UA
    RU

    Соліст Latexfauna: «Ми б не хотіли бути групою, в біографії якої була участь у “Євробаченні”»

    Редагувати переклад

     


     

    Київський гурт Latexfauna, заснований 2015 року, вибрав собі нетипову нішу. Вони виражають неабияку любов до суржику та незвичайних текстів. Ми зустрілися з Дмитром Зезюліним, солістом гурту Latexfauna, щоб поставити йому питання, використовуючи рядки його ж пісень, поговорити про любов до суржику, новий закон про мову, фемінітиви, детство, комплекси та, звичайно, музыку. 


     

     

    «За вікном помирає весна

    І кричити щойно народжене літо»

     


     

    Літо померло.

     



     

    Я відчув сильну втому після його закінчення, тому що особливо не відпочивав, за винятком кількох поїздок з наметами. Не вдалося на початку осені поїхати до круїзу на лайнері Середземним морем. Поїздка зірвалася, але нудьги не відчув. Я ще також не сильно парюся щодо того, що прийшла осінь. Хочу, щоб вона швидше минула і почалася зима, саме січень, бо вже купивши квитки на Шрі-Ланку і чекаю цієї подорожі. 


     

     

    Можна спостерігати, що зимою пишуться найбільш літні треки. «Surfer», наприклад, я написав у грудні, «Lime» — у лютому. А це найбільш літні треки! Може справді є якась ностальгія за теплом, коли сидиш біля батареї, а тобі хочеться трохи іншого. 


     

     

    Хочеться мати справжню популярність, а не медійну.

     

     

    «Ми розриваємо дощенту

    Опонентів»

     

     

     

     

    Найперший успіх здавався для нас ошеломітельним. Здавалося, що наша перша пісня Ajahuaska дуже понравилася на радіо Аристократі. Ми думали, що це був просто розрив. Хоча це була манюсінька перемога, коли люди зі смаком сказали, що це круто. Це був перший момент, коли ми подумали: «Блін, а ми навіть не чекали, що воно комусь зайде». 

     

     

    Пам'ятаю, прийшов на роботу, а наша бухгалтерка каже: «Дімо, там по «Аристократам» тільки шо крутили твою пісню. Слухай, така класна! А я такий: Блін, як крутили, я пропустив! А я ж сам її вислав у програму «Ранкова порка». Поки вони були в ефірі, я у Ютубі відмотав прямий ефір назад і послухавши. У цей момент трусилися руки, ноги та голова.

     

     

    На моє глибоке переконання, інгліш — трохи шлях у нікуди. Воно не чіплятиме.

     

     

    Як сказав гітарист «Бумбоксу»: «Ви, блін, хитрожопі падлюки! Просто прийшли і зайняли нішу, яку ніхто ніколи до вас не позичав».

     

     

    Скоріш за все, конкурентів у new wave для нас немає, у дрім-попі теж, гадаю, немає. Ніхто не робить це так, щоб було доступно багатьом і приємним. Багато людей намагається робити це на інгліші. На моє глибоке переконання, інгліш — трохи шлях у нікуди. Воно не чіплятиме. Мені здається, спочатку треба спробувати завоювати свій локальний ринок, а вже потім думати про Європу. Зразу вбухуватися в Європу чи Азію навряд чи вийде.

     

     

    Я говорю згідно з фактами та тенденціями. 

     

     

    Ми не хотіли б бути групою, в біографії якої була участь у «Євробаченні».

     

     

    На іноземній писати пісні поки що не плануємо. Можливо, німецькою напишемо колись, чисто раді хохми. 

     

     

    Як тільки нами почав займатися наш перший директор Бодя Уцеха, якого вже немає, він казав: «А шо, як я колись вас, хлопці, попрошу піти на «Євробачення», щоб гонорар ми могли собі підняти?!» Я говорю йому: «Ну Бодя, ну блін, ми не хотіли б бути групою, у біографії якої була участь у «Євробаченні»». Це не тру. Нам і брати участь поки що особливо немає можливості. Я б зі своїми вокальними даними туди не йшов.

