Краса

Прагнення бути красивою у воєнний час – це нормально? Тримаємо beauty-оборону

Татаренко Ірина

05 Жовтня, 2022

Апатія та відчуття «провини вцілілого» – це не аргумент, щоб забути про ритуали краси? Прагнення бути красивою у воєнний час – це нормально? Шукаємо разом відповіді на ці питання.

До війни не можна підготуватися, її не можна осягнути. Але й вона не може не позначитися на житті кожного, хто мимоволі став її свідком та учасником. Ми всі перетворилися на волонтерів та найвідданіших свідків новин, відмовилися… та просто забули, закинули свої щоденні ритуали та хобі. Нас вирвали з корінням з нашого звичного життя. Сьогодні багато звичних довоєнних речей видаються розкішшю. Пригадайте перші тижні війни, коли дівчата, ніби виправдовуючись, писали в мережах, що нарешті сходили до перукаря чи на манікюр. А пам’ятаєте хвилі хейту к пабліках, коли змушені переселенки запитували у групах, де в новому місті можна зробити beauty-процедури? То ж давайте розбиратися разом з професійним психологом. Чи «гріх» піклуватися про зовнішній вигляд підчас війни? Чи нормально намагатися дотримуватися звичних beauty-ритуалів? Цікавитися трендами індустрії краси та останніми новинками косметики?

Апатія – ворог краси

В цей складний період для кожного українця, апатія стала майже звичним станом. Майже нормою життя, яка… заважає працювати, творити, допомагати рідним, волонтерити. Загалом ставить життя «на паузу», й наповнює існування депресивними думками. Через апатичні настрої буденність тьмяніє, енергії стає менше і вкладати її в себе не хочеться. В такі періоди доглядати за собою немає ані сил, ані бажання, оскільки біль і сум заповнюють серце.

Психологиня Ольга Товпеко

«Скоріше за все, вам потрібна допомога того, хто може вислухати, бути поруч і бути уважним; хто здатний розділити ваш сум і втішити вас. В такому разі емоційне тепло знизить відчуття самотності й ізоляції, і дозволить побачити світло в кінці тунелю.
Іноді люди радять в таких випадках «змінити зачіску чи колір волосся», «купити нову сукню або помаду». І часто це працює. Краса піднімає настрій і зцілює.
Однак, якщо цей хід відчувається вами як штучний і напружений, зайдіть з іншого боку. Потурбуйтеся про красу вашого «внутрішнього саду», підживіть його підтримкою і теплом, і тоді, цілком можливо, бажання турбуватися про себе може повернутися знов», – вважає психологиня Ольга Товпеко.

Щоб вийти зі стану апатії, спробуйте наступні ритуали додати до вашого повсякдення:

Більше рухайтесь. Звучить банально, але прості фізичні вправи і прогулянки пішки значно впливають на настрій та змінюють переживання безвиході на оптимізм.

Слідкуйте за якістю і кількістю сну. Виснаження нервової системи завжди підвищує дратівливість, відчуття безсилля і апатію. Вкладайте себе раніше «спатки». Іноді це краще працює за психотерапію.

Будьте уважними до оточуючих. Навіть в найтемніші періоди життя робіть щось приємне для себе. Дозволяйте собі перепочити від горя і безнадії. Заваріть ароматний чай, увімкніть приємну музика, прогорніть улюблену книгу, мерщій на прогулянку до парку чи просто приділіть нарешті час своєму домашньому улюбленцю.

Оточіть себе речами, які дарують естетичну насолоду. Недарма кажуть, що краса врятує світ. Увімкніть сенсорні відчуття на повну – відчуйте прекрасне очами, наслух, на дотик та на смаку. Повірте, це підтримає вас.

Поговоріть з кимось. Звучить банально, але ізоляція – дуже руйнівно відображається на людині, яка переживає емоційні потрясіння. Коли нам зле, ми починаємо думати, що з нами щось не так, що людям з нами погано. Але завжди є ті, хто переживає подібне і так само бояться розказати про свій біль. Будьте разом, це підтримує у важкі часи.

Оксана Моцак

Від всього не врятуєшся, дещо треба пропустити крізь себе. Але щоб не «захлинутись» війною, я дотримуюся двох правил. По-перше, завантажую себе справами, хобі, зустрічами тощо. Бо чим більше ти завантажений, тим менше часу на депресивні стани. По-друге, дозовано споживаю новини. Це не завжди виходить, але я намагаюся не переглядати новини надто часто.

