Sustainability Talk: український апсайклінг бренд Cloth22

Все буде свідома Україна!

В межах редакційного Sustainability Talk ми говоримо про свідоме споживання і акцентуємо увагу на тому, що українські сталі бренди не зупинили своєї роботи, навіть під час війни. На цей раз хочемо познайомити вас з Cloth22, адже своїх героїв, що стоять на варті свідомого споживання варто знати в обличчя. Сьогодні говоримо із засновницею бренду Наталею Сласною.

 Як народилась ідея створення бренду?

Ще з юного віку я мріяла мати власну справу, пов’язану з одягом, саме тому обрала для себе професію кравчині. Завершивши навчання та відпрацювавши деякий час на фабриці зрозуміла, що хочу поєднати себе з цією сферою в інший спосіб. Спочатку я була продавцем жіночого одягу, потім керівником магазину, а згодом пробувала розвивати в Інстаграмі магазин стокового одягу та жіночих сумок. Та все це не те…

Все частіше задумувалася про власний бренд, але хотілося створювати не просто красивий одяг, а щось більше, щось важливіше. Вдягалася я в основному на секонд-хендах чи стоках, тому згодом зрозуміла, що більшість мого гардероба — це вінтажні речі з чоловічого плеча.

Цей одяг я носила до кравчинь і ми підганяли його по фігурі. Щоразу, одягавши ту чи іншу річ я отримувала компліменти та запитання де саме її придбала. Так і зʼявилася ідея та напрямок бренду.

Звідки ви берете матеріали для створення своїх колекцій?

Найчастіше, це секонд-хенд чи стокові магазини, адже саме там можна знайти цікаві речі преміальної якості, гарні тканини, фактури та нестандартні фасони. Весь одяг проходить чистку, а будь-які дефекти реставруються. Інколи наші покупці надавали нам свій одяг на перевтілення.

Що найголовніше у роботі sustainable бренду?

Перш за все, бренд повинен своїм прикладом показувати важливість та необхідність свідомого споживання.
Також він повинен транслювати ідею, що не обов’язково бігти та купувати нову річ, якщо можна докласти трішки зусиль та фантазії і, в результаті, отримати щось унікальне. І це стосується не лише одягу, а й звичних побутових речей.

Як війна повливала на вашу роботу? З якими труднощами довелося зустрітися?

Ми започаткували CLOTH22 вже під час повномасштабної війни, у вересні 2022 року. Саме вона спонукала нас до дії, не дивлячись на страх за завтрашній день. Звичайно були переживання, на кшталт «Кому потрібні ті піджаки, коли завтра тебе може не стати?!»  Але вже після перших покупок цей страх розвіявся, і я зрозуміла, що попри всі страшні події людям хочеться жити, радіти, підіймати собі настрій, і заодно підтримувати українських виробників.

Коли почалися відключення світла, робота значно сповільнилася і нам тяжко було шити одночасно і нові колекції, і індивідуальні замовлення покупців. Деколи доводилося працювати вночі, проте ми швидко призвичаїлися, та налаштували роботу. Головне, що ми були у безпеці.

Як український споживач реагує на ваші sustainable капсули?

Ми отримуємо колосальну підтримку від наших покупців, позитивні відгуки про нашу роботу, про унікальність моделей, та й в цілому про ідею. Деяких наших клієнтів ми надихнули на перешиття старих речей із власного гардероба.

Звичайно, є і ті, які не розуміють для чого ми реставруємо старі речі, якщо можна пошити нові з нуля.
Але вони все одно роблять у нас покупки, адже, їм подобаються наші роботи, а це маленький, проте, важливий крок для переходу на «зелену сторону».

Чим ви надихаєтесь при створенні колекцій?

Найбільше мене надихають відгуки наших покупців, те що вони повертаються до нас знову, і розповідають про наш бренд своїм друзям. А ідеї стосовно дизайну та перевтілення конкретної речі в основному приходять, коли вже тримаю ту чи іншу річ у руках, відчуваю фактуру її тканини, бачу кольори.

Також інколи можу йти вулицею і побачити гарно одягнену людину і вже у голові складаються образи, щоб я тут змінила чи додала, яку фурнітуру використала б, і потім ми можемо втілити це на наших речах.

Як ви вважаєте, чому так важко перейти на відповідальне споживання? І як можна змотивувати людей до цього?

Якщо говорити суто про одяг, то багато людей керуються стереотипом, що вінтажні речі мають негативну енергетику попереднього власника. Та ми переконані, що якщо речі й акумулювали якусь енергію, то тільки нашу, адже у кожен виріб ми вкладаємо сенс та частинку нашої душі.

Якщо говорити у загальному, то обізнаність людей у цій темі дуже мінімальна. Вмотивувати їх можна завдяки власному прикладу, навчанню та висвітленню цієї проблеми. Також, по прикладу європейських країн можна створювати проєкти, у яких люди могли б принести свої старі речі, обмінявши їх на суттєву знижку на нову річ. Таким чином заохочувати людей не просто викинути будь-що, а знайти цьому інше застосування. Це стосується як одягу, так і техніки та інших речей.

Читайте також: Sustainability Talk: український свідомий бренд SAYHEY

Чи змінилося ваше життя після переходу на «зелену сторону»?

Важко сказати, що я повністю перейшла на «зелену сторону», адже одяг це тільки невеличка частина відповідального споживання, а є ще так багато аспектів, які потребують уваги. Починаючи від щоденних походів за продуктами, слідкуючи за тим, щоб не купувати зайвих товарів, які ти потім просто викинеш у смітник, закінчуючи такою банальною річчю, як час прогріву свого авто перед поїздкою.

Але що стосується одягу, то покупки речей, які не можна отримати шляхом апсайклінгу я скоротила до мінімуму. І це насправді дає відчуття свободи та незалежності від швидкоплинних трендів, та чудово економить бюджет.

Якби вам випала можливість вирішити одну глобальну проблему, то щоб це було?

Особисто для мене, найбільш болючою  глобальною проблемою є кількість безпритульних тварин, та відношення людей до них. Мені дуже прикро, що деяким людям у нашому суспільстві тварину викинути на смітник ще легше, ніж просто якусь річ.

Я б зробила жорсткішим закон про захист тварин і посилила контроль за його дотриманням, бо, на превеликий жаль, притягнути людину до відповідальності наразі дуже тяжко.

Хотілося, щоб притулки були на державному рівні, а не лише на плечах волонтерів, щоб були правила, податки та збори на утримання тварин, та головне — серйозні покарання за неналежне ставлення до них.