Про що мовчить жінка: Гаська Шиян, письменниця

Гаська Шиян - письменниця,  лауреатка The European Union Prize for Literature (EUPL) 2019, кураторка кластеру «Письменницькі інсайти» на 28 ВookForum. В рамках кластеру Гаська Шиян розпитуає про дорослішання лауреаток Літературної премії Євросоюзу (EUPL) – Ґерду Бліс (Нідерланди), Ірен Соло (Іспанія), Каллію Пападакі (Греція) та Ізабель Вері (Бельгія).

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто не можна мовчати?

Мені здається, що cancel culture і соцмережі принесли нам нову форму цензури. Зараз не дуже в тренді розмови про пристрасть, спокушання, чуттєвість, людські слабкості, про те, що нормально отримувати задоволення від життя, не відчуваючи провини за те, що вони не усім доступні. Але саме це, для мене речі про які не можна мовчати. Зрештою, я притримуюся принципу, що сміятися (а значить і говорити) можна про все, але не з усіма.

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

З великою приємністю мовчу разом з найближчими. Це для мене взагалі найважливіші критерії для допуску людини у свою зону комфорту — можливість говорити і сміятися про все, а між тим багато мовчати.

Кого, на вашу думку зараз не чують?

Мені здається зараз, за великим рахунком, ніхто нікого не чує. Тобто усі говорять голосно і одночасно, але дискурси, наративи і маніфести залишаються почутими лише всередині своєї бульбашки, отримують оплески лише від тих, хто й так є однодумцями. Але донести своє бачення світу людині з протилежною точкою зору, при тому не нав’язуючи його, як єдино правильне мало кому вдається.

Коли, на вашу думку, людина стає дорослою?

Коли з‘являється відповідальність за інших, від якої не відкараскаєшся. Тому у мене ніколи не було домашніх тварин і кімнатних рослин — я не поспішала здобути це відчуття. Для мене материнство — проєкт, який змусив мене відчути себе дорослою. Бо це те де не маєш права халтурити і сачкувати. Де не можеш встати і вийти, бо набридло і хочеться щось змінити. Проте, я досі часто відчуваю цей глюк, що я ще підліток, а тут доводиться брати участь у якихось «дорослих» справах, на кшталт батьківських зборів. Тобто я ще так і не стала до кінця дорослою в 41 і з великою радістю моделюю дитинство, коли гостюю в бабусі чи батьків. А також охоче проживаю всякі дитячі штучки разом з донькою. 

Якою була ваша улюблена гра в дитинстві?

Кривлятися перед дзеркалом, мабуть. Я ніколи не любила колективних ігор і майже не проводила вільний час з іншими дітьми.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Хвалила за те, що вдалося створити умови, які дозволила подорожувати 9 місяців, не маючи увесь цей час постійних роботи і дому. Хвалю постійно за те, що вдається отримувати майже щоденне задоволення від життя і почуватися умовно «щасливою». Сварю за брак ресурсу на емпатію, боягузливість і невміння почувати себе частиною колективного спільного. 

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Це радше живий об‘єкт, а не річ. Для мене немає нічого красивішого за виспане обличчя без слідів макіяжу і стресу та здорове і сильне тіло. Оскільки це маніфест людського життя. Якщо перевести це в «речі», то, мабуть, це будуть твори мистецтва, фільми, фото і тексти, які це відображають. А також анатомічний атлас.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Хотіла би вміти відчувати музику, а ще краще вміти її створювати і виконувати. З усіх мистецтв з музикою у мене найскладніші стосунки. Ніколи не вмикаю її сама, погано у ній розбираюся і легко можу відчути роздратування від звуків в моєму просторі, оскільки дуже люблю тишу. Але при цьому відчуваю, що втрачаю щось важливе і чуттєве.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Знаю, які спогади витісняю. А всі решта для мене такі цінні, хай би вони були вічно. Наші спогади важливі не тільки тими емоціями, які викликає поринання у них, а також тим, що це, як персональна відеотека з фільмами, які нас сформували і які можна передивлятися безконечно і щоразу по-іншому. Звісно, особливо ціную спогади про час, який провела з тими дідусями і бабусею, яких уже немає.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Я належу до тих людей, яким дуже комфортна сучасна ситуація, коли грані між статями стираються. Тому можна сказати, що і чоловікам, і жінкам личать однакові загальнолюдські речі, і так само однакові речі їх не прикрашають. Наприклад, точно не прикрашає стереотипізація гендерних ролей. Мені особисто дуже подобається тенденція, що зараз чоловіки не мусять приховувати ніжність і чутливість, а жінки не відчувають потреби граюти в маніпулятивні ігри, прикидаючись слабшими, безпораднішими і ранимішими. При тому, я вважаю, що якщо комусь справді підходить класичний розклад чоловіка добувача і жінки берегині — це теж окей. Як і окей взагалі не пріоритизувати присутність пари у своєму житті, мати нетрадиційну сексуальність, бути чайлдфрі, пансексуалом чи асексуалом. 

Сучасний світ класний тим, що можна підібрати собі майже ідеальний, кастомний формат життя і стосунків. Більше того, з розвитком термінології і понятійної бази це можна робити дедалі осмисленіше.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Незнайомий раніше коктейль, який бармен намутив за характеристиками «міцне-несолодке-свіже» і точно вгадав, що я хотіла. Скоріш за все у цього коктейлю навіть немає назви і точної рецептури. А головне — наступного ранку після нього не буде головного болю і нудоти, а лише легке, блаженне сповільнення! Чому? Бо я дуже ціную спонтанність, особливо в розвагах.

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Більше цінувати і любити себе, коли мені було 15 — 25, а також присвячувати час в першу чергу власним проєктам, інтересам і розвитку. Тато теж на цьому наполягав, не тільки мама. Радію, що потім надолужила.

Чим пахне щастя?

Тілом людини, яка тебе приваблює. Волоссям своєї дитини. Коротше, мабуть, окситоцином, хоч не знаю, чи є у нього якийсь запах.

А свобода?

Бітумом, залізницею, мазутом в морській воді і авіапальним. Натуральними тканинами, свіжим потом і латексом. Словом можливістю вільно пересуватися, секс-позитивною культурою і бодіпозитивом.

Фото: Ганна Грабарська, Вадим Рибін