У видавництві «Фабула» вийшов новий роман «Я покажу тобі Ріо».

У видавництві «Фабула» вийшов новий роман «Я покажу тобі Ріо». Авторка Крістіна Нгуєн пише історії для дітей та дорослих, малює картини та створює цікаві стартапи, наприклад, дитяче видавництво книг з доповненою реальністю. Про інший — перший український сервіс прокату дизайнерських суконь — ми раніше писали тут.

«Я покажу тобі Ріо» — не перший роман для дорослих, але перший, що виходить в Україні — вже встиг потрапити в хіти продажу Yakaboo, а також увійти в найкращі 10 книг, які варто прочитати цієї осені за думкою редакції Vogue Ukraine.

Ми також познайомилися з романом, події якого розгортаються в Києві та паралельно у Ріо-де-Жанейро, а головний герой історії — популярний блогер, який ховається за образом авантюриста, що одного разу зміг круто змінити своє життя і відправитися в місто своєї мрії — Ріо.

Там він веде повне пригод та авантюр життя та постить про це у власному блозі, на який підписані сотні тисяч фоловерів. І ніхто не знає, що насправді чоловік майже не покидає своєї квартири, ховаючись від реальності у чотирьох стінах.

Якось із вікна своєї квартири він бачить дівчинку з пшеничним волоссям, яка мешкає у його дворі, — і це стає початком важливої дружби та дає йому шанс прожити своє власне, а не вигадане життя.

Це досить драматична історія. Ви не побоюєтесь, що назва «Я покажу тобі Ріо» може зчитуватись як сентиментальний роман?

Ні. У «Ріо» цілком несентиментальна обкладинка від Сергія Майдукова, яка мінімізує можливість сприйняття цієї історії як суто сентиментальної.

До речі, це правда, що робоча назва роману була інша?

Так. Спочатку роман називався «Жирний». Так називають головного героя упродовж всієї історії. Ось дивіться, Жирний пішов, кажуть сусіди.

Чому ви вирішили змінити назву?

У мене одразу було два варіанти назви, і «Ріо» був другим варіантом, і мені подобалися обидва, але «Жирний» — дещо більше. Проте подобався він, здається, тільки мені. Видавництво було не в захваті від назви «Жирний». Навіть в фокус групі моїх друзів ця назва нікому не зайшла. Ви б купили книгу з назвою «Жирний»?

Я б, мабуть, прочитала анотацію та купила.

 І я б купила. І нас було б двоє, може, дещо більше, але недостатньо для того, щоб продати наклад книги. Тому що, на жаль, не всі читають анотації.

До речі в анотації до вашої книги акторка Даша Трегубова написала, що це історія дружби, самотності та трансформації, що веде до болючих втрат і справжніх подвигів. З такою анотацією я б точно купила книгу.

Даша була однією з перших, кому я дала почитати книгу. Вона неймовірно талановита людина, я захоплююся нею і рада, що моя історія її торкнула. До речі, ми з Дашею прийшли до висновку, що з цієї історії може вийти гарне кіно. Адже навіть коли я писала цю історію, бачила її у формі відеоряду.

Тобто можливо, в майбутньому з’явиться фільм заснований на подіях книги?

Вважаю, що все можливо.

Чому мрія саме про Ріо-де-Жанейро?

Ріо – моя персональна любов. У моїй дитячій спальні в батьківському домі здається і досі на стіні висить плакат зі статуєю Христа на горі. Я наклеїла його коли мені було років 12 і довгий час мріяла туди потрапити.
Я знала про Ріо стільки, що могла б легко працювати місцевим гідом. Коли нарешті вже в дорослому віці там опинилась, було відчуття дежавю, ніби я вже ходила цими вулицями й жила цим життям. Ріо – це алегорія. Це боса, легкість і сльози крізь посмішку. Радість життя, якої часто не вистачає.

Мені це нагадує епізод з вашої історії про чоловіка, що все життя мріяв потрапити у Ріо, а коли опинився там, зрозумів, що нічого не відчуває. Якщо Ріо це алегорія, то цей епізод — про нездійснені мрії?

Скоріше про мрії, що збуваються надто пізно. У кожної мрії, як і у будь-якої речі, є свій термін зберігання. Варто про це пам’ятати, адже час йде швидше, ніж це здається на початку життя.