Мій чоловік став до лав ЗСУ. Кожного дня ми спілкуємось з ним по відео зв’язку. Ми з дітьми деякий час перебували за кордоном, але повернулись, бо на своїй землі легше. Не розкисати, триматися на надихати, мені допомагає віра в перемогу. Тож тримаємось разом і віримо в ЗСУ!

Ярослава Сокол

Досить довгий час я жила немов «на паузі». Просто існувала. Намагалася «перечекати», коли закінчиться цей кошмар, який трапився з нами усіма 24-го лютого… Але одного дня я зрозуміла, що далі так тривати не може. Я взяла себе в руки. Вирішила, що хочу жити тут і зараз, що не варто чекати кращих часів. Все найкраще з тобою вже відбувається тут і зараз.

Ми відновили сімейну традицію – знову влаштовуємо «святкові сніданки вихідного дня». Коли ми всією виходимо десь на сніданок, або ж вдома готуємо щось смачненьке і разом накриваємо на стіл. Це завжди так особливо! Це так об’єднує! Я перестала відкладати на потім те, про що давно мріяла. Нарешті знайшла час на себе та свої особисті потреби, хобі, інтереси. Стала більше читати та нарешті зайнялася англійською мовою. (Усміхається.)

Мене тримає та надихає моя родина. Хіба, не заради наших рідних та близьких ми маємо жити, а не існувати? До того ж, я знаю, що мій чоловік зробить усе заради нашої з сином безпеки та спокою.

Відчуття «провини вцілілого»

На відчуття «провини вцілілого» ще з перших тижнів війни жалілося багато українців. Воно з’являється тоді, коли людина пережила або активно переживає травматичні події, які можуть нашкодити здоров’ю або поставити життя під загрозу: війну, терористичні атаки або природні катастрофи. Її можуть відчувати ті, хто вижили, випадково не потрапили в місце подій або ж переїхали до більш безпечних місць. Уцілілі мають таке відчуття, наче покинули когось страждати, зрадили інших, а самі живуть прекрасне життя.

Це зокрема стосується жінок, які хочуть доглядати за собою та красиво вбиратися, проте їх переслідує відчуття, що це недоречно, адже «як можна думати про колір нігтів та укладку, коли гинуть люди?».

Якщо ви помітили у себе такі думки, то скоріше за все ви стикнулися саме з «провиною вцілілого». Про нього написано багато, і ми вже знаємо, як воно працює. Але це знання аж ніяк не відміняє саме почуття, і ми продовжуємо відчувати сором за те, що цілі і здорові, спимо в теплих ліжках і до того ж думаємо про манікюр. Як зменшити це ірраціональне почуття?

«Важливо внутрішньо розділити свої переживання на різні “кімнати”. Є кімната скорботи і співчуття – в ній ми усвідомлюємо жах війни, сумуємо за коханими і відчуваємо біль. Але є і кімната відпочинку, кімната руху вперед, в яких ми продовжуємо жити своє життя.
Рухатися вперед і жити – не означає забути про біль і перестати кохати, допомагати тим, кому важче. Це означає лише те, що важливо і перше, і друге. Рухатися між кімнатами – і є суть проживання війни.
Краса і догляд за собою – один із способів підтримати себе, розвантажити душевний біль і дати собі турботу, тепло, відпочинок. Спробуйте піклуватися про себе з такої позиції, і ви помітите, що провина пом’якшується, а життя відчувається більш цінним», – радить Ольга Товпеко.

Марія Ничіпорова

Тримаюсь заради своїх дітей, чоловіка, рідних. Ціную кожну мить, кожен прожитий з ними день. Рятуюсь від травми війни переосмисленням цінностей. Намагаюся знаходити приємні моменти в кожній миті, дарувати рідним більше уваги та більше спілкуватися, говорити важливі слова зараз, щоб потім не шкодувати, що не зробила це своєчасно.

Не падати духом мене надихають наші герої – воїни ЗСУ, волонтери, медики, поліція, люди з інших країн, які нам допомагають, наші неймовірні люди, які об’єднались і почали допомагати один одному у складні часи. Пишаюсь нашими людьми!

Аліна Богач

Вірю в майбутнє, і намагаюся дивитися вперед. Постійно обмірковую, що вже зробила, а що можна ще зробити для стабільного щасливого життя.

