UA
    RU

    Російські війська без суду і слідства страчують цивільних осіб в Україні. Це вважається воєнним злочином

    Російські збройні сили без суду і слідства стратили цивільних осіб в Україні, що вважається воєнним злочином. Про це заявила організація Amnesty International, опублікувавши нові свідчення за результатами проведеного дослідження.

    #buchamassacre


    Слідча команда Amnesty International із реагування на кризові ситуації опитала понад 20 осіб із сіл і міст недалеко від Києва.Деякі з цих людей були свідками або ж дізналися про насильство, скоєне російськими військами.

    Очевидці неодноразово розповідали про навмисні вбивства, незаконне насильство і широкомасштабне залякування російськими військами беззбройних цивільних осіб по всій Київській області.


    «За останні тижні ми зібрали докази того, що російські війська здійснювали позасудові страти та інші незаконні вбивства, які повинні розслідуватися як імовірні військові злочини», – зазначила Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International. – Зібрані свідчення показують, що беззбройних цивільних осіб в Україні вбивають у їхніх будинках і на вулицях із шокуючою жорстокістю. Навмисне вбивство мирних жителів/ьок є воєнним злочином. Ці смерті мають ретельно розслідувати, а винних – притягнути до відповідальності». 

    злочини рф
     

    Наразі Amnesty International також зібрала докази загибелі цивільних у результаті невибіркових атак у Харкові і Сумській області, задокументувала авіаудар, у результаті якого загинули мирні жителі/ьки, що стояли в черзі за їжею в Чернігові, і зібрала свідчення людей, що живуть в облозі в Харкові, Ізюмі та Маріуполі.


    «Вони вистрілили йому в голову»

    46-річна мешканка села Богданівка розповіла, що російські війська ввійшли до її села 7 або 8 березня і припаркували свої танки на вулицях. Жінка сказала, що на її вулиці було припарковано щонайменше два танки.

    Увечері мешканка Богданівки, яка жила зі своїм чоловіком, 10–річною дочкою і свекрухою, почула стрілянину з вікон нижнього поверху. Разом із чоловіком вони кричали, що є цивільними і беззбройними. Коли вони спустилися вниз, двоє російських солдатів заштовхнули їх разом із дочкою до котельні:



    «Вони заштовхнули нас всередину і зачинили двері. Буквально через хвилину вони відчинили двері й запитали мого чоловіка, чи є в нього сигарети. Він сказав, що ні, він не палив уже пару тижнів. Вони вистрілили йому в праву руку. Інший сказав: «Прикінчіть його», і вони вистрілили йому в голову.

    Чоловік помер не відразу. З 9.30 вечора до 4 ранку він усе ще дихав, хоча й був без свідомості. Я благала його… «якщо ти мене чуєш, будь ласка, поворуши пальцем». Він і пальцем не поворухнув, але я поклала його руку собі на коліно і стиснула її. З нього текла кров. Коли він видихнув востаннє, я повернулася до своєї дочки І сказала: «Здається, тато помер»».


    Сусід був свідком того, як російські війська ввірвалися в будинок жінки тієї ночі, і підтвердив, що бачив тіло її чоловіка, розпростерте в кутку котельні. Жінка та її дитина втекли з Богданівки пізніше того ж дня. Свекруха жінки, якій за 80 років і яка має обмежену рухливість, лишилася.

    «У мого батька було шість великих дірок у спині»

    3 березня 18-річна Катерина Ткаченко перебувала вдома в селі Ворзель зі своїми батьками, коли по їх вулиці проїхали кілька танків із літерою «Z», які російські війська використовують для позначення своїх транспортних засобів під час вторгнення в Україну.


    злочини росіян

    Наталія та Валерій Ткаченко

    Її мати Наталія й батько Валерій вийшли з підвалу, де вони ховалися, щоб вийти на вулицю, попередньо сказавши Катерині лишатися на місці. Потім вона почула звуки пострілів.

    Вона розповіла Amnesty International: «Як тільки танки проїхали повз, я перестрибнула через паркан до сусідського будинку. Я хотіла перевірити, чи вони живі. Я глянула через паркан і побачила, що моя мати лежить на спині на одній стороні дороги, а мій батько лежить обличчям додолу – на іншій стороні. Я бачила великі дірки в його пальті. На наступний день я пішла до них. У мого батька було шість великих дірок у спині, у моєї матері – діра поменше в грудях»

    Катерина Ткаченко розповіла, що її батьки були одягнені в цивільний одяг і беззбройні. 10 березня волонтер, який брав участь в евакуації з районів навколо Києва, допоміг Катерині покинути Ворзель. Волонтер розповів Amnesty International, що бачив тіла вбитих на вулиці біля будинку Катерини. На відео, переглянутому Amnesty International, видно, як вони пишуть імена батьків Катерини, їхні дати народження і смерті на аркушах картону, перш ніж покласти їх поруч із тілами, що накриті ковдрами.

    «Вони помітили нас і відразу ж відкрили вогонь»

    У перші дні російської окупації міста Гостомель Тарас Кузьмак роз’їжджав по місту, доставляючи їжу й медикаменти до бомбосховищ, де збиралося мирне населення.

    О 13:30 3 березня він був із міським головою Юрієм Прилипко і двома іншими чоловіками, коли їхній автомобіль потрапив під обстріл з боку великого житлового комплексу, який захопили російські війська. Чоловіки спробували вистрибнути з машини, але один із присутніх, Іван Зоря, загинув відразу, у той час як Юрій Прилипко впав на землю поранений після пострілу. Тарас Кузьмак та інший чоловік, якому вдалося вижити, кілька годин ховалися за екскаватором, поки тривала стрілянина.

