Small Talk: Катерина Філюк,  кураторка проєкту «Заземлення»

Протягом дев’яти місяців 2021 року фонд ІЗОЛЯЦІЯ разом із Соледарською ОТГ та за підтримки Українського культурного фонду проводив серію короткострокових резиденцій Заземлення у Соледарі для 19-ти художників(ць) та дослідників(ць), що працюють з темою Антропоцену, впливу людини на навколишній світ.  У своїх роботах вони звертались до індустріальної історії краю, змінених діяльністю людини ландшафтів та природного різноманіття сходу України. Резиденти створили художні проєкти у форматі відео, фотографії, скульптури, живопису, інсталяції та аудіо-прогулянки. Кураторка Катерина Філюк розповідає фіналістів проєкту, чиї роботи можна подивитися у креативному просторі IZONE.

    

Чому варто відвідати цю виставку?

Виставка результатів резиденції, а особливо резиденції, що прийняла 19 художників(ць) та колективів за дев’ять місяців – це досить специфічний жанр виставкового проєкту та можливість побачити дуже цікавий і різноманітний зріз сучасного українського мистецтва тематично спрямований на дослідження сходу України. У випадку Заземлення виставка стає місцем зустрічі не тільки художніх, але й суміжних з ними практик. Адже в резиденції, окрім митців, приймали участь журналістки і блогерки Наталя Любченкова, Наталя Михальченко, Віра Шелест, графічна дизайнерка Юлія Кириченко, дослідник Роман Лозинський, режисери документального кіно Олексій Радинський і Зоя Лактіонова.

Ця виставка через художні висловлювання знайомить глядача з історією, людьми і природою маленького містечка Соледара  та його околиць. Містечка, звідки походить майже вся столова і промислова сіль в Україні. Тут навколо соляного видобутку обертається  життя.  Однак поступово люди все більше цікавляться своїм минулим і замислюються над майбутнім,  отже шукають свою ідентичність. Саме у цей цікавий момент там розгортається робота фонду ІЗОЛЯЦІЯ, і саме про це більшість робіт, що представлені на виставці.

Для того щоб краще зрозуміти сучасне мистецтво, критики радять готуватися — щоб зрозуміти контекст. Як можна «підготуватися» до відвідин даного проєкту?

Мені здається, що столична публіка вже досить обізнана та досвідчена у всьому, що стосується сучасного мистецтва. Останніми роками кількість та якість мистецьких події в Києві вражає. Але все частіше говорять про необхідність «відкривати» для себе регіони і цікавитися тим, що відбувається поза містами-мільйонниками. Абсолютно з цим погоджуюся. Переїзд ІЗОЛЯЦІЇ до Соледару і є такою спробою провінциалізуватися. До сходу України завжди прикуто багато уваги, здебільшого через військові дії, менше – через культурні події і ініціативи або туристичні принади регіону. Тож аби «підготуватися» можна поцікавитися саме цим.

Розумію, що до всіх авторів ви ставитеся однаково. Проте, чия робота вас вразила?

Назарій Заноз – для мене приємне відкриття цього проєкту, так само як і Святослав Коверзнєв. Однак, мабуть, мені найбільше імпонує підхід дуету Open Place. Юра і Юля (Юрій Кручак та Юлія Костерева – учасники дуету) дуже досвідчені і врівноважені, вміють слухати та будувати горизонтальні стосунки. Вони не тільки зняли свій фільм про Білокам’янський вогнетривкий завод, але й допомогли місцевому підлітковому музичному гурту зняти їх кліп. Це ж просто супер, коли митці не тільки беруть цікаві історії, які стають матеріалом для їхніх проєктів, але й віддають, діляться своїми знаннями.

Хто з українських авторів, на вашу думку, зараз випереджає час?

Мені не дуже імпонує ідея грати наввипередки з часом. Важливо робити свою справу  щиро, професійно і з повагою до матеріалу та людей. Тоді у висловлювання, яке вийде в результаті, є шанси бути релевантним не тільки для свого часу, але й для майбутнього. Якщо ж говорити про художників, за якими мені цікаво спостерігати, це, наприклад, наші резиденти Роман Хімей та Ярема Малащук. Як вони поєднують кіно і сучасне мистецтво, та теми, за які беруться — це приклад сучасної художньої практики світового рівня, мені здається.

За якими проєктами світових митців варто слідкувати вже сьогодні, бо завтра їх оголосять геніями?

Якщо подивитися на проєкти різних кураторів, впадає в око, що вони часто працюють з так званим пулом художників, частина з якого перетікає з проєкту до проєкту. Це також зумовлено неможливістю слідкувати за великою кількістю художників одночасно. Оскільки я зараз мешкаю в Італії, можу назвати кілька імен саме італійських художників. Наприклад,  Жан Марія Тосатті, з яким минулого року ми зробили проєкт на Куяльнику в Одесі, а наступного – він представлятиме Італію на Венеційській бієнале та куруватиме Римську Квадринале. Або молодий художник Ренато Леотта, який кожного року бере нову висоту на національному рівні. Я впевнена, вже зовсім скоро він отримає  міжнародне визнання.

Яким витвором мистецтва ви хотіли б володіти?

Кураторська робота мене приваблює тим, що працюючи над проєктом, на певний час стаєш «власником» роботи або робіт, які експонуєш. Такий собі прокат творів мистецтва, який мене цілком задовольняє. Також останнім часом я все більше цікавлюся фотографією, працюю з фотокнигами та досліджую фотоархів радянської фотографки Ірини Пап. Тож, мабуть, хотілося б мати колекцію фотографій. Наприклад, Бориса Михайлова. Одна в мене вже є, тож я майже щаслива.

Фото IZOLYATSIA photo archive