Життя не зупиняється у війну. Рух є життя.

Інтерв’ю з Надією Омельченко, віцепрезиденткою «ІТ-Інтегратор», засновницею компанії «МІЛІТЕК» та БО «Благодійний фонд «Фонд освітніх ініціатив», викладачем бізнес-школи «МІМ-Київ», психологом, ментором, амбасадором STEM-освіти в Україні, волонтером.

Кажуть, що наприкінці року обов’язково потрібно підбивати підсумки та планувати наступні кроки у житті та бізнесі. Що ви вважаєте найважливішим в році, що минає?

Для мене, як і більшості українців, 2022 рік – це виключно історія боротьби та роботи на Перемогу. Звичайно, ніхто з нас не вірив, що ми насправді будемо проходити це випробування. Проте в день, коли все почалося, – ми точно були готові до дій.

Сьогодні чоловіки моєї родини – військовослужбовці. Багато співробітників моїх компаній також служать в ЗСУ та ТРО. Велика кількість активів задіяна для реальної допомоги армії та людям, що постраждали від бойових дій.

Утримуємо бізнес-фронт, максимально забезпечуємо запити клієнтів з традиційних для нас напрямків кібербезпеки, підтримки інженерної та мережевої інфраструктури, продовжуємо будувати дата-центри та навіть розробили рішення «Кібербункер» для абсолютної безпеки «золотих копій» клієнтів з огляду на загрози першої світової кібервійни, що накрила Україну разом з реальними бойовими діями. Паралельно дуже швидко відкриваємо і нові для нас напрямки з постачання рацій, систем безперебійного живлення, старлінків, захищеної техніки, продукції подвійного призначення, дронів.

Багато працюємо не тільки за контрактами з державними та корпоративними замовниками. Значну частину часу та коштів вкладаємо у волонтерську допомогу бойовим підрозділам ЗСУ, ТРО, ДСНС, фронтовим волонтерам, ВПО. Через наш благодійний фонд «Фонд освітніх ініціатив» продовжуємо підтримувати STEM-освіту для українських дітей, виготовляємо та безкоштовно відправляємо для захисту від переохолодження в укриттях дитячі та дорослі рятувальні термоковдри, також допомагаємо притулкам для тварин.

Якщо говорити про рік, що минає, кількома словами, то для мене він був роком критичного стресу, втрат, дивовижних людей, можливостей та волонтерства.

Говорячи про втрати та виклики війни, як Вам вдається відновлюватися та звідки берете енергію для мотивації себе та своєї команди для подальшого руху.

Це буде неправдою, якщо я скажу, що легко знаходжу рішення для блокування викликів цього року. Як і всі, нервуюся, перестала пити каву та зовсім не вживаю алкоголь, навіть на сімейні свята, щоб не втрачати контроль над своїми емоціями.

Що допомагає «тримати стрій»? Повернення до звички саморозвитку, що стало неочікувано складно, адже мозок тепер вперто не хоче сприймати інші завдання, крім воєнних, за важливі та необхідні (сміється). Знову граю на фортепіано, вчу китайську мову, намагаюся багато читати, повертаюсь до регулярних відвідин театру, спілкування з нашими неймовірними митцями, викладаю в бізнес-школі, слідкую за міжнародними бізнес-подіями.

Мені дивовижно пощастило мати і дуже енергійну та позитивну команду. Маємо тут також синергію, підтримуємо усмішками та заряджаємо один одного позитивом та мотивацією до дій. Тож тут ще невідомо, хто кого «пушить» до результату більше.

До речі, про команду. Протягом цього року медіа багато писали про ваші програми корпоративної соціальної відповідальності. Хто їх автор та на що вони були спрямовані під час воєнного стану?

Всі наші КСВ-проєкти ми розробляємо разом з нашими департаментами, не тільки департаментом управління персоналом, але обов’язково генеруємо ідеї та робимо невеликі фокус-групи з усіма членами нашої команди. Так ми захищаємо себе від втрати часу та ресурсів на неактуальні чи занадто специфічні проєкти, які будуть недоцільні чи незрозумілі сьогодні нашій аудиторії.

Ви будете здивовані, але такі починання, як «Добраніч», Freedom English чи #МійФронт, фактично повністю були ініційовані та підтримуються завдяки енергії нашої команди, компанії лишається тільки небагато допомагати цим проєктам фінансово.

Є і більш затратні ініціативи. Наприклад, для виготовлення та безоплатної передачі двадцяти тисяч рятувальних термоковдр в КСВ-проєкті «Знання, що рятують життя» ми майже повністю відмовилися від маркетингових витрат у 3-4 кварталі 2022 року. Також просто зараз ми підтримуємо видавництво англомовної книги з жіночого лідерства воєнного часу, плануємо розпочинати корпоративний курс з вивчення ділової української мови, а також організовуємо зустріч українських авторів з маленькими та дорослими читачами наших компаній.

Таке «заземлення» вкрай необхідне сьогодні кожному з нас. Важливі такі ініціативи і для українського суспільства. Тож ми і надалі будемо використовувати найменшу можливість для продовження впровадження нашої стратегії «7 цілей сталого розвиту ООН в «ІТ-Інтегратор» та закликаємо відповідальний український бізнес в жодному разі не припиняти імплементацію ESG-стратегій через війну.

Що мотивує Вас особисто до руху під час війни?

Напевно, це розуміння того, що я і моя команда дійсно творимо нову українську історію просто зараз.   

