UA
RU

Київський інститут благородних дівчат: тяжкий шлях до освіти

Редагувати переклад

У цей буремний час, повіряємося до нашого циклу матеріалів, від сучасних дослідників рідної культури Тверда Криця.

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 1

 

У 1833 році на тих українських землях, що входили до складу Російської імперії, вже діяло три заклади жіночої освіти – ними були Інститут шляхетних дівчат у Харкові, Полтаві та Одесі. Всі вони були засновані завдяки місцевій ініціативі: харківським інститутом опікувався Григорій Квітка-Основ'яненко, полтавським – внука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського Варвара Рєпніна, одеським – батьки майбутніх вихованок. У Києві ж дівочий інститут відкрили вже за імперським указом.

З одного боку, імперська влада мала на меті не лише дати жінкам освіту, а насамперед виховати в них вірність російській владі. З іншого боку, з інститутів шляхетних дівчат виходили майбутні основи нових жіночих навчальних закладів, а діяльність інститутів сприяла поширенню європейської культури та утвердженню ідеї про необхідність жіночої освіти.

Головний корпус Київського дівочого інституту було добудовано 1843 року за проектом архітектора В. Беретті (автор головного корпусу КНУ імені Т. Шевченка), зараз це Міжнародний Центр культури і мистецтв (колишній Жовтневий палац). Керувала закладом Рада Інституту, інспектор класів та начальниця інституту, що піклувалася «про моральну освіту та бездоганну поведінку» панянок, вона ж, якщо треба, могла покарати або ж донести «кому потрібно» на вчителів чи вихованок. Також до кожного класу приписували двох класних дам, одна з яких повинна була постійно перебувати з дівчатами.

На першому поверсі корпусу розташовувалися приймальня з гардеробом, квартира начальниці, кімнати службовців, лікарня та католицька церква, на другому – зали урочистих зборів, бібліотека, класні кімнати та їдальня. На третьому – ванні кімнати, загальні спальні, кімнати класних дам. На другому та третьому поверхах – православна церковь.

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 2

Київський інститут шляхетних дівчат. Фото ХІХ ст. (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського)

Як відбирали майбутніх вихованок

Щоб потрапити до інституту треба було мати свідоцтво про походження, тобто право навчатися мали лише молоді дворянки. Якщо дівчина була небагатою, то навчання було безкоштовним – за неї платили «накази громадського піклування» Київської, Волинської та Подільської губерній, то на рік кожна губернія утримувала 20 дівчат. Навчалися також за рахунок батьків та покровителів.

Вступали до інституту з 9 до 14 років. Іспитів не складали – приймали на навчання за рекомендацією дворянських зборів. Вже потім дівчат сортували у класи відповідно до рівня знань. Навчальна програма інституту складалася з трьох класів, у кожному з яких навчалися два роки. Щоб перейти у наступний клас складали іспити – бралося до уваги й поведінка панянок.

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 3

План садиби, що належала Інституту шляхетних дівчат (1887 р.), (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського)

Чим займалися в інституті

Якщо коротко, то вчилися бути дружиною та матір'ю. Саме на це й було спрямоване основне виховання. Перевагу надавали гуманітарним дисциплінам, природничі викладали стисло.

Загалом навчали таким предметам: Закон Божий греко-російського та римо-католицького сповідань; російська мова та словесність; історія та географія; арифметика; початкові основи фізики; природнича історія (в обмеженому обсязі); польська, французька мова та німецька мови; малювання та каліграфія; музика та співи; танці; рукоділля.

Розпорядок дня також був насиченим: дівчата вставали о 6-й ранку, молилися та завтракали, з 8-ї до 9-ї – готувалися до уроків. Після завершення зайняти, з 18-ї до 19-ї – відпочинок, з 19-ї до 21-ї – підготовка домашніх завдань та заняття рукоділлям, о 21-й годині – ужин, молитва, відпочинок та сон.

Годували в інституті геть по-дворянськи. За спогадами однієї з учениць, дівчата часто були голодними: «…на превеликий подив і прикрість, незабаром побачила, що одна з неминучих сторін життя в інституті — це вічне недоїдання та голодування всіх маленьких «кафушок» (першокласниць – прим. авт.), яке, до речі, посилювалося для так званих поганих учениць і покараних за щось. Таких позбавляли дуже часто третю страву і булки до чаю».

Додому дозволялося їздити тільки на Різдво, Пасху та на недовгі літні канікули. Весь інший час, а це 6-7 років, дівчата майже не покидали стін корпусу, навіть листування з родичами перебувало під постійним контролем. Класні дами пильно стежили аби дівчата не підривали добру мораль листуванням з підозрілими особами.

Заборонялося бігати, стрибати, голосно розмовляти. Як згадує випускниця Київського дівочого інституту Наталена Корольова «було, як у війську, сказано, щоб було так, а не інакше, то й даремно було над цим морочити голову, бо на всі «чому» була завжди та сама вперта відповідь: «Так полагаєтса». Годинами вона мала відмінність: «Так полагаєтса за статутом» або «Так полагаєтса за формою!».

