Ексклюзив: інтерв'ю з П’єром Ніне, виконавцем головної ролі у фільмі «Граф Монте-Крісто» - Marie Claire - жіночий журнал

За словами одного з режисерів фільму «Граф Монте-Крісто» на головну роль було обрано П’єра Ніне, бо він ладний втілити в собі чарівність двадцятирічного чоловіка та зрілість сорокарічного, а ще бути мінливим, як хамелеон. В ексклюзивному інтерв’ю з французькою зіркою у нас була можливість в цьому переконатися. У глядачів така можливість з'явиться з 5 вересня - старту українського прокату стрічки «Граф Монте-Крісто».

Напружений графік роботи канського кінофестивалю здатний виснажити сили навіть найвідданіших любителів кіно. І тому прем'єра французького фільму «Граф Монте-Крісто»,знятого Мат'є Делапорт та Олександр де Ла Пательєр і показаного за два дні до закінчення фестивалю, сприймалася багатьма глядачами як чудова нагода майже на три години перенестися в романтичну епоху ХІХ століття, щоб спостерігати за пригодами Едмонда Дантеса, одного з найзнаменитіших літературних героїв, знайомих більшості мало не з дитинства.

Коли П'єр Ніне у з'являється перед журналістами, стає зрозуміло, що він цілком міг би зійти за сучасного представника благородного роду. Підтягнутий, худорлявий, здається, що в ньому немає жодного граму лишнього жиру. Дводенна щетина додає недбалості у його практично ідеальний образ.

П'єр починає розмову з продовження обговорення теми про майстерність затримки дихання, яку вiн розпочав пiд час пресконференції.

Менi вже доводилося спробувати скуба дайвінг з кисневим балоном. І мені сподобалося. Це було, коли ми знімали фільм, який вийшов на екрани кілька років тому, «Одіссея» (2016). Але затримка дихання — це все ж таки iнший виклик. Я брав уроки у Стефана Міфсуда, чемпіона світу з знаходження під водою у нерухливому стані. Це був, мабуть, найстрашніший і захоплюючий виклик у фільмі. Бути зв’язаним у важкому мішку на глибині 15 метрів... Був момент, коли я сказав собі: чи це розумно?

Як ви знiмали цю сцену втечi? Вона насправді вийшла надзвичайно напружена, глядачі відчували, що Дантес справжнє тоне на їх очах…

Я майже сам у це повірив, бо одним дублем застібки плащаниці, в якій я був замкнений, не розімкнулися... І це я наполягав на тому, щоб їх міцно закрити! Я хотів побачити, як Дантес бореться, і стати свідком воскресіння Лазаря, що виходить із савана, наживо. Першою реакцією кіностудії, отримавши першi кадри, була «Запевніть нас: ви насправді не зробили цього з П'єром, чи не так?»

У вашій фільмографії є ролі історичних та реальних персонажів, а є літературних та вигаданих героїв – кого вам подобається більше грати? Який із персонажів подарував вам найбільше можливостей і викликів як для актора?

Категоризувати це складно, адже є літературні персонажі, яких мені було б нецікаво грати. І є історичні персонажі, які можуть бути вигаданими або реальними, як-от Ів-Сен Лоран, якого дуже цікаво втілювати. Немає якогось одного правила. Я намагаюся обирати персонажів, у яких є глибина, щось відмінне від моєї особистості, історії, які можна розказати і які мені відгукуються. Але я не сказав би, що, наприклад, реальних людей грати складніше. Усе і справді залежить від сценарію.

Що відчуваєте, коли перевтілюєтесь у відому людину? Як ви готуєтесь до ролей, які є, певною мірою, такими міфічними й універсальними, як-от Монте-Крісто, наприклад?

Коли я готуюсь, я не говорю собі, що персонаж міфічний або універсальний. Я зосереджуюся на ролі, яку маю зіграти. І наша адаптація роману видається мені дуже сучасною. В ній персонажі, яких створили сценаристи, гармонійно поєднуються. Тому, як і в будь-якому іншому фільмі, я фокусуюсь на мотивах мого героя; над тим, як зробити так, щоб його життя відгукувалося глядачеві; намагаюсь зрозуміти його якомога краще. Але я не надто зосереджуюся на тому бекграунді, який уже відомий широкій аудиторії.

У фільмі ви також грали роль старого священика. Я вас, наприклад, не впізнала спершу. Що ви відчули, коли побачили себе таким на екрані?

