“Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм”: 5 фактів із життя Сергія Параджанова

3 жовтня Артхаус Трафік випускає в український прокат культовий фільм кульового режисера Сергія Параджанова — «Колір граната». Цей прокат унікальний, бо вперше в Україні на широкі екрани вийде відреставрована версія фільму, яку зробив фонд Мартіна Скорсезе. Згадаємо 5 фактів з життя Сергія Параджанова, творця візитівки українського поетичного кіно – фільму “Тіні забутих предків”. Він започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу. Він український та вірменський кінорежисер, сценарист, композитор, хоча зрозуміліше було б написати коротко — геній українського сучасного мистецтва.

Фото з вставки «Тіні забутих предків», що відбулася в «Мистецькому Арсеналі» у 2016 році

Картина “Тіні забутих предків” отримала 28 міжнародних нагород. 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, а за кількістю призів увійшла до Книги рекордів Гіннесса. Фільм знімали у селах Верховинського району Івано-Франківської області. Знімали майже цілодобово, а в рідкісні вихідні Параджанов зі знімальною групою відвідували справжні весілля та навіть похорони, аби краще вивчити й зобразити життя гуцулів. Через це режисер відмовився жити у готелі й оселився у будинку звичайних селян. (У Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час знімання, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».) Для зйомок фільму режисер виррішив пофарбувати скелясті гори в Карпатах в синій колір. На його думку, такий пейзаж був дуже ефектним. Закінчивши роботу, знімальна група поїхала, а скелі ще довго залишалися синіми.

В Європі фільм йшов під назвою… «Вогняні коні» Суть української назви «Тіні забутих предків» виявилося важко передати у перекладі.

Фото TINIPROJECT.COM.UA

Прем’єра «Тіней забутих предків» стала першою в СРСР акцією протесту інтелігенції проти влади. Прем’єра почалося урочисто: на сцені фільм представили Параджанов та знімальна група. В залі — «зірки» екрану, діячі культури, та дисиденти, з якими прятелював режисер. З глядацької зали піднявся з букетом письменник Іван Дзюба, друг Параджанова, і взяв слово: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». В залі тут же увімкнули сирену, аби заглушити подальший виступ Дзюби. Того вечора нікого не заарештували. Дзюбу й Чорновола звільнили з роботи, Стуса – вигнали з аспірантури. Після скандальної прем’єри Сергію Параджанову більше не дали знімати, а потім заарештували і засудили. Йому інкримінували український націоналізм та гомосексуалім.

З табору, де перебував Параджанов, його витягла Ліля Брік, задіявши письменника Луї Арагона, одруженого з її молодшою сестрою Ельзою Тріоле. З годом, Арагон очолив Міжнародний комітет з визволення Параджанова. 

В ув’язненні Параджанов відкрив школу живопису в одній з колоній. В якості хоббі Параджанов збирав кришки з фольги, якими тоді закривали молочні пляшки. Він пресував їх у медальйон і гвіздком робив портрет Пушкіна. Один із таких медальйонів він подарував Тоніно Гуеррі. Тоніно відлив медальйон в сріблі і подарував своєму другу Федеріко Фелліні. Друзі створили приз на честь Параджанова і назвали його «Амаркорд» (на честь одного зі знакових фільмів Фелліні), яким нагороджують за найкращий фільм на фестивалі в Ріміні.

Фото Віктора Баженова. 1979-1980 рр.

“Україна – це моя батьківщина, це моя друга батьківщина. Там я створив свій перший шедевр “Тіні забутих предків”, там я став генієм, там у мене народився син. Україна мені подарувала все, і Україна мене погубила”.

Ів Сен-Лоран високо цінував фільми Параджанова, надсилав йому листи підтримки, коли той сидів у таборі, і навіть запрошення в Париж, їх єдина зустріч з Параджановим відбулася в номері Лорана в “Націоналі” і була дуже короткою. Коли ж  дизайнер запросив Параджанова до Парижа, радянська влада відмовила: у кутюр’є не вистачить площі, щоб розмістити всесвітню персону — геніального режисера. Параджанов подарував дизайнеру саморобний альбом з присвяченими йому колажами, який зараз зберігається в його паризькій музеї-квартирі.

Колаж Сергія Параджанова

У Параджанова залишилося понад двадцять невідзнятих сценаріїв. Після “Тіней забутих предків” він хотів знімати “Київські фрески” про Другу світову, але фільм закрили відразу після акторських проб. Багато сценаріїв він підготував у в’язниці, але вони раптово “зникли” і так і не побачили світ. Шляхом Сергія Параджанова пішов тільки один з його родичів — його племінник Георгій Параджанов. Він зняв короткометражний фільм «Всі пішли…», який був відмічений тим самим медальйоном Параджанова на фестивалі в Ріміні.

Читайте також: УКРАЇНСЬКІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФІЛЬМИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ НАЙКРАЩЕ ЗРОЗУМІТИ УКРАЇНУ