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 4

Олександрівська інститутська церква (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського)

В інституті учениці пересувалися строєм, не розмовляючи та не торкаючись одна одної. Вплив такого суворого розпорядку описує у своїх мемуарах М. Воропанова: «Мистецтво ходити в парі нам нелегко давалося. До сніданку тривала установка пар, після сніданку те саме, перед обідом, після обіду, перед сном і т.д. Вийти хоч на йоту з ряду і зупинка всім; одна пара трішки відстане від іншої – знову тривала зупинка. Хтось заговорить у парах — знову впорядкування. Зрештою ми досягали в ході парами досконалості, але я, принаймні, і багато інших розучувалися одні ходити. Ідеш одна коридором — йдеш невпевнено і несміливо, тиснешся до стінки і шукаєш у ній опори».

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 5

Студентки Інституту шляхетних дівчат біля погруддя російському імператору Олександру ІІ (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського)

Іноді дівчат виводили на прогулянку: вихованки ставали парами за зростанням, вела їх класна дама, а позаду йшов швейцар. Під час таких прогулянок було заборонено сміятися та дивитися на перехожих. Дівчата також гуляли про п'яту ранку аби нікого бачити. Маршрут прогулянки пролягав переважно вулицею Інститутською повз Державний банк, потім – донизу Олександрівською (вул. Грушевського) вдоль садів – Маріїнського, Палацового, Царського, Купецького, куди вхід інституткам було заборонено, а далі назад до інституту.

М. Воропанова згадує: «Але лихо було тим, хто жив безвиїзно в інституті. Взимку доводилося постійно сидіти серед чотирьох стін; правда, навесні нас відпускали в прекрасний інститутський сад, але ці прогулянки були обставлені так, що ми вільно не могли вдаватися до радощів і витівок дитячого безтурботного життя. Ми не грали в саду, не бігали, здебільшого чинно гуляли, вічно побоюючись провинитися в чомусь перед нашою класною дамою».

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 6

Зал для урочистих засідань (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського)

Нарікали дічата на свій одяг, Наталена Корольова згадує, що плащі у них ставали «лівреями», круглі шапочки – «арештантськими беретами». Сукні мали жорстку тканину, дискомфорту додавало обов'язкове широке декольте. На плаття надягали батистову пелерину, що не спасало в холодну пору. Дівчата мріяли, що після випуску зможуть «скинути остогидлу зелену камлотову сукню, тверду, як бляха, та переодягтися у своє, очевидно, біле чи ніжно-рожеве, м'яке, ароматичне, напарфумоване «своїми» парфумами та запахом рідного «дому» милім і приємним, як повернень по семилітньому вигнанню рай».

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 7

Перші виховательки Інституту шляхетних дівчат у Києві (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського)

Частка випускниць

Після досить закритого існування вихованки не були готові до реальної життя. Якщо дівчина була сиротою або з бідної сім'ї, то намагалася залишатися працювати в інституті. Перспектив було небагато – хіба що стати класною дамою, отримати свою кімнату в інституті та ділянку в саду. Інші ж випускниці могли працювати учителями у дворянських чи купецьких сім'ях.

Серед відомих випускниць інституту – вже згадана Наталена Корольова – українська письменниця, мистецтвознавиця та археологиня. В інституті вона провчилася всього два роки, проте своє навчання згадувала так: «На мою думку, були то кошмарні години й звичаї, яких ані навмисне не вигадаєш!».

Інститут закінчила також Надія Забіла – оперна співачка, що отримала початкову музичну освіту саме у Київському інституті під керівництвом Миколи Лисенка.

Київський інститут благородних дівчат: важкий шлях до освіти-Фото 8

Фото випускниць Інституту шляхетних дівчат 1910 року (Державний архів м. Києва)

 

Джерела:

  1. Антонець Н. Б. З історії діяльності інститутів шляхетних дівчат: Київський інститут шляхетних дівчат у спогадах його вихованок / Н. Б. Антонець // Педагогіка та психологія. - 2011. - Віп. 39. - С. 112-119.
  2. Булгакова Т. О. До 180-річчя відкриття Інституту шляхетних дівчат у Києві (за документами Державного архіву м. Києва) / Т. О. Булгакова // Архіві України. - 2018. - № 5-6. - С. 41-45.
  3. Добровольська В.О. Навчання в інститутах шляхетних дівчат Півдня України другої половини ХІХ – на початку ХХ століття / В.О. Добровольська // Історичний архів. - 2009. - Віп. 3. - С. 114-117
  4. Сухенко Т. Інститут шляхетних дівчат в Україні в ХІХ столітті / Т. Сухенко // Етнічна історія народів Європи. - 2000. - Віп. 7. - С. 80-84.
  5. Воропанова М. Інститутські спогади. Київський інститут шляхетних дівчат // Інститути благородних дівчат у спогадах вихованок / Ред. Г. Мартинов. - Москва: Ломоносов, 2013.

 

Фото прес-служба Ukrainian Aesthetics 

Статті на тему