Small Talk: Марина Богуш, культурологиня, співавторка проєкту “НАЇВНА”

Марина Богуш, культурологиня та дослідниця прозповідає про виставку “НАЇВНА”, що триває в Артцентрі Я Галерея в рамках мистецького проєкту «Вона — художниця: актуальний наїв України та Британії».

Чому та кому в першу чергу варто відвідати виставку?

«НАЇВНА» присвячена жінкам у сучасному наївному мистецтві України та Британії. Вона стала логічним продовженням Фестивалю наївного мистецтва, який наша команда вперше провела у 2020 році. Тоді ж ми помітили, що інтерес до сучасного наївного мистецтва — величезний. Це явище довгий час не отримувало належної уваги ні з боку широкої аудиторії, ані з боку тих, для кого мистецтво є темою професійного у всіх його формах зацікавлення. Не в останню чергу й тому, що воно було мало представлене на виставкових майданчиках.

Звісно, роботи “зірок” наїву — Марії Примаченко, Катерини Білокур, Ганни Собачко-Шостак — широко представлені в українських музеях, ще був великий проєкт “Чисте мистецтво” (2017, Мистецький Арсенал), але все це погляд у минуле, в історію українського наївного мистецтва. Натомість про його актуальний стан могли знати лише епізодично. Одним із таких важливих епізодів був, наприклад, проєкт “Новий Наїв” — серія виставок робіт художників наїву ХХІ ст., що проходила в артцентрі Я Галерея під кураторством Павла Гудімова.

Фестиваль наївного мистецтва розставив нові акценти у цій темі. Мільйони українців нарешті побачили, як виглядає творчість аматорів сьогодні. Вона дуже різна за формою, але однаково гостра, актуальна і цікава. Вона показує, що художник — це стан внутрішньої свободи, а не тільки роки навчання в академіях мистецтв. “НАЇВНА”, спираючись на цю ідею, наголошує на жіночій темі у сучасному наїві. Учасниці нашого проєкту — це жінки від 16 до 60 років з різних куточків України та Британії. Якщо вам цікаво як те, чим живе сучасна жінка, відображене у мистецтві, вам точно слід завітати на виставку.

Обрана тема виставки не нова, розкажіть, хто з українських авторок досяг в ній найбільшого успіху?

Насправді жіноче мистецтво в Україні все ще не надто популярна тема для виставкових проєктів. Європа почала активно працювати із нею ще у 70-х роках минулого століття, поставивши питання про те, що жінка — це не тільки муза, натурниця чи натхненниця Великого Майстра, вона може бути сама Великою Художницею. У нас, в країні, де фемінізм досі викликає палкі дискусії, а у будь-яких топах на десятки чоловічих імен припадає лише кілька жіночих, проєкти, присвячені жінкам набирають популярності лише останні кілька років. “НАЇВНА”, на мою думку, є важливим висловлюванням у цій історії. Ми перші, хто показує як виглядає сучасне жіноче наївне мистецтво, ми декларуємо, що поруч із Примаченко та Білокур можуть стояти й імена художниць цього століття, ми стверджуємо, що жінка має право голосу навіть у сфері, де, здавалось би, немає місця гендерним стереотипам — у сфері мистецтва.

Як би у вас була можливість, яким витвором мистецтва українського автора ви хотіли б володіти та чому?

Історія сучасного мистецтва показує, що воно набуває статусу лише тоді, коли підкріплене особливим контекстом. Цей контекст — інституція. Різниця між творами будь-якої відомої художниці і творами учасниці нашого проєкту у тому, що останні поки не знаходяться у музейних колекціях. Особисто я не маю персональних амбіцій щодо володіння творами мистецтва, мої амбіції значно ширші) Через виставку ми поміщаємо роботи поки маловідомих мисткинь у цей самий особливий контекст, надаючи їм статусу “справжнього мистецтва”. Це перший крок на шляху до їх визнання і до того, щоб через кілька десятків років кожен музей чи окремий поціновувач мистецтва мріяв мати ці роботи у своїй колекції.

Читайте також: Small Talk: Аліс Сай, візуальна мистикиня