В мене є маленька донечка, то ж зараз вся моя увага зосереджена на ній. Вона пішла до дитячого садочка, а я знайшла роботу, яка дозволяє мені водити та забирати доньку з дитсадка. Тож в нас обох розпочався новий період в житті. (Усміхається.) Ми адаптуємось, віримо в найкраще, бо сидіти на одному місці й журитися – погана звичка, яка приносить в життя лише диструктив.

Мене надихають мої рідні, які зараз перебувають на передовій та боронять нас від ворога. Їхня сміливість та моя любов та турбота про них – це і є моя опора в ці складні для України часи.

Краса як маніфест життя

У соцмережах та інтерв’ю з самими захисниками, ви напевно не раз натикалася на пряму мову українських військових, що вони пішли на фронт, аби захистити мирне життя, аби цивільні мали змогу продовжувати жити до якого звикли до війни.

Багато військових просять своїх жінок і рідних не тужити за ними, пам’ятати про цінність життя і продовжувати жити повно та зі смаком. Чому? Тому що вони борються за життя і хочуть відчувати зв’язок із ним.

Краса врятує світ – не пуста розтиражована фраза. Підтримці культури, зокрема, її естетичним формам у війну не дарма так багато значення свого часу надавав Вінстон Черчилль. Бо саме естетика приходе на зміну руйнуванням. Бо саме краса – це максимально емоційне і довершене вираження самого життя.

Тому у багатьох війнах жінки використовували власну красу як зброю спротиву, непокори, тріумфу життя над смертю і горем. Отже, доглядаючи за собою, ми можемо переосмислити значення власної краси. Розглянути догляд за собою як піклування, яке не дозволить втягнути себе у занепад і гіпноз апатії.

«Краса і піклування за власним зовнішнім виглядом може бути заохоченням себе та інших до цінування життя. Його крихкість не заперечує його сенс, а навпаки – робить його ще більш пронизливим, цінним, вартим боротьби.
Буває і так, що наші почуття настільки змішані, наче об’єднуєш в собі декілька сценаріїв. То розумієш, то соромиш й себе, й інших. А доля скептицизму не дає навіть повірити, що певні кроки можуть допомогти хоча б частково подолати цю внутрішню напругу. І тут ключове слово – пробувати. Приміряти до себе різні сценарії і розібратися, які поради, прийоми і кроки допоможуть вам відчути енергію і бажання рухатися вперед», – вважає психологиня.

Дівчата, що долучилися до ініціативи бренду Avon з тестування червоної помади, вже пішли своїм шляхом спроб – вважає Лілія Нечитайло, представниця бренду AVON:

«Можливо хтось тестує тільки помаду, а хтось – з її допомогою тестує нове джерело натхнення і впевненості, поновлює свої звичні мотивуючі ритуали або приміряє новий для себе імідж борця, що показує приклад стійкості і надії. Якщо ви поки просто читаєте цю статтю, але відчуває потребу в розраді, закликаю триматися, не полишати надії та шукати свій шлях життєвого ствердження.»

Лілія Нечитайло, представниця бренду AVON

Будь-який сценарій стосунків із своєю красою є нормальним. З вами все добре, незважаючи на те, чи виникає у вас бажання доглядати за собою чи ні. Однак, якщо ви любите піклуватися про себе, війна може зробити красу ще одним способом протистояння насиллю і наповнити її життєстверджувальним сенсом.

Анастасія Петренко

Повномасштабне вторгнення мене змінило. Я зрозуміла, що не хочу нічого відкладати на потім. Бо коли, як не зараз? Нарешті я навчилась любити себе. Доглядати за собою, своєю шкірою та тілом ще краще ніж раніше. І ні, для цього не треба багато грошей та часу, головне – бажання.

Я почала займатися спортом і правильно харчуватися. В цьому мене підтримала моя подруга, з якою декілька разів на тиждень ми тренуємось. Наше головне правило: не змушувати себе, займатися лише в задоволення. І це працює. Не тільки у спорті, а й у повсякденному житті.

Допомагає “триматися” у ці дні – «холодна голова», прекрасні люди, які мене оточують та… ще раз «холодна голова». (Усміхається.) Як виявилось, я з того типу людей, які можуть розридатися через те, що розбили улюблену чашку або зламали сережку за 20 гривень… Та коли трапляється щось серйозне – я здатна зібратися, тверезо оцінити ситуацію та знайти з неї вихід.

Мій дядько та його брат, які замінили мені батька з перших тижнів захищають нашу батьківщину. Вони, а також всі захисники і захисниці, які боряться за нашу свободу і наші життя надихають мене не падати духом.