Мені сподобалося. Мені здалося, що вийшло доволі реалістично й що в старості я і справді можу так виглядати. Гримери добре попрацювали. Це цікаво. Та й загалом, я думаю, що здорово побачити себе в різних тілах, з різними голосами, у ролі різних персонажів. Є щось у цьому терапевтичне. Навіть катарсистичне. Я думаю, що це добре: приміряти на себе шкуру інших людей час від часу доволі корисно.

Окрім фізичної трансформації, у Монте-Крісто є також і зміна культур, мов. Він також ріс у вʼязниці. І тут можна говорити не лише про матеріальне, але і про культурне багатство. Як ви це все зіставляєте із трансформацією персонажа?

Здається, питання також стосувалося культурного світогляду й бекграунду. Він багато до чого отримав доступ завдяки абату Фаріа. Це один з аспектів роману, який мене захоплює, — багатство культури й освіти. У цьому плані абат Фаріа — справжній орієнтир для нього. Він сам каже, що ця людина подарувала йому не менш грізну й гостру зброю, ніж ножі, які він точить у вʼязниці, щоб прорубати стіну. Це батьківська фігура, яка пропонує йому сягнути нових висот і дозволяє в подальшому спланувати ще більш жорстоку та стратегічну помсту. За це ми й любимо Монте-Крісто — у ньому є щось від Бетмена, щось від мстителя, щось від супергероя. Але водночас є в ньому й щось від Джокера, який планує все наперед і є таким злим генієм.

Чи могли б ви трохи більше прокоментувати про Бетмена? На пресконференції ви сказали, що молодь порівнює графа Монте-Крісто з Бетменом, але насправді все навпаки. Ви могли б трохи більше про це розказати? І що б ви хотіли, щоб молодь винесла із цієї стрічки?

Цікаве питання. Усім відомо, що творчість Александра Дюма надихнула багато книжок, фільмів, театральних вистав і тд. Також він надихнув й історії про супергероїв. Він один із перших французьких супергероїв і мстителів у масці. Тож, ясна річ, він став натхненням для багатьох персонажів, й особливо Бетмена. Він теж ховається, готуючи справедливу, на його думку, відплату. Схожий і весь цей темний вимір історії, особливо в останній версії Крістофера Нолана із Робертом Паттінсоном. І те, що він мільярдер. Едмон Дантес теж багатий. Тож так, я думаю, що є прямий звʼязок і американці черпали натхнення з Александра Дюма.

Це його суперсила?

У Бетмена немає суперсили. І в Едмона Дантеса теж. Вони просто використовують гроші й розум, роблять стратегічні кроки, щоб досягти свого.

Раніше Едмона Дантеса вже втілювали в кіно: П'єр Рішар-Вільм, Жан Маре, Джеймс Кевізел. Ви дивилися ці екранізації? Хто з цих перевтілень в Данте са вам найбільше імпонує?

Усвідомлення того, що цю роль до мене грали чудові актори, точно не було тягарем для мене. Адже це по-справжньому нова версія фільму. Ми хотіли заглибитися в темний бік. Доволі часто адаптації романів не заходять так далеко в трагічний вимір історії. Ми хотіли заглибитися в темний бік помсти й жорстокості людей. Мені здається, що на цьому точно був акцент, ми хотіли якнайбільше заглибитися в цю тему.

І другий аспект — це фізичні трансформації. Це перша адаптація роману, у який справді є робота із правдивістю зміни рис обличчя, щоб оточення не впізнало персонажа через 15 років. Ми перші це зробили. Є і інші новації в адаптації роману, над якими працювали режисери та сценаристи. Тож різниця є.

Я бачив багато інших версій. Фільми із Жаном Маре та Депардьє я дивився ще до того, як почав працювати над цим проектом. Я також бачив американську версію і версію із Жаком Вебером, яка мені дуже сподобалася. Це серіал. Його режисер — батько одного із наших режисерів, Александра де Ля Пательєра, Дені де Ля Пательєр. Жак Вебер чудово зіграв у цьому фільмі й це моя улюблена версія. Це класичний фільм із театральною грою, що неабияк відрізняє його від нашого. Фільм добре витримав випробуванням часом.

Але я не відчував відповідальності через те, що граю цю роль після них. І загалом наша адаптація і сучасні рішення справді відрізняють нашу версію. Це зовсім інша історія.