Українська Анна Франк: Яніна Гешелес

У цей буремний час, повераємося до нашого циклу матеріалів, від сучасних дослідників рідної культури Тверда Криця.

Війна, переховування, втрата рідних, втеча і порятунок у віршах — це міг би бути короткий опис нового триллера, але ні. Це історія української Анни Франк — Яніни Гешелес.

Розповідь почнемо з далекого 1931 року. Січень подарував єврейській родині Гешелес доньку. Протягом десяти років Львів знайомив Яніну з прекрасними краєвидами, що відкривалися з Високого замку, усмішками перехожих і пахощами квітучих каштанів на Гетьманських валах. Проте, дорослішати дівчинці довелося швидше, ніж того хотілося…

30 червня 1941 року до Львова увійшли німецькі військові підрозділи. Українці об’єдналися в каральний загін «Нахтігаль». Місто, яке Яніна любила і в якому росла — померло. Погроми, грабежі, вбивства — ось що принесли із собою військові угрупування. І якщо львівські українці спершу були раді «звільненню від більшовицької окупації», то єврейське населення розуміло, що це початок їхнього кінця.

Батька Яніни, Генрика Гешелеса, було вбито першого дня нацистської окупації, тож мати з дівчинкою залишилися удвох. Лише ті, хто отримував роботу мали бодай малий шанс протриматися у світі живих. Дітей, непридатних до праці, вбивали, тож перебувати поряд із матір’ю було дуже небезпечно.

На щастя, є у світі добрі люди. Львів’янка на прізвище Кордиба погодилась переховувати Яніну, видаючи дівчинку за племінницю-сироту. Та в житті Гешелес не раз траплялися люди, які стверджували, що знають справжнє її ім’я та національність. За їхнє мовчання доводилося платити грошима, адже іншого вибору не було — вона хотіла жити.

Після однієї з облав у гетто, Яніна разом із матір’ю потрапила до в’язниці. Живими звідти виходили одиниці. Що гірше — боятися смерті, чи молитися за влучний постріл? Таке питання поставало перед ув’язненими. Дітей зазвичай ховали живцем, тож мати пообіцяла закрити доньці очі, коли почнуть стріляти.

Та здійснити обіцянку не вдалось… Яніна втратила маму влітку 1943 року. Дівчинці у 12 років довелося покладатися тільки на себе. Вона розуміла, що єдиний шанс на порятунок — робота. Здебільшого у швейні цехи брали лише з 14 років, та Яніну влаштували «за знайомством».

Нитки, шинелі й постійні розстріли стали буднями маленької дівчинки, порятунком від яких стала поезія. Ночами Яніна писала, а вдень декламувала вірші жінкам у бараку. Хто б міг подумати, що саме її поетичний хист стане порятунком не лише її душі, а й життя в цілому.

Львів, 1930

Чутки про дівчинку, яка пише вірші дійшли до знаного в Польщі єврейського поета й письменника — Міхала Борвіча. Він також перебував у Янівському таборі, і після втечі до Кракова, попросив друзів врятувати маленьку поетку. Борвіч зробив Яніні фальшиві документи і забезпечив сховок, де дівчинці одразу ж видали зошит, олівець і сказали записати усі свої спогади в щоденник. Згодом ці записи вийшли друком.

1950 року Яніна Гешелес переїхала до Ізраїлю, де здобула освіту хіміка й захистила докторську дисертацію. Серед людей близьких по духу вона відчула полегшення, але стала щасливою лише після одруження та народження двох синів.

Складно уявити наскільки складно витримати такі випробування долі. Та Яніна змогла. І навіть знайшла сили відвідати «свій» Львів. За ті 70 років відсутності змінилося багато: вулиці більше не скидалися на суцільний погром, а людей вже не вбивали посеред білого дня. Однак ті спогади назавжди залишаться з Яніною, Львів видався їй далеким і чужим. Наче й не тут вона сказала своє перше слово, ступила перший крок і пережила першу втрату.

Яніну Гешелес вже охрестили «українською Анною Франк», та все ж між ними є суттєві відмінності. Про Анну Франк та її щоденник чули вже мільйони людей, натомість ім’я Яніни Гешелес невідоме навіть для українців. Хіба можна залишити без уваги сенсацію, на яку нам довелося чекати більше половини століття?

Фото пресслужба Тверда Криця