Чи вважаєте ви День святого Валентина святом?
Саша Зарицька: Особисто я люблю всі свята. День святого Валентина – чудова нагода сходити на побачення або зустрітися з подругами, щоб обговорити тих, кому цього дня пощастило більше (сміється). Найяскравіший спогад – святкування цього дня у гей-клубі, куди я пішла з найкращим другом Сашком у день нашого знайомства. Така ось дружба з першого погляду!
Діма Мазуряк: Мені здається, що це історія більше з дитинства. Пам’ятаю, дівчатка у школі дуже переживали, чи подарують їм «валентинки», а хлопчики намагалися, зображуючи байдужість (читайте: зберігаючи обличчя), догодити обраниці. Тепер усе просто. Більше не доводиться соромитися своїх почуттів і натужно ділитися ними у свята.
Микита Будаш: День святого Валентина – моє улюблене свято. Зачекайте сміятися, пояснюсь! Саме цього дня «добра» частина суспільства відкриває у собі небувалі задатки цинізму. Люблю читати всі ці їдкі пости від приємних, на перший погляд, людей. Що заздрість та самота з ними роблять!
Ваші улюблені книги та фільми про кохання…
Саша: Мабуть, майже всі фільми і книги – адже вони про кохання. Але якщо вибирати, то книга – «Віднесені вітром», а фільм – «Пам’ятна прогулянка». А ще – серіал «Секс та місто». Щорічно дивлюся всі шість сезонів та два фільми.
Діма: Книга – “Мартін Іден” Джека Лондона, фільм – “Тіні забутих предків” (дивився його 802 рази, якщо бути точним).
Микита: Фільм – “Бітлджус”, книга – “Анна Кареніна”.
Розкажіть про перевірений на особистому досвіді спосіб боротьби з розбитим серцем.
Микита: Клей!
Саша(сміється): Відразу видно, що крижане серце Микити ще нікому не вдавалося розтопити! Але ви маєте шанс, дівчата!
Микита: Якщо серйозно, то намагаюся максимально себе зайняти. Банально, але працює безвідмовно. Наприклад, завантажити себе роботою, якнайбільше проводити часу з друзями, не сумувати і не розкисати.
Саша: А ще завжди допомагають нові знайомства!
Діма: Лікує час. А ще – покупка нового музичного інструменту. Поки його освоюєш, не виникають «шалені» думки. Моя колекція ніколи мене не покине. Крім того, всі інструменти мовчать. Дуже зручно!
Шлях зворушливих емоційних романтиків від музики вам підказав продюсер Юрій Нікітін?
Саша: Юра ніколи не позиціонував нас як емоційних романтиків. Мені здається, що цей образ сформувався сам собою. У нас були слова та музика. Пропустивши крізь себе, ми надали їм забарвлення. От і все. А взагалі, у нас у команді ролі розділені чітко: ми робимо музику, яка нам подобається, а продюсер із командою просувають її на ринку. У нас не прийнято один одному підказувати, як робити чужу роботу. І так у всьому! За романтику відповідальний Діма, за емоційність – я, а цинізм повністю лежить на Микиті (сміється).
Микита: Це так зворушливо, що ви на мене розраховуєте, хлопці! Я вас не підведу!
Діма: Ви лишень послухайте їх! Доводиться залишатися єдиною адекватною людиною у цій команді! (Усміхається.)
Розкажіть, як народилася пісня «Плакала» – композитори та автор текстів прийшли до вас уже з готовою ідеєю?
Саша: “Плакала” була записана останньою (в альбомі KARMA, 2018 – MC), до того ж дуже швидко. Вона стала тим пазлом, завдяки якому ми зібрали альбом воєдино. З автором тексту, нашим близьким другом та соратником Сергієм Локшиним, ми багато спілкуємось. Він дивовижна людина, яка відчуває мене і пише повністю «мої» тексти. Кожна пісня – це пережита мною емоція, яку Сергій майстерно перетворив на слова. І, звичайно, передаємо привіт авторам музики «Плакала» Сергію Єрмолаєву та Андрію Ігнатченку, без вас нашої головної пісні не сталося б!
У вас дуже сильний зв’язок із фанатами – вони асоціюють тексти ваших пісень із патернами зі свого життя. Шанувальники довіряють вам більше сумних історій чи діляться душевною теплотою, сердечками та лайками?
Саша: Знаєте, на наших концертах ми всі оголює душі, обмінюємося історіями – хтось щасливим, а хтось не дуже. А після – ставимо один одному лайки! Обов’язково!
Діма: Іноді слухачі пишуть нам про те, що під нашу пісню у них трапилася найважливіша подія у житті або їм вдалося пережити якусь життєву кризу. Це дуже заряджає!
Сашко, як бути сильною жінкою, а не здаватися?
Саша: Вправи із легкою вагою! Якщо серйозно – важливо мати опору. Завдяки своїм близьким я здатна на все. А ще, звичайно, треба бути собою, прислухатися до власних бажань та йти до них. Завжди легше сумніватися, аніж згорнути гори. Але гра коштує свічок, а мета стоїть шляху, нехай і вкрай тернистого.
Як позбутися комплексів з приводу своєї комплекції та зовнішності та почати любити себе такою, яка є?
Саша: Боюся, я не маю якогось перевіреного рецепту. Чиста імпровізація. Впевнена порція роботи над собою, щіпка самонавіювання, і стежити, щоб ця суміш не википіла. Не забувайте: половина успіху ґрунтується на етапі подачі. Іноді все підгоряє, але я завжди готую із любов’ю!