Євген Гудзь, фронтмен Gogol Bordello: «Люди прагнуть українського вайбу!» - Marie Claire - жіночий журнал

Назва світового турне панк-рок-гурту Gogol Bordello – Solidaritine, кожний концерт турне стає закликом музикантів підтримати Україну у боротьбі з російськими окупантами. Фронтмен гурту Євгеній Гудзь про український вайб, коллаборації з відомим музикантами та ставлення до позиції «музика поза політикою» в інтерв’ю Marie Claire Ukraine.

Автор фото: Michael Avedon Фото: instagram/michaelavedon

Зараз ви знаходитесь в світовому турне на підтримку України. Чи доводиться вам зустрічати людей, які не підтримують Україну?

Hi. Gogol Bordello – це гурт, який завжди культивував українські цінності, у нашому оточеннi таких людей не може бути. Ще задовго до анексії Криму та початку війни на Донбасі. У той час, коли в країні ще мала місце певна роздвоєність в культурі (тобто є своє, але на телебаченні та радіо засилля російської попси) – вже тоді ми були настроєні проти російського впливу.

Gogol Bordello завжди був космополітичним гуртом, але космополітичним з розумiнням свого корiння.

На початку «нульових» був запит на мультикультурність.

Так, і багато музикантів намагалися наслідувати цей тренд, але де вони зараз? Бо картинка не підкріплена контекстом – це пустушка. Ми ж завжди знали хто ми та звідки, спостерiгали як витворюється наша етнична музика в дiaспорi . Було приємно коли українська молодь почала використовувати нашу музику як гiмни у своïх спільнотах та мережах.

Коли ви зрозуміли, що ви українець?

Таке питання ніколи переді мною не поставало. У нас у родині завжди відчувався натуральний український вайб! (Усміхається.) Мої бабусі та дідусі з Грузького, Кам’янки, Боярки, Фастова, Мотижина, Стрия. Якою мовою вони могли розмовляти? Звичайно, українською.

Автор фото: Alison Clarke Фото: instagram/cliqmo_

Яке ваше улюблене слово українською?

Цілеспрямовано.

Ви цілеспрямовано змінили прізвище?

Можна так сказати. Коли ми родиною переїхали до США у 86-му, я змінив прізвище Ніколаєв на мамине українське прізвище – Гудзь. У 70-80 роки у Києві русифікація була дуже агресивною. Більшість шкіл були російськими. Люди, які говорили російською або носили російські прізвища були у привілейованому становищі. Їм давали найкращі квартири та найкращу роботу. То ж люди підлаштовувалися, робили багато речей, щоб здаватися «ще більше російськими», ніж вони є насправді.

Коли у Києвi почався панк рух , нацioнальний дух серед молодi почав прокидатися завдяки Братам Гадюкiним, ВВ , Колезькому Ассесору. Мене тягнуло саме туди i наше коло друзiв з Оболонi було захоплене саме цим прогресивним напрямом.

Потiм у Штатах я почав спілкуватися з українською діаспорою i побачив що це не тільки Брати Гадюкіни, ВВ, аркан, коломийки та етнопанк, в якому я виріс у Києві, а я побачив, як ця культура з глибоким корінням живе та розвивається за кордоном. І який до неї інтерес з боку американців та європейців. Я прагнув долучитися до її розвитку, розказати про нас більше світові.

Ви присвятили пісню українському президентові. Ви знайомі особисто?

Ні, на жаль, це не склалося, хоча ми багато разів бували в Україні за останніх 20 років . Але сподіваюсь, це ще станеться. А пісню «Zelenksy: The Man With the Iron Balls» присвятив не тільки я, а цілий гурт особистостей.

Так, справжній зірковий склад – син Джона Леннона Шон, Стюарт Коупленд (The Police), Біллі Стрінгс, Лес Клейпул і Сергій Рябцев (Gogol Bordello). Довелося когось з них довго вмовляти для запису треку?

Навпаки, Лес сам подзвонив мені в перший день цієї ідіотської безпринципної російської інтервенції. Це круто отримати дзвінок від такого великого музиканта, як Лес, який не з України, але якому небайдуже. Ми написали дуже влучні слова для цієї пісні, яка закликає до єдності та боротьби проти вторгнення.

