Євген Клопотенко: «Якщо мова — це ДНК народу, то національна кухня — її душа»

Євген Клопотенко - це не просто великий кулінар, а й людина з невгамовною енергією, яка всю її направляє на популяризацію української кухні. У рамках теми місяцю, присвяченій кар'єрі, ми поговорили з Євгеном про ресторан української кухні "Сто років тому вперед", соціальні проєкти та big dream. 

— В минулому у вас було багато проєктів, але зараз, наскільки я розумію, ви сконцентрували свою енергію на ресторані української кухні «Сто років тому вперед». Чим цей проєкт відрізняється від інших?

— Насправді зараз у мене більше проєктів, ніж коли б то не було. Разом з командою ми розвиваємо ряд напрямків. Всі вони існують заради одного покращити культуру харчування в країні. 

Наприклад, сайт klopotenko.com займає провідні позиції в сегменті сайтів кулінарної тематики. Зараз нас не дивують цифри в півтора мільйона унікальних користувачів на місяць, і це неймовірно тішить, адже це показник того, що українці все більше готують вдома. Ми розвиваємо YouTube канал, соціальні мережі. Окремий напрямок — це моя медійна діяльність, мене часто можна побачити на центральних телеканалах. Я продаю свій мерч. Ми відкрили ресторан української сучасної кухні, і вибір цього формату не випадковий. Спробуйте вгадати, чому саме українська їжа? Правильно, для того, щоб показати українцям, що у нас класна національна кухня, якою не тільки можна, але й потрібно пишатися. Нове шкільне харчування і Нова кулінарна освіта (проєкт, який ми тільки починаємо у співпраці з МОН) також спрямовані на поліпшення культури харчування. Незабаром виходить моя друга книга, про це ви незабаром дізнаєтеся. Разом з цим, я вирішив більше говорити про українську національну ідентичність.

Читайте також: ЗДОЛАТИ КАРПАТИ: ЯК БІГУН-МАРАФОНЕЦЬ ПІДКОРЮВАВ УКРАЇНСЬКІ ГОРИ

— Розкажіть про це, і чому ви вирішили підняти цю тему?

— Це можна називати по-різному — моєю соціальною місією або якось інакше. Але по факту, це просто те, що є в мені, моя ключова ідея. І це все одно буде вириватися назовні, чим би я не займався. Просто не можу це описати інакше.

Внутрішньо я відчуваю, що це дуже важливий момент, адже це те, що об’єднує нас як націю. На перший погляд, може здатися дивним чому я займаюся цим, адже я кулінар. Де кулінарія, а де національна ідентичність? Ці речі ближче, ніж здається. Не дивно, що одним з найважливіших аспектів для мене є їжа. Тому відвідуючи країни, особливу увагу я звертаю на національну кухню і ставлення до неї у локальних жителів. З впевненістю можу сказати, що якщо ви хочете побачити гордого італійця, розкажіть йому про те, наскільки смачну пасту роблять в його місті. Італійці, французи, іспанці, болгари, данці… Є дещо, що об’єднує їх усіх це щира любов, гордість і обізнаність про власну, національну кухню. Рецепти, як звичаї, передається з покоління в покоління, несучи потужну енергетику з минулого в сьогодення.

Недарма в радянські часи влада намагалася знищити й переписати нашу історію, мову і національну кухню. Я не вірю в подібні збіги. От скільки страв національної кухні ви знаєте? Скільки з них можете назвати прямо зараз, без допомоги Google? Ці питання я задаю майже в кожному місті, в якому виступаю. Як думаєте, скільки назв страв зазвичай я чую у відповідь? 20? 15? 10? П’ять. Причому пару з них не є історично українськими. Однак, головне навіть не це. Головне те, з яким виразом обличчя українці говорять про національні страви. Складається таке враження, що люди трохи соромляться і цураються свого. Я розумію, чому так сталося, і хочу це змінити.

Упродовж віків поневолення, а потім радянських часів, у нас з’явився комплекс неповноцінності. Нам говорили, що ми гірші за інших, гірше в тому, гірше в цьому… Нам повторювали ці слова століттями, і коли так відбувається, можна повірити у що завгодно. Ми звикли до того, що будь-яка річ, привезена з-за кордону краща за ту, яка зроблена в Україні. Не за фактом, а просто тому, що з-за кордону. Мовляв, там краще, а у нас гірше. А реальність така, що все мало не навпаки. Ми навіть не уявляємо, які ми круті, і яка крута у нас кухня. Це спадщина, яке дана нам нашими предками, потрібно тільки відродити її.

Якщо мова  це ДНК народу, то національна кухня  її душа. Вона несе потужну енергетику і в буквальному сенсі наповнює вас почуттям гордості за Україну. Це я і хочу донести до українців тими способами, які мені доступні.

— Чи можете ви сказати, що перебуваєте на піку своєї кар’єри? Чи попереду чекають нові вершини?

