Жіноча лактація – природний процес, який має право на життя та в рамках культурного простору у тому числі.
Скажіть, вас, жінки, анітрохи не гнітить той факт, що незважаючи на кілька хвиль феміністичного руху, процвітаючі організації із захисту прав жінок, безліч викривальних історій і, нарешті, на перший погляд змінений вектор розвитку суспільства, вас усе ще й далі соромити за найприродніші речі? В інстаграмі жіночі соски прирівнюються до фото розчленування, але при цьому чоловічі аналогічні частини тіла не піддаються цензурі навіть незважаючи на абсурдність подібного правила. Годувати дитину грудьми у громадському місці? Що ви! Та це ж верх непристойності.
То чому в 21 столітті все ще продовжує процвітати суспільство та його фундаментальні погляди, повністю побудоване на засадах патріархату? Жінці не потрібен дозвіл чоловіків — у жодному випадку. І не потрібно схвалення соціуму, якщо вона вирішила жити всупереч примарним і надуманим “правилам”.
Останній фільм Педро Альмодовора “Паралельні матері”, а точніше постер до нього, на якому зображено сосок, з якого скапує молоко, в інстаграмі було заблоковано цензурою.
Читай також: Бейонсе знялася для обкладинки номера світового глянцю, присвяченого культовим особам
Художник постера Хав’єр Хаен у понеділок написав на своїй сторінці у соцмережі, що інстаграму плакат видався надто колоритним, тому програма його видалила. Втім, чоловік лише сказав, що так просто не збирається здаватися, а має намір знову поділитись фото промо.
Як і передбачалося, інстаграм видалив постер фільму, який ми створили для останнього фільму Альмодовора Паралельні матері. Я знову опублікую його. Дякую за те, що ділитеся”.
Фанатам та Пенелопі Круз, яка знову зіграла у картині Альмодовора головну роль, і самого художника плакат сподобався.
“Приголомшлива робота для дивовижного режисера”, “Ваша робота завжди чудова, руйнує шаблони і рамки, Хав’єр”, – ще багато фанатів додали оптимістичні коментарі, похваливши талант і наполегливість Хаена.
Прем’єра картини “Паралельні матері” має відбутися 1 вересня у Венеції. Фільм був знятий серед розпалу пандемії і розповідає історію двох вагітних жінок, які зустрічаються в лікарні відразу після народження дітей.
«Дві жінки, Дженіс та Ана, поміщені в палату, де вони ось-ось мають народити. Обидві самотні, і завагітніли випадково. Дженіс, жінка середнього віку, не шкодує про це. Вона тріумфує. Інша ж Ана — ще підліток, а тому налякана. Вона переживає травматичний період. Дженіс намагається підбадьорювати її, поки вони обидві пересуваються коридорами лікарні, як лунатички. Декілька слів, якими вони обміняються за пару годин, створять міцний зв’язок між ними, який розвиватиметься і змінюватиметься, як і їхнє життя”.