Мода
Girl Power: Анастасія Білоус, топ-менеджер у сфері управління, розвитку та просування бізнесу
Поділись:
Сьогодні героїнею нашої традиційної рубрики «Girl power» стала Анастасія Білоус – топ-менеджер у сфері управління, розвитку та просування бізнесу. За 10+ років роботи, Анастасія допомогла заснувати та успішно вивести на ринок понад 35 сервісів, платформ та інструментів для різних індустрій, таких як dating, social media, wearables, medicine та marketing instruments. Понад 10 проектів під її керівництвом як СОО TN Labs, Noosphere Ventures виросли у багатомільйонні прибуткові компанії.
— Анастасія, розкажіть про те, як розпочався ваш шлях у великий бізнес?
– Не знаю, я ще ніби не там (сміється). Жартую. У мене ще стільки ідей, бажань і всього-на-всього, що я, як мені здається, ще тільки на старті… А почався мій шлях з того моменту, як я поїхала вчитися до Німеччини. Після закінчення університету я на запрошення поїхала до Америки на стажування як офлайн-маркетолог. Протягом шести місяців я відповідала за популяризацію закладу (це був комплекс готелів, ресторанів, приватних пляжів, барів) штатами. Реклама тоді була досить примітивною, але онлайн-маркетинг ще зароджувався. Мені була цікава ця тема, тому я запропонувала своєму керівнику спробувати розвивати онлайн-напрямок. Він скептично ставився до цієї пропозиції, але результат моєї роботи перевершив усі його очікування. На жаль, в Америці я не змогла залишитися, тому що віза була короткочасною і повернулася до Німеччини. Але повернулася вже до німецького стартапу, куди мене запросили онлайн-маркетологом. Це стало переломним моментом. Я почала ретельно вивчати всі питання, пов’язані з виробництвом продукту та його просуванням по всіх каналах – як офлайн, так і онлайн. Зрештою я отримала посаду Product Manager. З цього і почався мій шлях до IT-сфери, і продовжується досі. Це, мабуть, і є мій шлях до великого бізнесу.
— У вас за плечима величезний досвід роботи та стрімке кар’єрне зростання. У який момент ви зрозуміли, що він, успіх?
— Таких мікромоментів було дуже багато. Перший – запрошення у ролі спікера на міжнародну конференцію, яка налічувала понад три тисячі відвідувачів. З усіх спікерів я була єдиною дівчиною, більш того, я була єдиною до 25 років. Ось це було моє перше «вау!», тим більше, що своїм іміджем і селф-піаром я ніколи не займалася. Для мене це не мало великого значення: мій бізнес, продукти, люди, замовники, а все інше – другорядне. Друге «вау!», коли одного разу мені зателефонували та попросили викладати у дніпропетровській місцевій школі з підвищення кваліфікації для IT-фахівців. Я не могла зрозуміти, чому зупинили вибір на моїй кандидатурі, але вони аргументували своє рішення тим, що у моєму підпорядкуванні понад сто людей. Ста людина! І при цьому у мене дуже низька плинність кадрів, колосально низька для IT-бізнесу в цілому. Близько 5%. Це теж стало для мене таким вау-фактором, тому що виростити команду, особливо Senior Specialists – це дороге задоволення (для будь-якої нормальної компанії близько 6 місяців зарплати в середньому). Відповідно, коли ви не втрачаєте людей – ви заощаджуєте величезні фінансові кошти компанії. Ну і третє «вау!», коли мене призначили на посаду Chief Operating Officer до компанії Noosphere Ventures. Моє завдання полягало в тому, щоб проаналізувати, зібрати пул людей, які глибоко спеціалізуються на стартапі, будь то медичний, маркетинг, hardware, machine learning і т.д., а також сформувати фокус-групу, зробити аналіз, зібрати висновки, сказати так» чи «ні» і пояснити чому. Далі вся ця інформація йшла до ради директорів, де ухвалювалися рішення, базуючись на моїй думці. Часто у відповідних мені стартапах я отримувала призначення Chief Strategy Officer і протягом шести місяців планувала стратегічний розвиток, шукала людей, технології, якісь фічі (фішки — прим. ред.), продумувала маркетинг-стратегію, яка зачепить людей. Коли мені запропонували нову роль у компанії, я відчула, по-перше, величезну довіру з їхнього боку, по-друге, з боку стартапів з усього світу – з України, Білорусії, Німеччини, Іспанії, Польщі, Китаю, Америки.