     

     

    Ми спробуємо зробити це по-трушному, а не так лізти. Якщо питати чисто мене, то я б не хотів ні в якому разі. Хочеться мати справжню популярність, а не медійну. Медійна рано чи пізно закінчиться, вона може дати поштовх, але навряд чи дає «закоханість» публики. 

     

     

    Якоїсь миті подумавши, що, розмовляючи на суржику, я більш іскрєнний перед самим собою, перед своїми друзями, перед усіма. Я так можу бути більш собою, от і все.

     

     

    З останнім концертом «закоханість» публики дуже відчувалася. Ми зібрали більше, ніж очікували, отримали фідбек. Ой, слово таке паскудне! Отримали відгук від аудиторії кращий, ніж очікували. Це для нас був новий чекпоінт, нове досягнення, новий подвиг. 

     

     

    Що буде далі? Я не хочу про це думати, бо ж ти ніколи не знаєш, як воно в житті обернеться, розумієш? І ти або розстроїшся, або ще щось. Краще просто брати і клепати свою музичку.

     

     

    Моя суперсила – жартувати. І в музиці це теж допомагає. 

     

     

    Соліст Latexfauna: «Ми не хотіли б бути групою, у біографії якої була участь у “Євробаченні”»-Фото 1

     

     

    Насправді, весь сенс саме у треках. Потрібно робити всі кращі і крутіші треки, які тобі самого будуть все більше і більше вражати, від і все.

     

    Я люблю зайнятися всяким «трансерфінгом реальності», вигадувати собі якісь штуки. Поки що воно справджується, всі ці «трансерфінги». Але це таке, мирське, дуже примітивне. Хочу нову машину, хочу ще щось. Від зараз якраз їду до перекупника (сміється)!

     

     

    Не треба робити ті, що не природно. Якщо буде природно, то напишемо пісню англійською. Якщо буде природно одягтися в панчохи, хай буде. Але якщо це все буде робитися не натурально, не іскрення, не прикольно, у тяжкість і видно, що це буде «делано», цього краще не робить.

     

     

    Може бути шо завгодно: і формат можна поміняти, і вокаліста можна поміняти, аби це було в кайф усім.

     

     

    «Мі валійбольна команда»

     

     

     

     

    Колектив нашого гурту – канєшно, команда. Це навіть не робота, це гурток. Ми зібралися просто як «одиночки по інтересах». От і все. Канєшно, це команда, зі своїми нюансами, але команда!

     

     

    У кожній команді у кожного є свої суперсили і свої суперслабкості, абсолютно у кожного. Моя суперсила – жартувати. І в музиці це теж допомагає. 

     

     

    Я барабанщика називаю "малий". Ми ж «вистрілили» вперше вчотирьох, а його не було у групі, він до нас попросився. Типу «чуваки, я хочу у вас у групі грати», а у нас барабанщика не було тоді. Я вічно тролю його тим, що він прийшов на все готове, падло. 

     

     

    Якщо ти намагаєшся зробити як хтось, завжди виходить гірше.

     

     

    У мене є прізвисько «фестівальний Дімон». Це моя версія, коли я на фестівалях сильно ужираюсь у мотлох і говорю зі всіма на дуже задушевні теми, заходжу на глибоководні розмови. Іноді пацанам за мене стидно може бути. Відтоді мене називають «фестівальний Дімон». 

     

     

    «Ти з іншого корпусу

    Ми зустрілися на катері

    I ти була з досвідом

    у літньому таборі»

     

     

    Спогади з літніх таборів приблизно такі ж: і про дискотеки, і про перші близькості з жінками, і що там було такого?

     

     

    Я колись випадково в «Артеці» зустрівши свого п'ятиюрідного брата! Ми були в одному загоні, що говорили-говорили, я розповідаю, що в мене є двоюрідна сестра моєї бабусі, її звати Василина, вона живе в такому селі, в такому районі. А він каже: «Слухай, це моя бабуся!». Я такий одразу: «У сенсі?!» Раз-раз і виявляється, що ми з ним родичі! Від такої була штука. 

     

     

    А потім весь «Артек» я не витрачав гроші, бо у сім'ї була складна ситуація. Думавши, привезу всі гроші додому — мама буде у захваті! І в останній день у мене їх вкрали. Ревів як сучка. 

