Про що жінка мовчить: Ірина Цілик, режисерка та письменниця

Фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик виходить в український прокат 26 листопада. Світова прем’єра фільму відбулася на кінофестивалі «Санденс», де він отримав премію за найкращу режисуру у категорії світового документального кіно. Напередодні української прем’єри ми запитали в Ірини, про що вона зазвичай не говорить вголос.

Думаю, говорити можна про все, але багато залежить від того, ЯК. Немає незручних тем, є невдалі форми висловлювань. Я вірю в потенціал слів, слова можуть бути небезпечною зброєю або, навпаки, мати особливу добру силу. Словами можна гратися, пробивати лід непорозуміння, ранити, лікувати, творити мистецтво, змінювати хід історії і так далі. Я люблю цей інструмент і водночас боюся його часом. Головне, аби ми говорили одне з одним. Хоча іноді, звісно, краще помовчати. Це також супер-сила, якою потрібно вміти користуватися.

Коли і з ким останнім часом вам було приємно помовчати?

З моїм чоловіком, сидячи кілька днів тому біля моря у Стамбулі. Це місто таке говірке, в ньому стільки багатоголосся, що не обов’язково говорити, краще слухати. Але, загалом, ми з моїм чоловіком часто мовчимо разом. Ми знайомі вже майже 15 років і давно навчилися спілкуватися в такий спосіб. Шлюбне життя часом дає деякі корисні навички, наприклад, читати думки партнера і вгадувати його реакцію з одного лише погляду.

Коли ви останній раз себе хвалили, і за що сварили?

Останній раз хвалила себе вчора, коли вчасно зупинилася і врешті промовчала у суперечці з кількома опонентами у шкільному вайбер-чаті. І сварила себе також вчора, коли в тому ж чаті написала кілька зайвих коментарів. Повертаючись до попередніх питань, знаю за собою таку рису: я часом занадто емоційна і не завжди вмію “бути мудрішою і промовчати”, як колись вчила мене мама. Чомусь з віком ніяк не вдається навчитися цьому. Може, справа тут зовсім не в мудрості?

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Людство створило таке багатство красивих речей, що неможливо ось так просто обрати серед них найкрасивішу. Але чомусь подумалося, що цього дивного божевільного карантинного року мені страшенно бракує краси у вигляді споглядання живопису в оригіналі. Коли я десь подорожую, то неодмінно ходжу у художні музеї в різних містах. Я – візуалка і маю особливу слабкість саме до цього виду мистецтва. Пам’ятаю, як я плакала від захвату, коли вперше потрапила в Лувр і побачила всі ті картини, які колись для себе відкрила в альбомах нашої викладачки з історії світового живопису під час навчання в інституті. Одне слово, я можу багато від чого відмовитися, але цього досвіду мені зараз дуже бракує.

Який талант вам би дуже хотілося мати?

Я дуже люблю танцювати, дуже. І моє тіло від природи вміє вправно рухатися, ловити ритм, реагувати на найтонші нюанси музики. Але я ніколи в житті не займалася професійно танцями, і це єдине, про що я дуже шкодую. Ви скажете, ніколи не пізно почати щось нове. І я абсолютно згодна. Але чомусь життя стало надто швидким і я ніяк не зберуся наважитися і здійснити цю не здійснену колись мрію…

Якби ви могли залишити тільки один спогад, що це було б?

О ні, це занадто жорстоко – залишити тільки один. Вся я сформована з попередніх досвідів, і мені подобається моє тут-і-тепер і моя колекція найрізноманітніших спогадів. Кольорові спогади дитинства, схожі на слайди, що ми дивилися з батьками з проектора, юність з її ламаними ритмами і бунтарським духом, пошуки себе і пошуки краси довкола, народження сина, особливі розмови з найближчими людьми, червоні світанки, подорожі, зйомки та ні на що не схоже відчуття єднання з іншими людьми на знімальному майданчику, гіркі, але водночас найсильніші спогади про події останніх 7-ми років в Україні… Стільки всього. Страшний сон – залишити тільки один із цих спогадів.

Читайте також: О ЧЕМ ЖЕНЩИНА МОЛЧИТ: ПРОДЮСЕР АННА ПАЛЕНЧУК

Що пасує сучасним чоловікам, і що не прикрашає сучасних жінок?

Я не люблю узагальнення. Всі люди дуже різні, і це не залежить від гендеру. Роззирнімося довкола: такі різні чоловіки, такі різні жінки. Здається, немає нічого однозначного, що прикрашало би чи, навпаки, не пасувало всім представникам певної статі. Хіба що дуже конкретні загальні для всіх речі – підлість, непорядність, моральна нечистоплотність, жадібність, зверхність до інших і так далі.

Якби вам довелося себе порівняти з алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

“Кривава мері”, ха-ха. Як назвала мене нещодавно одна колега, “пані режисерка з перцем”. Якщо ж серйозно, я просто люблю іноді пити цей коктейль. Веселий гострий несолодкий. Він пасує до моєї скорпіонської натури.

До якої поради мами ви не прислухалися і шкодуєте про це?

Наші мами нам говорять стільки всього мудрого і корисного, якби ж ми їх вчасно слухали. А ще було б добре, якби всі мами вміли порадити щось самим собі. Останні десять років я теж мама і я часто усвідомлюю, що не завжди вмію діяти так, як раджу власному сину. І моя мама не завжди вміє. Можна я просто віртуально обніму всіх мам, живих, справжніх, мудрих, добрих до своїх дітей, але таких, що часто не справляються з цією складною роллю – бути ідеальною мамою і давати ідеальні поради?

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, ​​навпаки, хто з чоловіків з непоказною зовнішністю здається вам дуже привабливим?

Я – режисерка, уважна до чужих облич. Є лиця, які дуже “любить камера”, за якими безкінечно цікаво спостерігати, з живими розумними очима, фактурними рисами, цікавими реакціями. Водночас, я як жінка “слухаю вухами” і часто ловлю себе на тому, що найкрасивіші та найсексуальніші чоловіки для мене саме ті, які розумно говорять, дотепно жартують, мають гострий розум та добре серце. Якщо ж говорити про зовнішні характеристики, для мене поняття краси і красенів є дуже відносним. І ще я не люблю обговорювати зовнішність конкретних людей публічно, тому навряд чи зможу назвати якісь імена.

Чим пахне щастя?

Щастя пахне по-різному. Воно пахне апельсинами, кавою, спеціями, морепродуктами, розігрітим пловом після довгого холодного дня. Ранковим морем. Розтертим у пальцях чебрецем. Власною дитиною, яка змінюється і з солодкого малюка перетворюється на підлітка, а все одно пахне найкраще. Квітами, які посадила моя бабуся: її вже немає, а квіти все одно вперто проростають тепер щороку. Ще щастя пахне аеропортами, новими місцями і подорожами, незнайомими пахощами, які мені ще тільки доведеться пізнати. А потім щастя навпаки пахне так, як може пахнути лише вдома – чимось дуже знайомим і передбачуваним. Запахів щастя так багато. Головне, бажаю нам усім не втрачати нюх (в прямому і переносному сенсі).

Читайте також: MC@WORK: НАТАЛИЯ ШМИГЕЛЬСКАЯ, ОСНОВАТЕЛЬНИЦА ХОЛДИНГА «АСТОРГ» И КОМПАНИИ «УКРПТАХОСЕРВИС»