Комусь телефонував я, хтось телефонували мені. Як часто буває в екстремальних ситуаціях: не всi хлопці, на яких розраховуєш – приходять на допомогу, але приходять справжнi та новi інші… набагато крутіші. І це тільки початок. Далі буде ще багато коллаб з легендарними музикантами на підтримку України.

Ви ж чули що на концерті в Польщі Слеш з Guns N Roses виступав з прапором України? Ви ж розумієте, що це не спроста… (Усміхається.) Тому я б не сказав, що мені доводилося когось вмовляти. Є люди, які не висловлюються публічно на підтримку України, бо хочуть обійти політику стороною. Таке мовчання розцінюється як підтримка росії… Але вірте мені, Україну підтримують сьогодні всі. Тобто всі, хто не з’їхав з глузду.

Як ви ставитесь до позиції: мистецтво поза політикою?

Сучасні люди дуже поверхневі. Всі тремтять за свою кар’єру. Популярність та рейтинги – це все, що їх хвилює. Звідси це не розуміння, чому потрібно відмовитися від російської мови та культури. Чому не потрібно слухати російську музику та дивитися їхні серіали. «Музика внє палітікі», - говорять вони. Та як вона може бути «внє палітікі», коли в них окрім політики взагалі нічого немає! І поки українці цього не второпають, в Україні будуть проблеми. Англійською та російською я володію краще, ніж українською. Але зараз ми розмовляємо українською, і мені не треба пояснювати «чому»… Тому що музика не поза політикою, і ніколи не була поза нею.

Євген Гудзь і Сергій Рябцев. Автор фото: Gary Alpert Фото: instagram/deafboyphotography

Як ви ставитесь до кенселення російської культури?

Позитивно. Я ніколи не був фанатом Достоєвського. Бо він – жалюгідна підробка Бальзака, Пушкін – Байрона. Та він сам в цьому зізнався свого часу. У мене не викликає великих симпатiй російська культура, де все перетворено на iнструменти пропаганди.

Якщо ви одного разу просто з цікавості, порахуєте скільки культурних діячів припадає на один квадратний метр території росії, а потім порівняєте це ж співвідношення, з Англією, Францією, Італією тощо… Ви будете здивовані масштабами розмов про велич та, власне, велич.

Це просто міф для ватніків. Kрiзь по всьому свiту, у Польщі, Греції, Пiвденнiй Америцi є свої пушкіни та достоєвські. Вони не поступаються за драйвом російським письменникам, просто там політика не доведена до такого рівня психопатії як в росії.

З ким з сучасних українських авторів ви підтримуєте стосунки?

В мене багато друзів в Україні. Мій друг дитинства Іван Москаленко, він же геніальний Dj Derbastler.Ми багато разів виступали в тандемі, він кілька разів гастролював з Gogol Bordello в якості діджея, через нього ми познайомилися з дизайнеркою Лілією Пустовіт. Леша Заіка, який був фотографом київської панк сцени ще з 80-х років. Кирило Проценко, мій дуже близький друг, який, на жаль, вже не з нами… Я слідкую за Kalush, Сергієм Жаданом та Space of Variations з Вiнницi… Завжди любив та люблю Перкалабу та Kozak System. Bсi вони багато роблять для України, це викликає повагу.

Фото: instagram/eugene_hutz

Багато українців через війну були змушені емігрувати, що ви порадите їм: як можна адаптувати, як пережити тугу за батьківщиною?

Сама історія української еміграції, її перша та друга хвилі, показова – українські національні риси за кордоном працюють на самих українців. Тобто, ми – витривалі та терпеливі, вдячні та щирі. І люди прагнуть цього вайбу – демократичного, зачаровуючого, непретензійного. Його мало по світу, тому на нього є попит. Куди після концерту в Нью-Йорку всі йдуть на after party? В «Веселку» на Мангеттені, до біса розфуфирені кабаки для нуворішей.

Говорять, що героєм не можна бути весь час. Можна лише певний момент за певних обставин. Хто сьогодні для вас є героєм?

Українська нація, і кожен українець-захисник окремо.

За що ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

І хвалив, і сварив, і нещодавно, і завжди – за те, що говорю те, що думаю. Всі бояться висловити свою думку, сказати правду, щоб когось не образити, щоб тебе не зашеймили… Мені здається, це все само по собі архаїчно. Люди, які мають внутрішній стрижень – були й залишаться на висоті.