— Виходячи зі всього сказаного, напрошується один висновок: ви не гірше за Галь Гадот справляєтеся з роллю «чудо-жінки»! Скажіть, «диво-жінкою» народжуються чи нею стають?
— Думаю, у кожної людини своя думка з цього приводу, і базується вона на тій історії, яка мала. У мене не було асфальтованої доріжки – довелося скакати купиною. Головне – це бажання та мотивація, які зароджуються завдяки батькам, оточенню, сім’ї, але далі все лише у ваших руках. Я вірю, що кожна людина є творцем своєї долі.
— Ви сказали, що взяли від батьків бажання та мотивацію. Що ще передалося вам у спадок, а що ви виростили в собі самостійно?
— Від батьків, мабуть, наполегливість та недовіру до всіх, хто каже мені, що я не зможу і не здатна. З дитинства я знала, що я не маю обмежень, абсолютно ніяких: що б я не захотіла – могла все отримати. Єдине, якою ціною. А ще – бажання спілкуватися з людьми. Мій тато був військовим, тому ми часто переїжджали з однієї військової частини до іншої. У мене не було постійних друзів, але я постійно перебувала у компанії цікавих особистостей – знайомих батьків. Вже тоді я зрозуміла, що моє оточення так чи інакше впливатиме на моє формування, на те, ким я буду. Бажання жити, бажання чогось більшого було притаманне мені завжди. Завжди хотілося все спробувати і зрозуміти чи буду я займатися цим чи чимось іншим.
— Тобто, можна зробити висновок, що якщо ви не любите життя і не любите людей, то побудувати успішний бізнес неможливо?
— Бізнес бізнесу є різним, але в будь-якому випадку ви робите бізнес не для себе, а в першу чергу для інших людей. Якщо ви не поважаєте тих, з ким працюєте, не хочете принести щастя та радість вашому потенційному замовнику, тоді я не вірю, що це можливо.
Можна описати ідею, можна написати гарний бізнес-план на папері, можна зробити круту презентацію, але коли справа дійде до реалізації, то виживе той, хто має душу. А ця душа передається до бізнесу.
— Саме ваше «середовище» — це IT-бізнес. Логічно припустити, що кількість жінок у цій сфері обмежена. Чи складно бути представницею прекрасної статі у суворому світі чоловіків?
— Якщо ми подивимося на топ IT-керівників України, які беруть участь на конференціях, дають експертну думку і на слуху, то я більш ніж впевнена, що зі ста відсотків 98 буде чоловіків. І не тому, що жінок мало, а тому що так склалося. На жаль, в Україні загалом мало жінок на рівні «топ». Наша інфраструктура не розрахована на те, щоб жінка могла швидко та комфортно повернутися до роботи чи часткової зайнятості.
Чи важко мені було? Тяжко. Пам’ятаю, що перші роки, коли я стала тим-лідером, на співбесіді наприкінці я нахилялася до кандидата і запитувала: «Як тобі працюватиме під моїм керівництвом?». Реакція перших секунд коштувала все. По-перше, я не маю технічної освіти, по-друге, я дівчина і, по-третє, я молода дівчина. Ця реакція для мене багато що вирішувала. У результаті в моїй команді не було жодної людини, яка б сказала: «Ой, ну з нею (бо це ВОНА) було працювати погано». Досі багато хто вважає, що дівчина не напише хороший код, що дівчина не зможе грамотно, спокійно, тверезо проаналізувати ситуацію. Такі парадигми, на жаль, існують і донині. Я себе оцінюю за своїми результатами та роботою, а не за оточуючими. Якщо я знаю, що зможу щось зробити, то я зроблю це на хорошому рівні та з гарним результатом. Навіщо мені хвилюватися, що якась інша дівчина зробить погано чи хтось про мене подумає: «Як ця блондинка це взагалі витворяє?».
Було багато негарних ситуацій. Були ситуації, коли мені в обличчя говорив керівник: “Ти не отримаєш цю посаду, тому що в тебе зараз дітородний вік та серйозні стосунки”. Хоч я й переконувала його, що не планую заводити дітей найближчим часом – це не допомогло. Було таке, що запрошували на виступ, але зрештою відмовляли, пояснюючи це тим, що збирається чисто «чоловічий клуб» і моя присутність там буде недоречною.
