UA
    RU

    Сексуальні практики українського села

    Редагувати переклад

    Для нас підготували цикл матеріалів сучасні дослідники рідної культури, автори пабліку Ukrainian Aesthetics.

    Грицько спати йде в садочок, а з ним і Маруся: сексуальне життя українського села ХІХ століття

    Тема шлюбної та дошлюбної сексуальної активності наших предків довго лишалася табуйованою не тільки серед науковців, а й у масовій культурі. На щастя, це почало змінюватися й реальне життя виявилося далеким від романтичного образу села, створеного українськими інтелектуалами. 

    Сексуальні практики українського села-Фото 1

    Вечорниці: ігри в «притулу»

    Основним місцем для знайомства та вибору майбутнього шлюбного партнера були вечорниці. Проводилися вони восени та взимку, коли сільськогосподарські роботи йшли на спад. Вечорниці зазвичай відбувалися у хаті вдови чи бездітної пари, яким за це платили. На таких зібраннях дівчата пряли та вишивали, хлопці ж до них залицялися: жартували, тримали за косу, робили підніжки, а дівчата у відповідь їх штовхали або смикали за чуба. На Лівобережній Україні існувала традиція спільної ночівлі молоді на вечорницях. Щоб запитати, чи ляже з парубком дівчина, посилали питаря: «Якщо  дівчина  прийняла  пропозицію,  то  про  парубка  говорили,  що  «йому  від  неї  була  мокра»,  а  якщо  відмовила    то  «суха» (2). 

    Федір Кричевський. Наречена. Національний Художній Музей України

    Федір Кричевський. Наречена. Національний Художній Музей України

    Ближче до ночі на підлогу стелили солому чи рядно й лягали з тими, хто подобався. Починалися поцілунки, пестощі та обійми. Один вид таких пестощів — «притулу» — записав етнограф Марко Грушевський на Київщині: «…Це гра така парубоча та дївоча. Він вилазить на неї і стулюють тодї вони животи з животами і дужчеб шо робили та й те друге (…) Білш нїчого і не роблять, а тїко грають ся, усе він здержуєть ся, щоб не пробить таки, а тїко трошки так собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускать у неї… (…) Отак награють ся собі та й усе…» (3). Такі ігри іноді призводили до втрати цноти та небажаної вагітності, адже дівчата нічого не знали про статевий акт і часто не розуміли, що відбулося. У найкращому випадку дівчина виходила заміж, а якщо ж ставала покриткою, то назавжди втрачала шанс стати повноцінним членом тодішньої сільської громади. 

    Варто зазначити, що дівчина могла й відмовитися від ночівлі, проте піддавалася осуду: «Хороша дівчина, вона із хлопцями спит. Колись, як із хлопцями не спала дівчина, то й не считалося, що то вона й дівчина» (4). Дівчата стикалися з двома суперечливими вимогами – брати участь у спільній ночівлі на вечорницях, але й недопустити втрату цноти. Як дівчина впоралася з цими завданнями ставало відомо під час весільного обряду «комори».

    Обряд «комори»: зриваємо калину

    Обряд «комори» або ж перевірки нареченої на цноту був важливим елементом весільного обряду на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поліссі. Сценарій  «комори» детально описав Федір Вовк: дружко та сваха стелять молодим шлюбну постіль у коморі, що складається з соломи, рядна або килима, далі свашки заводять молоду до комори й починають роздягати, молодий та дружко тим часом чекають перед дверима. Свахи ретельно перевіряли наречену аби та не могла вдати втрату цноти:  «Її  обшукують  дуже  уважно.  Свахи  доводять  свої  старання  до  останньої  міри:  вони  мацають  у  неї  під  пахвами,  обшукують  її  зачіску, розпускають  навіть  волосся,розчісують  його  гребінцем … з  такою самою  старанністю  вони  обдивляються  її  одежу  та  нову  сорочку, приготовану  спеціально  для  цієї  нагоди;  все  це,  щоб  запевнитись,  що  ніде  немає  зав’язаних  узликів,  голки  ані  жадного  іншого  тонкого  знаряддя,  щоб  ним  можна  зробити  прокол» (1). 

    Ілля Репін. Вечорниці

    Ілля Репін. Вечорниці

    Потім молоді лишаються на самоті, проте ненадовго – біля дверей залишається дружко, який чекає, поки молодий повідомить про виконання шлюбного акту, який складався з суто дефлорації. Якщо ж молодий не міг з якоїсь причини «зробити калину», то за нього це робили дружко, сама наречена або свахи. 

    Далі сорочку молодої показували всім присутнім на весіллі (іноді її заміняли на червону стрічку або інший елемент одягу), заводили молодих до хати, де продовжувалися гуляння: «як чесна молода, то народ прямо пириказиться, хоть скрипок нима, так казяться. Де вони ту дошку візьмуть, внесуть її в хату, долі положать, щоб дужче стукотіло, скачуть, стрибають через єї, крик, ґвалт» (2).

    Якщо ж наречена була «нечесна», то закінчувалося все сороміцькими піснями та ганьбленням  батьків молодої, проте шлюб уже вважався нерозривним.

    Шлюбне життя: «Латав бабу на печі, латав і на лавці…»

    Якщо вечорниці церква перебороти не змогла, то вона успішно регулювала вже шлюбне життя українців. Статеві стосунки заборонялося мати під час усіх чотирьох постів, православних свят, поминальних днів, по середах і п’ятницях, під час місячних та після пологів. Українці вірили, що зачаті в цей час діти матимуть фізичні та психічні відхилення або ж стануть злочинцями (2). 

    Костянтин Трутовський. На сіновалі

    Костянтин Трутовський. На сіновалі

    Дослідниця Ірина Ігнатенко зазначає, що «щодо місця для кохання, статевих поз, практикування орального й анального сексу можна припустити, що найчастіше інтимні стосунки подружжя відбувалися поза хатою: на городі, леваді, біля річки чи ставка». Також джерелом інтимних практик може бути сороміцький фольклор. (3)

    Варто зазначити, що фігурування у фольклорі «діда» і «баби» зовсім не означає їхню старість. Оскількидітей починали народжувати рано, то йдеться про людей віком близько 40 років.

    Статеве життя у шлюбі зазвичай припинялося з появою у подружжя внуків, оскільки мати нових дітей вже не годилося. Переставали вести статеве життя й після настання у жінки клімаксу. 

    Джерела

    • Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. Київ. 1995
    • Ігнатенко І. Жіноче  тіло  у  традиційній  культурі  українців. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля. 2016
    • І. Ігнатенко. Секс та розмови про нього в українському селі ХІХ — початку ХХ століття// Гендер в Деталях
    • Маєрчик М.  «Як яка дівчина з хлопцем не спить, то вона й не дівчина зовсім»: секс до шлюбу в українській традиції (до постановки проблеми). Я : гендерний журнал. 2011. № 1. С. 12-15.