Театр в Україні знаходиться у точці біфуркації – система критично нестабільна, через що і виникає невизначеність. Він може перейти на якісно новий рівень, досягнувши балансу між «видовищем» та «соціальною інституцією» – місцем для складного суспільного діалогу на гострі теми. А може так і залишитися радянським рудиментом, який обслуговує дозвілля нових міських буржуа. Вибір залежить від безлічі флуктуацій, і наш PostPlay – один з них.
Сьогодні ми – єдиний політично-критичний театр в Україні, який «розкриває» громадський дискурс та промовляє болючі теми, які в суспільстві через травму чи самоцензуру не обговорюються.
При цьому ми концентруємося не лише на Києві, де культурний ринок перенасичений, а й щільно працюємо з підлітками у зоні АТО/ООС, проводимо гастролі регіонами та реалізуємо міжнародні проекти за кордоном.
За три роки існування проекту найважливішою для мене особисто залишається документальна вистава «Ополченці», якою ми відкрили театр. Це монолог донецького ополченця, записаний однією з акторок нашого театру в центрі Києва у 2015 р. Ця вистава незручна для всіх глядачів, незалежно від того, яких політичних поглядів вони дотримуються як наслідок –
після нього трапляється найпродуктивніша дискусія. А у новому сезоні головне моє очікування – це спільний проект із німецьким режисером Георгом Жено «Місто з собою». Це наративна інсталяція про життя маленьких прифронтових містечок Миколаївки, Бахмута та Попасної. Завдяки підтримці Міністерства закордонних справ Німеччини та програмі «Східне партнерство» його можна буде побачити не лише у зоні АТО/ООС, а й у Харкові, Львові, Києві, Відні, Потсдамі та Берліні.
Наша команда – це велика сім’я, де дуже різні люди, які вірять у трансформаційну силу сучасного мистецтва та роблять спільну справу всупереч поширеним думкам про те, «яким має бути театр».
Однією з ключових проблем є матеріальний ценз посткапіталістичного суспільства та недостатня кількість ресурсів на старті. Але завдяки принципу мінімально життєздатного продукту, диверсифікації доходів, підтримці smart-меценатів, новим принципам менеджменту та вірі один в одного нам вдається вирішувати «нерозв’язне», приймати «неприйнятне», бути чесними перед собою та глядачами, жити і розвиватися в тих обставинах. яких інші вже здалися б.
Театр не зможе зробити цей світ кращим, але він працює точково з людиною. І після цього у людини виникають сили йти вперед. Театр – це чи не єдина інституція сьогодні, яка дарує смисли та допомагає розібратися, хто ми і куди ми йдемо.
Фото: прес-служба театру