Повісити ніс, скласти ручки та почати вдома ліпити вареники – це один варіант, а другий – заспокоїтись та почати діяти. Це мій варіант.
— Ви справляєте враження невиправного оптиміста. Як ви вважаєте, у бізнесі краще бути оптимістом чи песимістом? Варіант «реаліст» прибираємо одразу – це було б надто просто.
— Я думаю, що песиміст з надією. Надія – це щось велике, добре, тепле – те, що нас зігріває. Я завжди, коли працюю зі стартапами, проектами або просто даю консультацію, запитую: «Що найгірше може статися з вашим бізнесом? Які у вас найсерйозніші конкуренти? Як може чи не може відреагувати ваша аудиторія? Наскільки обґрунтовані ваші цифри? Наскільки ви впевнені у своїй команді? Я починаю з найгіршого. Так, мені зрозуміло, що найгірше може статися з цим проектом, але важливо, щоб і самі фаундери не приходили до мене з блакитною мрією, а усвідомлювали свої ризики.
— Нещодавно я писала матеріал про те, які фрази ніколи не говорять успішні жінки, і тепер мені з’явилася можливість запитати людину, яка знає про успіх не з чуток, які фрази у неї в «чорному списку». Анастасія, що ви ніколи ніколи не кажете?
– “Це неможливо”. Те, що я ніколи не скажу. У цю фразу я не вірю – все можливе.
— Ще трохи про успіх. Ви, як людина, яка вже багато років «у справі», у що ви більше вірите: вихід із зони комфорту чи mindfulness, зосередженість на своєму душевному стані? Ми ж розуміємо, що вихід із зони комфорту – це завжди стрес.
— Це дуже цікаве питання. Якби ми з вами зустрілися ще два-три роки тому, я точно сказала б, що за вихід із зони комфорту. Але, працюючи останні три-чотири роки з Каліфорнією (вона найбільше на мене вплинула), я трохи переосмислила свій підхід, своє бачення, своє уявлення про успішних людей. Навіть ті самі Стів Джобс або Ілон Маск. Вони виходять із своєї зони комфорту? Ні, неправда, просто їх зона комфорту набагато ширша, ніж ми можемо собі уявити. Це їхнє довкілля, де вони почуваються тихо, спокійно, затишно, комфортно, і у них є сили боротися. Зараз я за якийсь здоровий баланс. Насамперед твої душа і тіло.
— Анастасія, якщо ми вже почали виводити вашу форму успіху, то не можу не запитати: як виглядає ваш день?
— Почнемо з того, що близько 40-50% робочого часу я перебуваю у поїздках, спілкуюсь із представниками різних компаній, офіси яких знаходяться буквально у всьому світі. Постійне відрядження – це моя рутина. Якоїсь миті я сильно втомилася – мої поїздки займали відсотків 75-80 від усього часу, тому перевела все в режим вільного графіка. Тепер я не маю робочих і неробочих днів, зате є 40% вільного часу.
Мій ранок починається зі склянки води та перевірки імейлів. Якщо нічого немає шаленого важливого, я не запускаю жодних робочих меседжерів і насолоджуюся своїм сніданком, а потім йду на спорт. Після цього я приступаю до роботи. Потім обід. Що б не сталося, від обіду я не відмовляюся, хоча раніше я найчастіше пропускала цей прийом їжі. Зараз намагаюся чотири, мінімум три обіди проводити з кимось – із друзями, знайомими, рендомними людьми, яких я побачила у LinkedIn, Facebook, Instagram. Так я намагаюся поєднати приємне із корисним. Далі знову робота, спорт, вільний час на театри тощо. Увечері я завжди залишаю одну годину на імейли. Потім сон. Мій робочий день хоч і виглядає розтягнутим, але я постійно почуваюся вільною.
— Незважаючи на такий насичений графік, у вас ще лишається час на благодійність. Розкажіть про це докладніше.
