Викладачка з Гани: «Деякі українці питали, чи живемо ми в джунглях в Африці, чи є там літаки та високі будівлі»

Джейн Дансо викладає на мовних курсах Green Forest. Дівчина розповіла нам про те, як адаптувалася до умов життя в Україні, мирилася з расизмом та досягала своєї головної мети - отримати освіту.  

— Джейн, розкажіть, як відбулося ваше перше знайомство з Україною? Коли ви вперше дізнались про нашу країну? Чому вирішили приїхати? Які враження залишилися після першого візиту?

— Вперше я почула про Україну, коли шукала інформацію про Андрія Шевченка — одного з найулюбленіших футболістів, що грав у клубі Челсі у 2006 році. Чи могла я тоді уявити, що буду вчитися в Україні? Я приїхала до Києва у листопаді 2012 року, щоб вступити до університету. 

— Що, на вашу думку, приваблює іноземців в Україні?

— Більшість іноземців в Україні — це студенти. Зі свого досвіду можу сказати, що навчальна система досить гнучка у виборі спеціалізації, є обмін між закладами освіти, зручний розклад, додаткова навчальна програма, помірна оплата навчання — я відмітила лише деякі переваги, які приваблюють все більше студентів в Україну. 

— Чи важко вам було пристосуватися до нових умов життя?

— Однозначно! Пристосування до нових умов життя зайняло понад два роки. Навчатися в університеті було не так просто, а після того, як я опинилася у сфері української освіти, все стало ще складніше. Мовний бар’єр був ще однією перешкодою, але я, як людина, зачарована різними мовами, прийняла челлендж «немає іншого варіанту», та почала серйозно ставись до мовних курсів. Вони були мені потрібні у школі та поза нею, щоб легше комунікувати з людьми.  

— У вас були знайомі у Києві, чи ви починали своє життя тут з чистого аркуша?

— У мене не було знайомих у Києві. Моє життя в Україні — це те, що я називаю «великою пригодою». Коли я переїхала сюди, я ще була підлітком, і мені було важко пристосовуватися до іншого суспільства з різноманітними культурними переконаннями, соціальними взаємодіями, мораллю і т. д. І мені довелося адаптуватися, хоча у мене було багато питань, чому все тут так відрізняється (звичайно, це нормальна річ). На щастя, за підтримки сім’ї, деяких дивовижних людей, друзів, я можу сказати, що життя в Україні видалось досить непоганим, оскільки мені вдалося досягти першочергової мети переїзду сюди — освіти.

— Що б ви змінили у країні, якби у вас був такий шанс? 

— Потрібно ще багато зробити для того, щоб суспільство тут приймало людей з різних верств і розуміло, що раса людини не повинна бути єдиною умовою її прийняття та ставлення до неї. Раса не має стати на перешкоді наданню людині можливостей.  

— Що вас найбільше дратує в Україні, а що — подобається?

— Зараз я сміюся з цього приводу, але раніше мене дратувало, коли я зустрічала деяких українців, і вони питали, чи живемо ми в джунглях в Африці, ха-ха, чи є там літаки та високі будівлі? Крім того, більшість людей сприймають Африку як країну. Як це можливо в епоху Інтернету, коли інформація є скрізь? Але я дивилася на це як на спосіб просвітити деяких з них в питаннях географії. Завдяки цьому я здобула декілька друзів.  

— Чи ви відчували до себе упереджене ставлення через колір шкіри?

— Пам’ятаю випадок, який стався зі мною у метро: чоловік назвав мене мавпою. Я так розлютилася, коли він додав, що купить мені бананів, якщо я голодна. Зараз, у 21 столітті? Я застигла шокована, а потім пішла геть. Були різні ситуації, коли люди дозволяли собі недоречні коментарі. Я вважаю, що все це було частиною жорсткого процесу адаптації, хоча для мене це неприйнятно, незалежно від того, хто ти є і звідки ти приїхав. 

— Пригадаєте випадки дискримінації за національною приналежністю?

— Як я вже казала вище, Україна — це прекрасна країна, яку варто відвідати. Природа, їжа (моя улюблена страва — вареники зі сметаною), глибока історія, туристичні пам’ятки, які, варто сказати, просто дивовижні. Мені пощастило познайомитись з сердечними українцями, які зробили моє перебування тут цікавою пригодою, попри всі неприємні ситуації, що сталися зі мною. 

— Що б ви порадили іноземцям, які планують переїхати в Україну?

— Всім, хто планує навчатися в Україні, я би порадила досліджувати, ставити питання (завдяки соціальним медіа — це найпростіший спосіб познайомитися з людьми), бути відкритим (ніде не буде так, як вдома), чекати незвичайного, але бути готовим до всього. Нарешті, не обмежуйте себе — будьте готові до можливостей, які з’являються на вашому шляху, і вчіться, вчіться, вчіться.