    злочини російських солдат

    Юрій Прилипко, колышний міський голова Гостомелю

    Тарас розповів Amnesty International: «Вони помітили нас і відразу ж відкрили вогонь, не було ніякого попередження. Я міг чути тільки мера [Прилипка]. Я знав, що він був поранений, але я не знав, чи було це смертельно чи ні. Я просто сказав йому лежати спокійно, не робити ніяких рухів… вони знову вистрілили в нас близько третьої дня, і приблизно через півгодини після цього я зрозумів, що від нього не залишилося і сліду. Було щось на зразок дихання, яке у когось є тільки перед смертю, їхній останній подих. Івану Зорі відірвало голову, я думаю, вони, мабуть, використовували щось великокаліберне».

    Двоє інших жителів Гостомеля повідомили Amnesty International, що бачили тіло Юрія Прилипка біля церкви, коли кілька днів по тому для нього влаштовували імпровізовані похорони. Інші жителі підтвердили, що в дні, які передували його смерті, Юрій Прилипко розвозив їжу й ліки по місту, завжди керуючи цивільним автомобілем.

    Незаконні вбивства і зґвалтування

    Amnesty International зібрала ще три історії про незаконні вбивства цивільних осіб, включно з історією жінки, яка пережила зґвалтування і чоловіка якої стратили російські війська без суду і слідства.

    Жінка з села на захід від Києва розповіла Amnesty International, що

    9 березня двоє російських солдатів проникли до неї в будинок, убили її чоловіка. А згодом мешканку села неодноразово зґвалтували під дулом пістолета, у той час як її маленький син ховався в котельні неподалік.

    Жінка змогла втекти з села на контрольовану Україною територію разом зі своїм сином.

    24-річна Мілена з Бучі розповіла Amnesty International, що бачила тіло сусідки поряд із своїм будинком. Мати вбитої жінки розповіла Мілені, що її дочку застрелили ще в перші дні вторгнення, коли вона дивилася через паркан на російську військову машину. Лабораторія кризових доказів Amnesty International верфікувала відеозапис із місцем розташування неглибокої могили, в якій поховали жінку.

    Володимир Захлупаний і його дружина втекли з міста Гостомель в перші кілька днів вторгнення, але їх 39-річний син Сергій був сповнений рішучості лишитися.

    Спочатку вони щодня розмовляли по телефону, і Сергій описував важкі бої в місті. 4 березня Володимир Захлупаний більше не зміг зв’язатися зі своїм сином. Друзі, що лишилися в місті, потім спробували знайти Сергія і вирушили в будівлю, де він ховався в підвалі.

    Володимир Захлупаний розповів Amnesty International: «Коли вони запитали сусідів, вони сказали, що 13 березня мого сина забрали [з підвалу] росіяни. Коли друзі вирушили на пошуки Сергія, то знайшли його за гаражами тієї ж будівлі… вони сказали, що його вбили пострілом у голову».

    Життя під російською окупацією

    Опитані розповіли Amnesty International, що в перші дні вторгнення вони втратили доступ до електрики, води і газу, а доступ до продовольства був дуже обмежений. Був дуже слабкий зв’язок, і деякі громадяни розповідали, що російські солдати конфісковували або знищували мобільні телефони щоразу, коли бачили, що жителі носять їх з собою, або погрожували їм насильством за те, що в них був телефон.

    «На фоні цих жахливих розповідей про життя в умовах російської окупації, жертви в Україні повинні знати, що міжнародне співтовариство сповнене рішучості притягнути до відповідальності винних за їхні страждання», – наголосила Аньєс Калламар.

    Загрози насильства та залякування також були широко поширені. Один чоловік у Гостомелі розповів, що коли цілий гуртожиток людей, які ховалися від обстрілів, були вимушені вийти на вулицю, російські військові негайно почали стріляти над їхніми головами, змусивши людей упасти на землю. Двоє чоловіків із Бучі також сказали, що снайпери регулярно стріляли в них, коли вони ходили по продукти у зруйнований магазин поруч із їхнім будинком.

    Військові злочини та інші порушення міжнародного гуманітарного права

    Навмисні вбивства цивільних осіб, зґвалтування, тортури і нелюдське поводження з військовополоненими вважаються порушеннями прав людини і військовими злочинами. Ті, хто безпосередньо скоює військові злочини, повинні нести за них кримінальну відповідальність. Згідно з доктриною відповідальності командування, вищі керівники, включно з командирами й цивільними лідерами, як-от міністри і очільники держав, які знали або мали підстави знати про військові злочини, скоєні їхніми військами, але не намагалися зупинити їх або покарати винних, також повинні бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

    Amnesty International документує порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, вчинені під час війни в Україні. Всі матеріали Amnesty International із цього приводу, включно з новинами, брифінгами та розслідуваннями, можна знайти за посиланням.

    Amnesty International — всесвітній рух, що об’єднує близько 10 мільйонів людей із більш ніж 150 країн і регіонів, які виступають за припинення грубих порушень прав людини. Amnesty International прагне забезпечити кожній людині можливість користуватися всіма правами, проголошеними у Загальній декларації прав людини та інших міжнародних правозахисних документах.

    Текст та фото надали: Amnesty International 

    Читайте також: НОВІ СВІДЧЕННЯ ЖИТТЯ В ОБЛОЗІ: AMNESTY INTERNATIONAL ВПЕРШЕ В УКРАЇНІ ПЕРЕВІРИЛА РЕЧОВІ ДОКАЗИ ЗАБОРОНЕНИХ КАСЕТНИХ БОЄПРИПАСІВ

    Статьи по теме