— Так, є такий благодійний фонд, який має назву «Друг» («Friend»). Він був заснований багато років тому волонтером Мариною. Як все починалося? Це чудова історія. Дівчина, яка займалася маркетингом у великій компанії у Дніпропетровську, отримала у спадок від прабабусі будинок у селі. Він був і для життя непридатний, і продавати його не було сенсу. Так ось, Марина вирішила поселити тут покинутих собак, зайнятися здоров’ям і документацією. Відмінна риса фонду в тому, щоб кожній тварині знайти будинок. Марина та волонтери забезпечує вакцинацію та папери, а потім допомагають собакам знайти господарів за кордоном. Щомісяця п’ятнадцять собачок їде до Польщі, Чехії, Словаччини, Словенії, іноді Австрії, Бельгії, Німеччини, Великобританії. Це для мене дуже важливе. Я з цим фондом уже багато років і зупинятись не збираюся.
— Це чудово, але наступне питання знову буде про бізнес. Як не втратити себе? Як залишатися дівчинкою-дівчинкою у чоловічому колективі?
— Рік та два місяці тому зі мною сталося те, що психологи називають «вигорянням». Мені буквально нічого не хотілося. Я була як пластилін – з мене зліпити можна було все, що завгодно. Мені було абсолютно байдуже. На щастя, вигоряння настало якось різко, і я відразу ж почала працювати над собою. Зараз моя рекомендація для тих, хто перебуває в цьому стані — пам’ятати про те, що ми дівчата, нам потрібен час на наше жіноче: салони краси, подарунки, сім’ю. Від чого ми відмовляємося, то це від себе насамперед, тому що намагаємося відповідати чиїмось очікуванням. Зараз я чітко знаю, коли є робота, коли є час на себе.
— Якою ви можете дати пораду дівчатам у бізнесі? Особливо у чоловічому бізнесі.
— Перше – бути голодними, голодними не лише у професійному плані, а й у буквальному розумінні у всьому. Ходити на найпопулярніші кінопрем’єри, одягатися останніми трендами, знайомитися з цікавими людьми. Не говорити собі, що в моїй компанії з 15 директорів всі чоловіки і чого мені туди прагнути, краще вийти заміж якнайшвидше і забути про цю мету. Перестаньте – будьте першою. Головне – хочете. Для мене це «хочу» є основним. Люди кажуть, що це егоїзм. Ні, здоровий егоїзм має бути. І для нас, для дівчат, для слабкої статі, як хтось вважає, хоча я вважаю зовсім по-іншому, наші бажання це наш двигун. Що більше ми хочемо, то швидше двигун працює і розганяє нас від рівня Москвича до рівня Мерседеса. Що більше я хочу, то більше отримую. Тому моє побажання – не припиняти хотіти, не обмежувати себе, не створювати собі рамки.
— Складається таке враження, що ви дуже багато витрачаєте себе, своєї енергії. Як ви відновлюєте сили? Чи є у вас свій рецепт?
– Для мене це люди. Однозначно. Успіх будь-якого бізнесу – це люди. Я абсолютно не підтримую стиль роботи, коли співробітники сидять поруч, але спілкуються один з одним через листування. Усім нам потрібна увага – вдома чи на роботі. Скайпом, за якимись повідомленнями – це бездушність. Це по-перше, по-друге, я вірю в щирість, я вірю в те, що бізнес можна побудувати, будучи чесним і таким, яким ти є. У скайпі чи інших меседжерах відбувається підміна особи. Я це дуже не люблю. Я за людське спілкування. У команді я намагаюся досягти того, щоб люди більше спілкувалися. Від цього я отримую енергію і, безумовно, мені лестить те, що виходить робити для проектів, з якими я працюю (у мене були і свої особисті проекти, які, дякувати Богу, вдалося успішно реалізувати) і я тішуся чужим успіхам. Коли я бачу, як з ідеї та важкої праці нарешті вибудовується бізнес, проект, бренд – це дає шалену енергію. Це мене надихає рухатися далі.
— Ми багато говоримо про людей. Чи можете ви виділити одну людину, до якої ви прагнете, яка вам постійно цікава?
