Edit page title «Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якнайбільше жінок» — Алекс Лутц, режиссер та актер фільму «Нічні незнайомці»
Edit meta description «Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якнайбільше жінок» — Алекс Лутц, режиссер та актер фільму «Нічні незнайомці» - Marie Claire

Close edit interface

«Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якомога більше жінок» — Алекс Лутц, режисер і актор фільму «Нічні незнайомці»

25 квітня в обраних кінотеатрах України вийшла французька мелодрама «Нічні незнайомці», яка вперше була представлена глядачам торішнього Каннського кінофестивалю. Там її показували в програмі «Особливий погляд» — другій за значущістю після основного конкурсу. Стрічку зняв Алекс Лутц, більш відомий своїми акторськими роботами: наприклад, у фільмах «Романтик» чи «Афера доктора Нока». Як режисер він привернув до себе увагу своєю картиною 2018 року «Ґі» — вона не була дебютом митця, та саме вона принесла номінації на престижні кінонагороди «Люм’єр» і «Сезар». Marie Claire вдалося отримати коментарі Алекса Лутца, який також зіграв у власній стрічці головну роль.

«Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якомога більше жінок» — Алекс Лутц, режисер і актор фільму «Нічні незнайомці»-Фото 1

Фільм розповідає про неочікуване знайомство двох людей: воно розпочинається з гучної сварки в метро, але раптово обертається романтичними почуттями. І от ці двоє вже проводять безтурботну ніч, прогулюючись під французьким небом. Дуже скоро герої виявляють, що не такі вже вони й незнайомці. Коли у вас виникла ідея цього фільму?

Цей проєкт існував ще до «Ґі», хоча насправді я й не збирався його починати. Маленьким зернятком, з якого проросла ідея фільму, була сцена в метро: я став свідком суперечки між жінкою, яка увірвалася до вагону, і хлопцем, якого вона штовхнула. Вони горлали одне на одного кілька хвилин, і їхні крики були сповнені якоїсь чарівності.

Я використав певні елементи цієї сцени у фільмі — наприклад, їхній обмін думками про те, як саме вони мають перепросити, і коли вона запитує його, чи він не з «поліції галасу». У вагоні всі ми — пасажири — переглядалися, і це було певною розвагою, тому що їхня риторика була насправді кумедною, аж до тієї міри, що виникло враження, що вони подобаються одне одному. Я занотував це собі у блокноті. Цю зустріч — «вони кохаються у фотокабінці», «вони ніколи більше не розлучаться» — і я тоді вже подумав, якщо… Якби мені вдалося це зафільмувати, то треба було б зробити це дуже легко, за 24 години, але, звісно, це було неможливо.

А потім я якось зустрівся з Карін Віар, моєю давньою подругою. Ми поговорили про це під час церемонії вручення премії «Сезар» у 2019-му році, де я був завдяки «Ґі». Згодом ми зустрілися знову, і я розповів їй про проєкт, який мав би простежити за певною парою протягом однієї ночі, починаючи зі сварки до гарячих обіймів — у тій послідовності, в якій вони відбуваються. Я сказав їй, що мені хотілося б зробити це технічно легко, за обмежений знімальний час.

А потім «Ґі» почав свій власний шлях, потім були мої кілька акторських робіт, потім я відродив своє шоу в кабаре «Фолі-Бержер»… Протягом цього часу до мене прийшов фінал фільму і взагалі вся історія — з цим фінальним поворотом, що розкриває про них певні речі. Оскільки ця пара здійснює все вже на початку — тобто, спочатку свариться, і потім кохається — те, що відбувається далі, попри їхнє звертання на «ви», виходить на той рівень інтимності, який, власне, мене й зацікавив — через моменти, коли це почуття з’являється або зникає. Це дало мені ключ до фіналу, що змінює правила гри. Зненацька він надав іншого значення їхнім словам, через цю гру в «знайомих-незнайомих».

Після знайдення головної канви фільму я почав над нею працювати у сподіванні, що Карін Віар долучиться вельми активно — через моє бажання показати й енергію, і втому, адже фільмування мало тривати всього 2 тижні. Не для показу певного надриву, але задля фіксації непевності, розмитості, які приносить ніч. Під час безсонної ночі людина виснажується, і я хотів відтворити цей стан під час фільмування — щоб ми це не робили у комфортних часових межах, і щоб це відчувалося у фільмі. Трохи як з «Ґі» — тут мало бути трохи хаосу і легкості. Мені комфортно у подібній ситуації.

«Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якомога більше жінок» — Алекс Лутц, режисер і актор фільму «Нічні незнайомці»-Фото 2

«Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якомога більше жінок» — Алекс Лутц, режисер і актор фільму «Нічні незнайомці»-Фото 3

Продюсерка фільму Дідар Домехрі також продюсувала фільм Етьєна Комара «В тіні дівчат» (À l’ombre des filles, 2021), де ви виконали головну роль. Це тоді ви з нею познайомилися? 

Я говорив із нею про різні свої проєкти, в тому числі про наступний, який намірявся зробити — «Нічних незнайомців». Її одразу ж зачепило, по-справжньому. Я не вагався, хоча мені й сподобалося працювати з Урі Мільштейном, з яким я зробив «Ґі». Над цим зосередженим на закоханій парі проєктом мені хотілося попрацювати з жінкою-продюсеркою, так само як мені було важливо, щоб у знімальній групі було якомога більше жінок. Вона дуже талановита, сумлінна і терпляча продюсерка. Я відразу сказав їй, що хочу фільмувати з невеликою командою протягом короткого періоду часу, і що ми повинні жорстко цього дотримуватися. І вона зрозуміла. Це ніколи не було перетягуванням каната радше регулярним нагадуванням. Всі сцени фільму були ретельно прописані, ми внесли лише кілька змін між екстер’єром та інтер’єром. Зрештою, дуже мало сцен було змінено.