     

     

    Мені подобається вік, у якому я перебуваю, не ностальгую ні за чим: ні за інститутом, ні за школою. Мені здається, що все класніше завжди попереду. 

     

     

    Краще завжди бути трохи роздолбаєм і таким кутьожним типом. 

     

    Соліст Latexfauna: «Ми не хотіли б бути групою, у біографії якої була участь у “Євробаченні”»-Фото 2

     

     

    У школі дуже багато вчився. Коли всі діти на вихідних ходили гуляти у футбол, я вдивав рюкзак і йшов репетиторами. У суботу було три репетиторства з півтори години, у неділю ще одне. Коротше, у мене не було вихідних. А потім треба було зробити уроки, а потім йти в школу. Дуже багато було праці. Хоча я був лінивий і все робив так, лівою ногою. Але все одно, час це забирало!

     

     

    Був хорошистом, дві четвірки максимум! Вже в останніх класах забивши, бо знавши чітко, куди я йду, і працював на ті предмети, які мені потрібні були: українська мова, література, історія та іноземні мови.

     

     

    «І ти нас не клич

    У свій ефемерний рай»

     

     

    У мене є така мєчта: коли мені буде 55 років, я вже всього досягну, потім все нахер продам, всі свої тачки, віллі, на все заб'ю і поїду жити на екватор. Буду там доживати, щоб не відчувати, що старію, пити ром (сміється). 

     

     

    «Між кораблями — стиковочки

    Нові космонавти - нові космонавточки»

     

     

     

     

    Чесно, волання не знаю, про що там новий закон про мову. Знаю тільки, треба, щоб сайти з української мови завантажувалися. Ну ок. І шо там ше, фемінітиві? Та раді Бога! Мені здається, хто як хоче, так і мусить говорити. Ну космонавточку, а як же її ше назвати?! Ну, як хочеш сказати, що це she, female. Раді Бога, хай буде, це навіть кумедно!

     

     

    Насправді, я взагалі не вмію підкатувати до жінок, але завжди їм подобався.

     

     

    На факультеті журналістики, де я навчався, розмовляв по-українськи, тоді розмовляти суржиком було б самогубством. Якоїсь миті подумавши, що, розмовляючи на суржику, я більш іскрєнний перед самим собою, перед своїми друзями, перед усіма. Я так можу бути більш собою, от і все. 

     

     

    А дивитись відосіки на Ютубі про космос, про Всесвіт — це теж нормальне наповнення!

     

     

    Нещодавно писав сценарій для одного рекламного ролика на суржику (Дмитро працює креативним директором рекламної агенції — прим. ред). У тому випадку його робити літературною мовою було так само безглуздо, як і написати літературною мовою п'єсу Леся Подерев'янського. 

     

     

    З Джимом Моррісоном мене не порівнюють. Ні з ким, до речі, не порівнюють. Я ніколи такого не чув. І собі я теж ні з ким не порівняю, не маю орієнтирів. Якщо ти намагаєшся зробити як хтось, завжди виходить гірше. 

     

     

    Не цікавлюся літературою та кінематографом. Просто дивуюсь ті, що на хайпі. Давним давно нічого не читаю, виправдую це тим, що немає часу. А насправді, мабуть, просто не цікаво. Або той час, який є, не хочу витратити на книжки. А хоча читати треба! І у мене вдома є купа інтересних книжок, наприклад, «Здорова їжа для мозку». Потрібно було б прочитати, але я її не читаю.

     

     

    Те, що я не читаю, не означає, що я духовно бєдєн! Я колись раніше читав, цікавився. У мене ж на творчість може і живопис повпливати, і «Міфі Давньої Греції», які ми в детстві з татом читали. Він прочитав міф і потім малював від руки графічну ілюстрацію до нього. Це теж мене наповнювало. Я можу читати в Інтернеті багато цікавих науково-популярних статей. А дивитись відосіки на Ютубі про космос, про Всесвіт — це теж нормальне наповнення! Не обов'язково ж читати Дюма. 

     

     

    З улюблених книг, які читав колись, можу назвати «Чапаєв і порожнеча» Пєлєвіна. Вона така несподівана і затягує з перших абзаців! Також мені понравилася книга «Культ» Любка Дереша та «Поклоніння ящірці». 