— Я стежу за величезною кількістю людей, як в Україні, так і за кордоном. Причому ці люди і з IT-сфери, і моди, і мистецтва абсолютно різні люди. Я, напевно, за все своє життя вдячна тисячі людей, які допомогли мені стати тим, ким я є, але окреме спасибі я, напевно, сказала б Володимиру Льовкіну. Це один із директорів корпорації Noosphere Ventures, президент компанії Together Networks. З ним ми пропрацювали разом останні вісім років і в горі, і в радості. Це дуже щира людина з величезними знаннями та працелюбністю – шалена комбінація факторів. Щодня він мене дивує. Людина незвичайна, непублічна, якщо ви почнете її гуглити, то нічого не знайдете, проте вона надихаюча, і я вдячна, що на цьому шляху він був зі мною. Зараз ми вже не працюємо разом, але Спасибі з великої літери йому належить.
— Зараз прозвучало слово «непублічне». На початку інтерв’ю ви сказали, що не вибудовували власний бренд. Як справи з цим зараз? І які інструменти ви використовуєте, щоб стати відомішими?
— Я буду з вами чесною, я не була медійною, і зараз теж не медійна. Моя репутація, яка б вона не була – не мені її оцінювати, будується на роботі, на моїх виступах, на викладанні. Це зараз працює абсолютно хаотично. Чи я вважаю, що це правильно? В ідеальному світі це правильно. Коли про тебе судять з твоєї роботи, і ти не займаєшся нічим, крім своєї роботи. У сучасному світі, на жаль, це не працює. Кожен фахівець має думати, як він виглядає. Він повинен на себе дивитися збоку та аналізувати, як його дії виглядають в очах громадськості, потенційних клієнтів, поточних та минулих партнерів, замовників тощо. Я про це, відверто кажучи, мало замислювалася. Але моя рекомендація собі п’ятирічної давності та всім іншим у моїй індустрії, і особливо дівчатам, треба працювати над своїм брендом.
— Не можу не запитати про хвилююче мене питання: ви так багато працюєте, що неминуче стикаєтеся зі стресом. Чи є у вас ліки від нього? Стрес неминучий для будь-якої людини, навіть якщо вона нічим не займається, а коли ви успішний топ-менеджер, його кількість у житті збільшується в десятки разів.
– Як боротися зі стресом? Я прихильник того, що немає жодних ліків. Єдині ліки – це піти напитися. Але це разова акція. Спорт? Комусь заходить, комусь ні, а комусь стає ще нудніше. Тому я вважаю, що все індивідуальне, і рекомендую всім пам’ятати записку «Що для мене stress relief? Від чого я можу розслабитися?
Мій особистий рецепт, насправді, дуже простий: коли мені вже зовсім погано, я хочу бачити поряд з собою кохану людину, найкращу подругу, маму, тата – найближчих людей. Далі – я в цьому плані справжня українка – я купую раків (не треба мені ні креветок, ні лобстерів – тільки раки) і сидр, включаю старий-добрий фільм і так проводжу вечір. І, що важливо, із вимкненими гаджетами. Якщо в когось їсть гаджет, я можу його викинути з вікна. Якось телефон відлетів з дев’ятого поверху, потім мені довелося, звичайно, новий купити, але це вже окрема історія.сміється).
Ніхто не покладе рецепт щастя вам до рук – доведеться його шукати самостійно. Універсальні поради – це спорт, свіже повітря, спілкування з людьми, які справді дорогі, для мене – це ще тварини, волонтерська діяльність, спілкування з дітьми тощо. Знайдіть те, що працює на вас.
— Ну й на завершення інтерв’ю, що ви хотіли б сказати, а я вас про це не запитала?
— Мабуть, хотіла б сказати, що я з тих, хто ніколи не думав, що буде на сторінках Marie Claire. Я була спортсменкою, відмінницею в школі, відмінницею в університеті, далі — успішною в кар’єрі, яка почалася рано. Усі мої внутрішні цінності були дуже пов’язані на бізнесі, на метриках, на тому, що негарне. Зараз розуміння того, що я перебуваю у гарному закладі, з гарними дівчатами, спілкуюся про себе коханою для гарного видання – дуже багато важить. Я навіть не мріяла, а це сталося. Мене це зігріває, тому що я робила все своє життя те, що вважаю правильним і в результаті це призвело до того, що я навіть не мріяла, про те, що я навіть боялася мріяти. Це дуже цінно, це дуже класно.
Мені дуже хотілося б, щоб кожен знайшов те, що йому до вподоби, і дійшов того, про що навіть не мріяв.
Фотограф: Анна Суворова
Поділись:
Також читайте
