Про що жінка мовчить: Наталка Сняданко,письменниця, фіналістка нагороди міста літератури ЮНЕСКО 2019

Коли людина стає дорослою та чим пахне незалежність, розповідає українська письменниця Наталка Сняданко.  Наталка — фіналістка нагороди міста літератури ЮНЕСКО 2019, вона нагороджена міністерством освіти, мистецтва і культури Австрії за переклад книги Урсули Познанські «Ереб». Зустріти Наталку можна на 28 BookForum. Програма фестивалю налічує 120 подій, 250 учасників, зокрема — 25 іноземних авторів з 21 країни світу.   Усі події 28 BookForum — безкоштовні. Онлайн-трансляції — на сайті bookforum.ua.

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто не можна мовчати?

Я не схильна нав’язувати свою думку нікому, тим більше у таких індивідуальних речах, як свобода висловлювань. Тим менше мені би не хотілося, аби існували якісь заборони і примуси, адже ми живемо у вільному світі, де кожен має право говорити і мовчати про все, що вважає за потрібне. Особисто для мене немає тем, які би потрапляли у першу категорію. Я вважаю, що говорити можна і треба про все. Інша справа – як саме це робити, щоб не ранити почуття інших людей. Не мовчати варто, коли бачиш несправедливість, приниження, жорстоке поводження з людьми чи тваринами, дискримінацію з тими чи іншими ознаками, тощо.

Особисто для мене у публічному просторі є зараз особливо важливими кілька тем, і я дуже тішуся, що про них говорять усе більше. Це насамперед тема прав жінок і у ширшому контексті – прав людини загалом. Ці права є дуже різними – мовні права, репродуктивні права, економічні права, освітні, тощо. Деякі з них традиційно вважаються «не на часі», «не достатньо важливими» саме зараз, коли є нагальніші проблеми, тобто іншими словами, до них справа ніколи не дійде. Такий поділ проблем на важливіші і другорядніші – це те, що особисто мене дуже дратує, адже те, що комусь болить і важливо, не можна вважати другорядним і знецінювати. 

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

 Мовчати найкраще наодинці з хорошою книгою, музикою, фільмом. Але і з людьми іноді приємно помовчати. Як правило, це тоді, коли щойно відбулася приємна розмова і насолоджуєшся її післясмаком. 

Кого, на вашу думку зараз не чують?

У нашому суспільстві традиційно не чують жінок, дітей, людей похилого віку, людей із інвалідністю. Також, як правило, не слухають людей культури, діяльність яких у нас прийнято вважати чимось не надто серйозним, розважальним. І поки так воно залишається, ми продовжуємо бути дуже патріархальним суспільством, яке розвивається повільніше, ніж могло би і не завжди у бажаному напрямку. Для того, щоб це змінилося, слід більше прислухатися до всіх, хто має що сказати, а не лише до обраних за якимись химерними ознаками категорій населення. 

Коли, на вашу думку, людина стає дорослою?

Психологи кажуть, що людина дорослішає у момент, коли їй вперше доводиться доглядати за кимось, брати на себе відповідальність за інших. Думаю, це правильний критерій, який добре пояснює, чому саме багато хто так і не подорослішав попри солідний вік.

Читайте також: Про що жінка мовчить: Юлія Ярмолюк, дизайнерка бренду J’Amemme

Якою була ваша улюблена гра в дитинстві?

Тоді було багато колективних ігор, які майже зникли тепер. Згрубша їх можна поділити на два види. В одних ішлося про поділ на команди і переховування або переслідування одне одного. В інших – про спортивні змагання, стрибки через натягнуту ґумку, або ж перестрибування на одній нозі по так званих «класах». У мене було гарне дитинство, коли літо тривало вічність, а друзі постійно чекали надворі, вигадуючи все нові і нові розваги. 

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Намагаюся менше критикувати себе та близьких і частіше хвалити. Не лише тому, що тепер це модний тренд, а і тому, що бачу результати такої роботи над прийняттям себе. Зараз я значно краще ставлюся до себе і більше шаную, ніж ще років 10 тому. І почуваюся щасливішою та реалізованішою попри вікові зміни та різні побутові труднощі. Найбільше моє досягнення за останні роки – це вміння хвалити себе за те, що знаходжу час на відпочинок, не намагаюся встигнути все і зараз, за правильно розставлені пріоритети у тому, що стосується спілкування з сім’єю і друзями.