     

     

    Соліст Latexfauna: «Ми не хотіли б бути групою, у біографії якої була участь у “Євробаченні”»-Фото 3

     

     

    «І азовський штиль

    Наш азовський штиль»

     

     

    У мене тато з Криму і досі там живе. Але я не люблю Феодосію та Євпаторію. Мені подобається дуже Форос. Думаю, мені понравилося б у тих місцях, де Крим нагадує Грецію, де він субтропічний. 

     

     

     

     

    Трохи шкодую, що не можу туди зараз поїхати та провідати тата. Він не вірить, що мене просто можуть взяти на кордоні за жопу і ув'язнити. Думає, що «це всі хохли вигадують». Востаннє там був ще до війни та не планую туди їхати, незважаючи ні на що. Це справді величезний ризик. Я з'їздив би й провідав батька, якби знав точно, що зі мною нічого не станеться. Але не їздив би туди виступати. 

     

     

    Останнім часом більше люблю активний відпочинок. Раніше любивши лежати на лежаку і киряти (випивати — прим. ред) до посініння. А цього літа вже двачі виїжджав з палатками на кілька днів і дико радів цьому. Зараз хочу більше поглибитися у все це і подорожувати машиною, заїжджати в якісь важкопрохідні місця, розбивати лагєрь, рибалити. 

     

     

    «Я симпатичний!

    Я тобі подобаюсь!

    Я тобі подобаюсь!»

     

     

     

     

    Насправді, я взагалі не вмію підкатувати до жінок, але завжди їм подобався. Я чекав, щоб вони до мене підкатували. Завжди користувався таким прийомом: коли мені подобалася жінка, головне — менше їй приділяти увагу, і вона обов'язково звернути на тебе увагу сама. 

     

     

    Головне — бути скромнішим і поспокойнішим. А вона потім подумає: «Шо таке, а чого це він не знайомиться?»

     

     

    У всіх людей є комплекси і якби я сказавши, що в мене їх немає, я б, канєшно, збрехав. Але я досить «розкутий чоловік. Хоча на роботі, наприклад, дуже закритий. Коли приходжу на нове місце, півроку не говорю ні з ким взагалі. Усі думають вічно: «Що це за мудак? Чо він такий прихований, тихоня і ні з ким не спілкується?» А я собі відчуваю не у своїй тарілці і поки розшаркаюсь, то це дуже багато займе години.

     

     

    Або, наприклад, коли я сам нафакаплю, вічно в першу чергу когось у голові звинувачую. А потім думаю: "Ну чувак, це ж ти сам зробив!" Потім, коли посидиш, видихнеш, розумієш, шо сам натупивши, казьол, сам винен!

     

     

    Соліст Latexfauna: «Ми не хотіли б бути групою, у біографії якої була участь у “Євробаченні”»-Фото 4

     

     

    У стресових ситуаціях я неадеквашка, канєшно. Колись, пам'ятаю, не міг знайти свого паспорта при посадці на літак. 

     

     

    - "Пасажир Зезюлін, будь ласка, пройдіть до літака". 

     

     

    А я не можу знайти паспорт! А я ж закладав півас там недалеко, думавши, що занапастивши. Кажу Олі, своїй дівчині, щоб їхала без мене, а вона: «Ти шо, придурок!». Знайшла його останні секунди. Я вже скинувши куртку з себе, бігав по аеропорту, вона підняла її, поторкалася і така на весь аеропрорт: Ти шо, дєбіл?!

     

     

    «І серед тихої немовляти

    Діти стають дорослі»

     

     

    Та я ще пацан! У 31 рік ще всі чоловіки пацані. Якщо він уже сильно собі щитає мужиком, то мені, канєшно, шкода такого. Ще треба бути балваном і не спішити ставати розумним і статним, бо це нудно, мені такі люди не імпонірують. Краще завжди бути трохи роздолбаєм і таким кутьожним типом. 

     

     

    Фото: Андрій Баштовий, Тетяна Сухомлін, Andrey Demenyuk, Dare Production

    Статті на тему