих і сильних духом жінок. У кожної з них зараз воює чоловік, син чи брат.

І кожна річ пошита з великою любов’ю, яку ми передаємо на фронт. Ця підтримка наших мужніх воїнів маленькими кроками наближає нас до перемоги над російськими фашистами. Український народ – це одне велике серце.

Найбільше нас потішив розгром 30 вертольотів, народження двійні та усі наші перемоги.Особливо новини з Чорнобаївки.

Фото: з архівів героїнь матеріалу