Скоропадський — Гетьман Українізації

Літо 1914 року. Розпочалась Велика Війна, яка змінила долі народів Європи. Російська Імперія входить у криваву різню народів Європи, а з нею значна кількість українців, які проживали у межах Імперії.

Вже у березні 1917 року, в результаті лютневої революції, Російський Імператор Ніколай II зрікається престолу. Після двох з половиною років Великої війни, 196 літня монархія Романових припиняє існування на користь “Тимчасового Уряду”.

Ще за місяць до цих подій, найбоєздатніший 34-й корпус підіймає бунт. Для приборкання вояків у корпус направляють молодого, але досвідченого генерала Скоропадського.

Перевівшись до непокірного корпусу, генерал навідується до частин, намагається налагодити побратимську атмосферу, вислуховує солдат, піклується про їх становище, підбадьорює до служби. Ця шляхетна поведінка Скоропадського підіймає його авторитет, зводить нанівець невдоволення, що дозволило оминути наслідки революційного розвалу у війську.

Спостерігаючи за революційними подіями, за пробудженням національної свідомості у багатьох поневолених народів колишньої імперії, Павла Скоропадського не покидають переживання, щодо майбутнього його батьківщини — України.

Свій рід Скоропадські виводять від соратника Гетьмана Богдана Хмельницького Федора Скоропадського, що загинув у битві на Жовтих Водах, б’ючись за незалежність України у далекому 1648 році. Пізніше, Скоропадські поріднилися з багатьма шляхетними й гетьманськими родами, як з Розумовськими, Апостолами, Самойловичами та багатьма іншими.

Фактично, історія України для Павла — історія його предків. Але справжню ж любов до України Павлу причепив його дід Іван Михайлович, в маєтку якого той часто жив. У своїх спогадах він писав:

“Перші українські враження мені навіяні також у будинку мого діда…. У будинку всюди висіли старі портрети гетьманів … було кілька зображень старовинних «Мамаїв». Українські пісні постійно співали в домі. … читали та обговорювали книги Костомарова та інших українських письменників. Висів між гетьманами портрет Мазепи, такий ненависний кожному росіянину…»

Молодому Генералу, який ніколи не цікавився політикою, довелось звернути свою увагу на тогочасне становище свого народу. Наприкінці червня, ідея українізації корпусу проникає до нього на хвилі розквіту українського руху серед військових. 

Сумніви та новий ворожий наступ змушує відкласти цю ідею. Але вже у липні, новий головнокомандувач Корнілов особисто звертається до Скоропадського з ідеєю українізації. 

31 липня видається його наказ про українізацію 34-го корпусу, що отримає назву Першого Українського Корпусу.На комплектацію та злагодження, корпус був відправлений до стародавнього поселення Меджибіж.

Сам Павло Скоропадський так згадує ті події:

«Для мене, перехід з Іванківців в Меджибіж … одне з найприємніших спогадів 1917 року… 25 липня я прибув до Меджибожа. Незабаром під’їхав мій штаб і почалась моя суто українська діяльність, яка й довела мене до Гетьманства…»

Після фактичного завершення українізації корпусу, у жовтні 1917-го року, офіцери отримали свої національно-українські відзнаки, а полки отримали почесні найменування на честь українських Гетьманів, а саме:  Богдана Хмельницького, Івана Скоропадського, Петра Сагайдачного та Павла Полуботка.

6 жовтня Скоропадський був проголошений почесним очільником Вільного Козацтва, залишаючись командиром Першого Корпусу. Згодом, обидві ці сили стануть першими оборонцями України від більшовицької навали.

Розпочавшись згодом, більшовицький переворот став ще одним викликом для українського генерала. Спочатку він хоче піти з корпусу, але доля робить з нього оборонця України. Всупереч соціалістичному командуванню та бажаючи зберегти корпус та порядок в тилу, Скоропадський бере контроль над основними залізничними вузлами та вщент розгромлює збільшовичений 2-й гвардійський корпус, що намагався захопити Київ.

Сам Скоропадський так згадує ці події: “Не прийми я швидкого рішення, другий Гвардійський корпус виявився б у Києві ще в листопаді. Настрій у нього, був далеко не з миролюбних, а, між іншим, мені довелося потім не раз за ці мої дії від деяких осіб чути критику.” Не складно уявити, що при падінні Києва ще у листопаді, українська революція отримала б зовсім інший розвиток. 

Розгромивши більшовиків при підтримці добровольців-залізничників, корпус здобув свою славу. До нього линули добровольці та сотні українців, що робило його справді основою регулярного національного війська. 

Попри героїчний спротив більшовикам та фактичний порятунок Скоропадським Української Центральної Ради в цей момент,  Рада продовжує скептично ставитись до свого війська, через популярну серед військових особу генерала. Через це страждають солдати, що були вимушені жити в холодних вагонах, котрим не вистачало спорядження.

Зважаючи на це, Скоропадський приймає рішення відійти від керівництва корпусом, аби він міг існувати далі. Про ці події він згадував так: «Це рішення я прийняв з великим болем у серці, бо руйнувалася надія покласти міцний фундамент для побудови регулярної української армії і тим утворити умови, без яких Держава Українська не могла існувати»

Втім, корпус суттєво вплинув на хід української історії, а з його лав вийшли також майбутні соратники Гетьмана Павла Скоропадського. Сам же майбутній Гетьман отримав крім життєвого досвіду загальнонаціональну популярність, що й проклало йому шлях до влади.

Автори Статті: 

Марко Климик

Микола Усік

Стаття написана за співпраці з Державним історико-культурним заповідником «Межибіж»
 

Список джерел:

1. Кущинський А. Вояцькі заслуги й лицарські чесноти Гетьмана Всієї України Павла Скоропадського (16.V.1873 – 26.IV. 1945)/ Торонто, 1973 р.

2. Дорошенко Д. Історія України 1917-1920 рр. т. 1: Доба Центральної Ради/ Нью-Йорк, 1954 р.

3 П. Скоропадський. Спомини/ Київ, 2019 р.