Эпідемія настільних ігор, яка останнім часом входить у моду і в Києві, розповзається світом із США та Німеччини, які утримують дві третини всієї індустрії. Хоча народжені в СРСР до такого виду дозвілля ставляться скептично: бабусине лото – нудьга смертна, дідусині шахи – ботанство, розмальована фломастерами саморобна «Монополія» – лише жалюгідна компенсація за неможливість вести нормальний бізнес у країні.
Проте за останні 20 років у світі настільних ігор відбулася революція: тиражі деяких закордонних хітів на кшталт «Манчкін» та «Каркассон» становлять мільйони екземплярів. Якщо раніше люди мріяли про нову приставку або потужний ігровий комп’ютер, то сьогодні віртуальна реальність при всій своїй видовищності стала, по суті, колискою самотності. Можна вбити скільки завгодно орків, зібрати всі артефакти, пройти найскладніші рівні – але, вийшовши з комп’ютерного запою, людина з мозолями від джойстика і крайнім ступенем міопії раптом виявить, що йому давно перевалило за 30, а в нього так і немає сім’ї, друзів і будь-якої пристойної роботи. Інша річ – настільні ігри, покликані не лише розважити, а й подарувати радість живого спілкування. А в кризу – ще й заощадити гроші на походи в боулінг, на картинг та у караоке, адже гра (навіть така дорога, як «Плоский світ» за мотивами роману Террі Пратчетта за тисячу гривень або божевільний слешер «Зомбіцид» за дві з половиною) купується компанією у складчину один раз, після чого навколо неї можна збиратися з пивом та чіпсами хоч кожні вихідні аж до самої пенсії.
По-дорослому
Головні пропагандисти настілок сьогодні — Шелдон Купер і Леонард Хофстедтер, герої серіалу «Теорія великого вибуху». В одному з епізодів Пенні, їхня апетитна сусідка, каже Леонарду: «Бідолаха! Гидка дівчина зі своїм сексом заважає тобі грати в настільні ігри». Придуркуваті астрофізики справді тасують карти, переставляють фігурки і кидають кістки з ранку до вечора, працюючи на міф, ніби така розвага для ботанів. Але, з іншого боку, вони показують, як гра може стати приводом для безкінечних жартів. Наприклад, коли гіки ріжуться в німецький бестселер «Колонізатори» (де, крім іншого, потрібно зводити мости на безлюдному острові), Шелдон скаржиться, що йому не вистачає будівельного матеріалу, і просить друзів «кинути йому ціпок», змушуючи їх мало не кататися на підлозі.
Загалом ви зрозуміли – далеко не всі настільні ігри підходять для подарунка маленьким дітям на день народження. Ну а щодо претензії Пенні, то вона просто не врахувала той факт, що немає у світі такої гри, в яку не можна було б зіграти на роздягання.
Продовження статті читайте тут.