Ви не любите говорити про державні нагороди. Можете назвати хоча б декілька, якими ви були відзначені цього року, та що вони значать в вашому житті?

Я вважаю нагороди важливою частиною нашої роботи, перш за все, на волонтерському фронті. Так, цього року ми отримали відзнаки Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України та ДСНС України. Всі вони багато важать для мене і моєї команди. Проте я завжди кажу, що кожна нагорода – це лише маяк, що вказує вірний напрямок руху, але не означає порт прибуття. Тож продовжуємо рухатися далі. Порахуємо, коли будемо писати мемуари J

Якщо повернутися до щоденної роботи, як викладач відомої в Україні бізнес-школи чи бачите Ви зміну у внутрішньому світі Ваших студентів? Як вони проживають цю війну?

Зміни, звичайно, є і вони фундаментальні. Важко переживають кризу війни всі, і чоловіки, і жінки. Більше з’явилося взаємопідтримки, лідерські якості становляться м’якішими, глибше емпатія, креативність, витривалість. Загалом, я завжди кажу, що учні талановитіші за своїх вчителів. Сьогодні я багато вчуся у своїх студентів, всі вони – молодці і в України є дуже високі шанси стати економікою номер один у світі після завершення цієї екзистенційної кризи.

Відносно жіночого лідерства – що б Ви порадили жінкам, що вимушено перебувають сьогодні за кордоном, залишилися працювати в Україні, підписали контракт з ЗСУ?

Як не дивно, моя порада в якості професійного психолога в усіх трьох випадках єдина – пам’ятати, що всі труднощі на вашому шляху сьогодні обов’язково завершаться Перемогою України, а відповідно до цього вже планувати власну історію роботи на Перемогу та життя після неї.

Ви багато читаєте. Що порадите почитати нашим читачам для власного розвитку та психологічної стійкості?

Мене особисто не залишила байдужою праця «Одне життя. Як ми розучилися жити змістовно» Мортена Ельбека. Також раджу погортати «Легко не буде» Бена Горовіця та актуальну в усі часи «Як гинуть великі. І чому деякі компанії не здаються» Джима Коллінза.

Загальна ж моя рекомендація щодо читання у війну залишається незмінною – мінімум одна якісна книжка на місяць в максимально широкому діапазоні тем.

Не боїтеся нам сьогодні відкрити, чого боїться Надія Омельченко?

Не боюся і зізнаюся в одному новому моєму страху. Страшно перестати бажати. Доки ми бажаємо – ми рухаємося. А рух і є життя.

Це стосується тільки особистого чи в бізнесу також важливо не втрачати бажання?

В бізнесі – в першу чергу. Сьогодні наша галузь, ІТ і його технічна складова, яку ми забезпечуємо, в Україні є однією з провідних у світі за темпами розвитку, кількістю користувачів, рівнем захисту тощо. Зупинитися на цьому і перестати бажати більшого, як сказав Василь Хмельницький, «відпочивати на яхті серед приємних людей» – означає початок кінця. А ми – молода нація, молода галузь, досить молода компанія за світовими мірками, і ми прагнемо залишатися лідером ще багато років.

Ви багато спілкуєтесь з діловими людьми на міжнародних подіях. Чи бачать вони Україну рівним партнером з огляду на те, що Ви сказали вище? Що найбільше Вам запам’яталося в ході таких подій цього року?

На виставці військової техніки в Варшаві цієї осені мене неприємно вразила неготовність іноземних партнерів інвестувати в спільні оборонні проєкти в Україні. Це можна зрозуміти з точки зору інвестиційної логіки, яка вбачає значні ризики в країні, де ведуться активні бойові дії, для будь-яких капітальних інвестицій. І хоча ми не розраховуємо на миттєві контракти, в довготривалій перспективі також не бачимо ще реальних міжнародних партнерств. Це прикро, адже навіть досвід роботи нашої компанії з доопрацюванням деяких рішень для ВПК показує значний потенціал ІТ-спеціалістів України для створення нової безпекової доктрини світу.

Інші великі бізнес-події року, як на мене, пройшли в абсолютно однаковому ключі підтримки та неприхованого захоплення стійкістю українського суспільства та бізнесу. Для наших компаній також значно змістився баланс в портфелі замовлень з приватного на державний сектор. Працюємо з тендерами, міжнародними організаціями та фондами, державними замовленнями. Проте так само ми працювали і до воєнного часу.     

        
Про що Ви мрієте у новому році, крім Перемоги? Що хочете побажати нашим читачам?

Мрії бізнес-лідера завжди дуже прогнозовані J Зараз ми вже сформували стратегію розвитку післявоєнного періоду та почали підготовку для виводу на ринок кількох наших нових напрямків в сфері логістики, кібербезпеки, Military Tech. Хочемо реалізувати кожен з цих векторів на «десять з десяти».

Також ще раз акцентуємо увагу, особливо наших іноземних партнерів та друзів, на важливості інвестувати в Україну вже сьогодні.

І для всіх-всіх читачів нашого інтерв’ю – бажаємо в новому році тільки Перемоги та впевненості у власному шляху до неї.

Вважається, що наступний рік є роком чорного котика за Східним календарем. Наші котики ЗСУ – кращі котики світу J Тож чекаємо з нетерпінням всі разом року українського котика та лишаємося в доброму гуморі, попри будь-які блекаути та загрози.