Замість всього жаху сьогодення, що вчепився своїми гострими пазурами в плечі. Позбавитися цього болю, наче собака, що струшує воду, безтурботно вибігаючи з моря.
І трошки подумати. Політати. Подихати. Про вічне.
Своєю музикою вона дістає власне серце. Препарує його. Та подає на білосніжній тарілці. Воно ще пульсує. Ось. Тримай. Це тобі.
І лист від автора, присвячений саме тому, хто зараз це читає:
«Я говорю руками.
Сон – це близькість до смерті.
Буду писати роками
Ноти, тобі, в конверті.
Я говорю руками.
Сакура, схід, сонце,
Море в словах Муракамі,
Рідні, але незнайомці.
Я говорю руками.
Місто відчує мій подих…
Вкрию його шовками,
Клавіш своїх сонних.»
Слухати альбом на Apple Music