Якщо раніше пріоритетнішою я вважала роботу, то тепер намагаюся це змінити і розмова з подругою зараз для мене важливіша, ніж кілька додаткових робочих годин. Так було не завжди і мені знадобилося чимало часу, щоб збагнути, що трудоголізм і невміння відпочивати сильно псують моє життя. Попри те, що я була дуже продуктивною, майже не відчувала від цього радості. Щойно завершувала одну роботу, відразу ж хапалася за наступну, боялася зупинитися, насолодитися моментом, похвалити себе за зроблене. Дуже тішуся, що вдалося це перерости і змінити. 

 Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Я трохи боюся префікса «най», бо коли доводиться обирати щось одне, неминуче дискримінується щось інше. Мені комфортніше говорити про красиві речі, а не про найкрасивіші. Є багато красивого – світанки, заходи сонця, трава після дощу, квіти, тварини, іноді навіть люди, особливо щасливі люди. Красивим буває мистецтво, особливо коли вдається зануритися у споглядання, слухання, читання. Я думаю, красивими є не так істоти чи предмети, як наше вміння зосередитися на них і побачити цю красу. 

 Яким талантом вам би дуже хотілося володіти? (Чому?)

Колись у дитинстві мені дуже хотілося вміти співати або грати на якомусь музичному інструменті. Тепер бажання вчитися пропало, залишилося тільки захоплення музикою. Оскільки все, чим я займаюся, пов’язане з необхідністю виражати думки та відчуття словами, іноді мрію володіти якимось іншим мистецтвом, не лише музичним, аби могти послуговуватися іншими виражальними засобами, не лише словами. 

 Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Думаю, так би і зависла навічно, не в змозі вибрати. 

 Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Для мене ні сучасні жінки, ні сучасні чоловіки не є якимись монолітними колективами, яким притаманні однакові риси – позитивні чи негативні. Усі ми – індивідуальності, усі дуже різні, і в цьому перевага кожного чи кожної з нас. Те, що одних не прикрашає, іншим навпаки, додає шарму. Це якщо ми говоримо про зовнішність. Якщо ж ідеться про риси характеру чи вчинки, то всім нам не завадить бути уважнішими і терпимішими у ставленні одне до одного, але водночас і більш свідомими власних меж та особистісних кордонів. 

 Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм / коктейлем. Ви який? (Чому?)

Це надто складне для мене порівняння. Особисто я віддаю перевагу сухому вину, частіше червоному. Думаю, це тому, що воно спонукає до довгих приємних розмов, створює легкий приємний настрій і додає радості у житті. 

 До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Зазвичай я довго вагаюся перед тим, як прийняти рішення. Але вже після того, як рішення прийнято, намагаюся не повертатися до цих вагань і не шкодувати ні про що. По-іншому, вагання займуть увесь продуктивний час і не вдасться зробити більше нічого. 

 Чим пахне щастя?

Думаю, для кожної людини цей запах інший. Ми запам’ятовуємо запахи, які супроводжують наші щасливі і нещасні моменти, а потім ці запахи нам подобаються, або ж навпаки. Звичайно, є універсальні запахи. Наприклад, море для більшості з нас асоціюється із чимось приємним, відпочинком, насолодою. Запах кави – не зустрічала людей, яким би він не подобався. І так далі. Але коли йдеться про складніші психологічні стани, такі, як щастя, то і запахи, мабуть, більш багатошарові, такі, що їх непросто розібрати на окремі компоненти. 

 А незалежність?

Якщо ми говоримо про українську незалежність, то особисто у мене вона асоціюється якраз із поступовим зниканням певних запахів із громадського простору. Точніше, із зниканням неприємних запахів і появою приємних або ж відсутністю запахів. Незалежність – це і цивілізаційний процес, поступове відмирання радянського побуту, нелюдського багато у чому, насамперед у запахах. Що менше неприємних запахів у нашому житті, то чутливішими і вибагливішими ми стаємо. І це добре, бо чутливість і вибагливість має більше шансів перерости у взаємну емпатію, ніж черствість і байдужість до смородів.