— Не сказав би, що знаходжусь на піку, можливо, вам так здається, спостерігаючи зі сторони. І мені дуже приємно це чути. Але я все ж вважаю, що це лише початок. Я молодий, у мене класна команда і цілий океан енергії. Зараз я готую нові проєкти, деякі з яких для закордонний ринків. Це пов’язано з популяризацією української кухнею не тільки в Україні, а й за кордоном. Я бачу в цьому великий потенціал, велика кількість гостей ресторану «100 років тому вперед» — іноземці, принаймні так було до пандемії. Як тільки це закінчитися і всі зможуть приїжджати до нас без додаткових обмежувальних заходів, все буде як і раніше. Але мова не про це. Я часто виходжу в зал і бачу реакцію гостей. Їх непідробні, справжні емоції, які вони показують, для мене важливіше слів. Я відчуваю інтерес до нашої національної кухні за кордоном, і вірю, настане час, коли Україну будуть асоціювати не тільки з революцією і відомими спортсменами, але і з однією з найбагатших національних кухонь. Так що, я б сказав, що перебуваю лише на порозі нових звершень.

Читайте також: ОСНОВАТЕЛЬ ПЕКАРНИ GOODBREAD: «ЛЮДИ С ОСОБЫМИ ПОТРЕБНОСТЯМИ НИКАК НЕ МОГУТ СЕБЯ РЕАЛИЗОВАТЬ И ЗАЩИТИТЬ»

— Чи допоміг вам особистий бренд домогтися успіху в бізнесі? Що довелося освоїти, щоб запустити масштабний проєкт «Сто років тому вперед»?

— Особистий бренд це класна тема, найкраще про це може розповісти директор моїх проєктів  Олександра Фідкевич. Але якщо коротко, то так, особистий бренд безумовно грає свою роль, проте не все будується на цьому. Ресторанний бізнес  це для божевільних. Поставте це питання будь-якому ресторатору, і він, швидше за все, відповість вам те ж саме. Це дуже приємне, душевне, але все ж божевілля. Можна проходити курси, вчитися у кращих рестораторів, практикуватися, але ти ніколи не зрозумієш, що таке бути ресторатором, поки не відкриєш свій заклад. Я кожен день вчуся чомусь новому, і не перестаю дивуватися. Хоча нашому ресторану вже понад рік, більшість бізнес-процесів налагоджені, але все одно, буквально кожен день я дізнаюся щось нове і вчуся розв’язувати нові питання. Це складно і приємно водночас. Не можу пояснити інакше, ресторатори мене зрозуміють.

— Ви вважаєте себе авантюристом? Що допомагає збалансувати тягу до експериментів і бажання мати стабільність (наприклад, у фінансовому плані)?

— Звичайно, авантюризм це моє друге ім’я. Ну, може третє. Суть в тому, що якщо ти хочеш чогось добитися в житті, потрібно ризикувати. Так чи інакше, але все ж життєво необхідно експериментувати, шукати щось нове, нові підходи… Без цього не обійтися, і це частина моєї життєвої філософії. Стабільність це трясовина, яка затягує. Така пастка, розумієте? Як тільки ви стаєте на шлях тієї ж фінансової стабільності, ви одразу ж починаєте втрачати в цьому плані. Не відразу, потихеньку, але через 10-15 років ви здивуєтеся своєму становищу. Світ дуже швидко змінюється, щоб стояти на місці.

— Вас однозначно можна назвати енергійною людиною: участь в телешоу, майстер-класи, книги, глобальна ініціатива зі зміною харчування в школах, і, власне, кулінарія вимагають багато сил. Як і звідки берете сили?

— Я це те, що я роблю. Я не можу інакше, це те що в мені. Ось, наприклад, ви, якщо вам дуже-дуже хочеться морозива, і ви не на дієті, ви ж встанете й, обганяючи всіх, підете купувати та насолоджуватися ним. Правда? Ось і у мене так само, тільки замість морозива мої проєкти. Енергія виходить з бажання, в цьому суть.

— Як виглядає ваша big dream?

— Уявімо: Я сиджу на березі Дніпра, в гарному приватному будинку, дихаю свіжим повітрям після дощу… Дістаю телефон і читаю в новинах про те, що Україна увійшла в ТОП-5 фінансово швидкозростаючих країн. Бачу, що на новий рік всі їдять наші, українські страви: Шпундру, Верещаку, Тетерю… Коли я підходжу і запитую у дітей про «Олів’є», вони не знають, що це таке і здивовано дивляться на мене. У школах українська їжа. Наша збірна стала переможцем Чемпіонату світу з футболу. В цілому, як ви зрозуміли, моя big dream пов’язана з Україною. В кінцевому підсумку ми зможемо поліпшити культуру харчування і культуру України загалом.

Фото: Влад Нагорний

Понравилась статья? Оцените:
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Загрузка...
Статьи по теме
Читайте также