Коли ви знімаєте фільм і одночасно виконуєте головну роль, знаходячись на майданчику в кожній сцені, вибір оператора стає дуже важливим.

Це стало можливим завдяки Адрієну Біше, який неймовірно талановитий. Мені подобалося працювати з ним над «Ґі», де він був першим асистентом режисера, але не тільки ним. Він завжди знаходить рішення, ніколи не панікує — я його обожнюю! Він сценарист і незабаром стане режисером. Я познайомився з ним через Урі Мільштейна, продюсера «Ґі», який також знімали невеликою командою. Копродюсер «Ґі» Тома Сантуччі також був частиною команди, яка працювала над «Нічними незнайомцями». Матьє Ле Ботлан, який створив прекрасні кадри для «Ґі», і який працює дуже швидко — був на той момент недоступний. І тоді Адрієн порекомендував мені операторку Епонін Момансо, яка знімала фільм Жака Одіара «Діпан» (2015), у якому мені вкрай сподобалося її використання певного «темного світла». Під час фільмування, залежно від кожної сцени, що, власне, і було перевагою цього сценарію — ми працювали з розрахунку: один вечір — одна локація. 14 днів — це певний виклик, але це можливо, якщо сцен буде мало. Студентську вечірку ми фільмували протягом двох вечорів в одному місці, меблевий магазин — за один, ще й встигли підзняти трохи вуличних сцен. Локації розташовувалися не дуже далеко одна від одної, що полегшило пересування знімальної групи.

Що ж стосується 16-го району, то, окрім мосту Бір-Хакім, це та частина Парижа, яку не часто побачиш у фільмах — як рудимент епохи, якої більше не існує, такий собі «покритий пилом» Париж, але все ж дуже естетично привабливий. Для фільмування нічного блукання, коли на вулицях майже нікого немає, цей район дуже реалістичний. Вулиці не потрібно звільняти від людей — вони й так уже порожні. Це дуже схоже на спальний район, але водночас дуже поетично.

«Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якомога більше жінок» — Алекс Лутц, режисер і актор фільму «Нічні незнайомці»-Фото 4

«Мені було важливо, щоб у знімальній групі було якомога більше жінок» — Алекс Лутц, режисер і актор фільму «Нічні незнайомці»-Фото 5

Є хронологія оповіді: ніч і всі ці образи з минулого, які втручаються в історію — у клубі свінгерів і наприкінці, на мосту. Так і було задумано в сценарії, чи ця ідея прийшла до вас вже під час монтажу?

Це плід нашої співпраці з монтажеркою Монікою Коулман, яка внесла свої пропозиції на основі написаного мною: дуель, оглядання, паніка від розуміння того, що можна більше не побачитись, довгі обійми, під час яких я збирався додати якісь звукові елементи — з телефонними повідомленнями, репліками діалогів з медичного світу. У фіналі я надавав слово іншим. Це не спрацювало, все втратило стрункість. Моніка Коулман допомогла з цим упоратися за допомогою зображень, які у нас вже були.

Між вами й Карін Віар існує хімія в акторській співпраці.

Я писав цей сценарій під неї, маючи на увазі наші стосунки, і без неї я б його не зняв. Під час написання сценарію я завжди уявляв перед собою Карін. Коли у фільмі вона говорить про «поліцію галасу», я уявляв собі всі її інтонації, дикцію, музику її голосу. У фільмі ми говоримо нашими звичними словами. У мене вже був досвід роботи з нею у фільмі «Прибульці 3: Взяття Бастилії» (Les Visiteurs : la Révolution, 2016, реж. Жан-Марі Пуаре), який дуже зблизив нас як друзів, особливо під час спільної промоції фільму. Ми дуже добре порозумілися. Вона бачить і розуміє мене, як і я її. Є таке відчуття, що ми вивчили одне одного напам’ять. А знаючи її, я розумів, що зможу висловити все словами, навіть якщо і знав, що вона багато чого здатна поставити під сумнів. Окрім нашої роботи як акторів, важливо було знайти спосіб бути удвох, мати можливість торкатися одне одного, без сором’язливості чи тілесних бар’єрів. Ми з Карін багато спілкуємося, і життя дає нам можливість говорити про все — про наші сильні та слабкі сторони, про втому. Якби між нами не було такої чесності ще перед зйомками, нічого б не вийшло. Це як з Бруно Санчесом у «Катрін та Ліліані». Ми мали бути глиною один для одного.

Однак перед кінцем зйомок ми з Карін були вже вкрай втомлені, адже сцени були зафільмовані майже в тому порядку, як було написано у сценарії. Нам довелося поєднувати втому від нічних зйомок з утомою персонажів історії, не даючи жодній з них переважати над іншою і не ускладнити роботу над фільмом. Усе відбувалося досить плавно, ми із задоволенням вписувалися у послідовну зміну епізодів, а сцена в китайському ресторані перетворилася на справжню насолоду відпочинку.

Інтерв’ю брав Шарль Тессон

Статті на тему