Інквізиції по-українськи: як боролися з чаклунством на наших землях?

У цей буремний час, повераємося до нашого циклу матеріалів, від сучасних дослідників рідної культури Тверда Криця.

Полювання на відьом у Європі розпочалося ще у XV столітті, коли Римський Папа Інокентій VII видав буллу «Summis desiderantes affectibus» («Усіма силами душі»). Цей документ офіційно визнав існування чаклунства і дозволив інквізиціям займатися покаранням винних у цьому промислі. Масла у вогонь підлили двоє інквізиторів — Генріх Крамер і Якоб Шпренгер. Вони видали трактат «Молот відьом», де описали як розпізнавати й карати чародіїв.

Тоді Європу охопила істерія: інквізитори починали відьомські процеси без вагомих на те причин. Часто люди засуджували своїх особистих ворогів й інакодумців. За два століття розглянули близько 100 тисяч чаклунських справ, з яких близько половини закінчилися смертною карою.

Допит “відьми” перед тортурами

Україну масові страти відьом оминули. Так сталося через те, що католицизм не мав великого впливу на землі, що входили до Речі Посполитої. Тут люди були терпимі до проявів різних релігій і священнослужителі не заохочували до переслідувань чаклунів. Також суди не виносили жорстоких вироків, бо обвинувачення здебільшого стосувалися побутових справ. Поки у Європі судили за викрадення й вбивства дітей, у нас до відповідальності притягали за хвору худобу чи прокльони.

Відьма, що готує зілля, 1773 рік.

Єдина українська розправа над відьмами, яка схожа на європейську сталася у Гадячі в 1666 році. Тоді дружина Івана Брюховецького втратила ще ненароджену дитину. За це гетьман звинуватив шістьох жінок, які начебто «…выкрали у гетмановой жены дитя из брюха», і засудив їх до публічного спалення.

Всього до нашого часу збереглося близько 200 судових позовів проти чаклунства. Із них лише 5% закінчилися тортурами. В інших випадках обвинувачених били, змушували сплачувати штраф або відпускали. Зазвичай судили жінок. І тут варто зазначити, що Україна в цьому плані унікальна, адже в інших країнах у відьомстві звинувачували і чоловіків. У Фінляндії цей показник становить 50% обвинувачених, у Росії — 70%, а в Ісландії — 90%. У нас же чоловіків серед обвинувачених близько 20%.

Обгортка книги «Молот відьом» 1669 року

Загалом скарги були схожими між собою. Відьом судили за псування урожаю, насилання хвороб або родинні конфлікти. Найчастіше свекруха звинувачувала у чарах невістку, а та свекруху. Також велику роль відігравали ревнощі й підозри у зраді. Показовий випадок стався у 1717 році в містечку Сатанів, що на Поділлі. Тоді Яцко Грекович поскаржився в суді на свою дружину Ганну. Підставою для обвинувачення стало те, що жінка не дбала про господарство, а ходила на танці, де фліртувала з іншими чоловіками, та ще й до всього варила зілля, щоб отруїти чоловіка. У результаті виявилося, що ніяке то не зілля, а звичайні ліки.

Шабаш відьом, Жак де Гейн, 16 – 17 століття

Про фантастичні речі в історії українського чародійства мало згадок. Наші відьми літали хіба в літературі. Та все ж одного разу на суді обвинувачена Оришка Личманиха розповідала різні небилиці. З її слів, свої відьомські знання вона отримала під час навчання в чотирьох інших чародійок. Щочетверга вони збиралися в будинку однієї з них і на березових дрючках літали на більші зібрання. Судді в такі речі не повірили й відпустили Оришку.

Українська відьма, малюнок кінця XIX століття

Останнє обвинувачення у відьомстві розглядали в 1829 році в містечку Липовець. Тоді священик звинуватив жінку за вроки, які вона насилала за допомогою жбурляння капустяного листя й соломи. У результаті справу закрили й наказали панотцеві не турбувати суд через дрібниці. Після цього скарги на чародійство не надходили. Та все ж образ відьми в українському суспільстві зберігся. Зараз він набув нових рис і став активно використовуватися в сучасному кінематографі та літературі.

Фото пресслужба Тверда Криця