Між урбаністикою та готикою: Валерія Ковальська про розвиток бренду та темні часи в яскравих кольорах

Складні форми та дизайни, які обирають зірки та бізнес-леді, незвичні силуети, які захоплюють. За створенням одягу бренду VALERY KOVALSKA стоїть мрійлива та енергійна дизайнерка Валерія. Історик культури та мистецтв за освітою, яка майстерно втілює свої фантазії в реальність поділилася з редакцією труднощами, які спіткали на шляху до успіху та тонкощами роботи з унікальними речами.
Що з непрактичних, але красивих речей вас оточує?
Я дуже багато чого змінила в собі за останні роки. Але з непрактичного залишається досі зі мною взуття, бо я можу купити незручне, але гарне взуття, за приємною ціною не мого розміру або взуття на дуже великих, складних підборах. Також я стараюся не їздити в магазини декору та інтер’єру, бо готова купляти безліч непотрібних речей, так одного разу купила антикварну ширму з фарфором, ручним розписом, яку згодом довго намагалася продати.
Ви не козеріг, випадково?
Ні, я рак, близький до лева. Тому коли дивлюся якісь прогнози, то одразу для обох знаків й суміщаю їх. Я можу бути дуже емоційною і чуттєвою, а можу бути такою, що для мене не існує слово «ні».
Не любите, коли вам кажуть ні?
Ні, особливо в робочих моментах. Навіть коли конструктор на мої ідеї каже, що це неможливо, я придумую способи, як добитися свого. Хоча в більшості випадків він залишається таки правий. Але в будь-якому випадку, я завжди знаходжу шляхи, щоб досягти своєї мети, реалізації своїх ідей.
Якщо говорити про одяг, з того, що ви створювали і створюєте, яке «ні» вам далося найскладніше, але ви отримали кайф, коли його перебороли або яке ні вам далося найскладніше?
Мабуть найскладніша історія про Лос-Анджелес, де в мене немає ні репутації, ніхто не знає як мене звати. Я намагалася почати співпрацю з виробництвом: довго дзвонила туди, чула відмови, поки не поїхала до них з подругою. Вони звісно були дуже спантеличені, що я їх знайшла в індустріальному районі, але погодилися відшити декілька речей для мене.
Багато таких моментів було: з виробництвом деніму в Одесі, в Португалії, але через унікальний дизайн, складні конструкції та моє вміння домовлятися частіше за все чую «так». Риса досягати свого в мене з дитинства, іноді вона працює в мінус, бо витрачаєш багато зусиль та часу та відчуваєш фрустрацію, коли доводиться відмовлятися від своїх задумів. Мені знадобилося багато часу, що пропрацювати цей аспект з терапевтом. Це дало свої плоди, коли замовлення значно зросли, від деяких доводилося відмовлятися, закривати онлайн замовлення на півтора місяці.
А що посприяло такому успіху? 
Думаю, що це почалося з ковіду. У той час я виробляла колекції, коли весь світ був на паузі. Тому у деяких магазинів Net-a-Porte, Browns, Selfridgesз’явився час щоб нас розгледіти. Потім була доволі успішна презентація в ЦУМі, моя поїздка в Нью-Йорк на перемовини з потенційними партнерами, презентація на NYFW, де я показала Pre-Fallколекцію, яка зробила найвищі продажі за всю історію бренду. Але замовлень приблизно на пів-мільйони гривень довелося відмінити через війну. Коли ви ростете, то робиш усе, щоб це зріст не зупинявся, тому було боляче, зі сторони бізнесу, коли з війною довелося всі свої інвестиції поховати.
Чому так трапилося, не було змоги після війни відновити виробництво?
Багато хто пороз’їжджався, не було поставок матеріалів, тканин – нічого. Плюс морально було важко. Тому через місяць довелося відправити всім замовникам листи про скасування. Відновилися ми аж наприкінці квітня, деякі нас чекали до того моменту і я почала швидко все відшивати, відправляти. З усіх замовлень ми тоді могли робити 30-40 відсотків, бо деякі виробництва були ще закриті, додалися проблеми з іноземними транзакціями, тому всі ті ритейл замовники, хто нас чекав і підтримував відмовилися зрештою. Війну я зустріла в Нью-Йорку, тому деякий час працювала там: мої знайомі дали мені приміщення, яке завдяки моїм зусиллям стало невеличким шоурумом. Щоб підтримувати бренд мені все доводилося робити власноруч від відшивки до відправки. Тоді про мене зняли сюжет для NewYorkOne, після чого деякі семпли ми відправи в Сінгапур, Казахстан. За час проведений в Нью-Йорку я заробила на дуже великий генератор, хоча продала безліч речей, навіть своїх, також я краще зрозуміла споживача там, яку потрібно впровадити маркетинг стратегію, стилізацію колекцій для американського ринку. Тому це був однозначно цікавий досвід.
Цей непростий досвід, чи відобразився він на колекції?
Так. По перше, я вручну сама там фарбувала тканину, а потім внесла цю технологію в нову колекцію. Але загалом наступна наша колекція вийшла дуже яскрава.
Це був опір темним часам?
З одного боку так, але з іншого я більше орієнтувалася на західний ринок, бо поїхала з нею в Париж потім. Мені потрібні були гарантовані продажі, щоб не закрити компанію. Тому колекція була трошки занадто радісна для тогочасного стану.
Архітектурний крій та гіперболізація це ж ДНК бренду?
Так, але ця колекція видалася занадто святковою, не було речей, які можна було одягнути просто так чи на роботу. А ось наступна вже вийшла більш практичною. Взагалі, за той рік, що я робила все сама в Нью-Йорку я сильно прокачала свої здібності, додала більше практик, яких раніше не було, кутюрних технік, тому зараз речі стали виглядати складнішими.
Коли ти працюєш над виробом, то все одно це певна система, чи змінився той момент в виробництві, створені моделі одягу, який був раніше і зараз. Тобто, я так розумію, що раніше це був ескіз, а зараз конструювання на манекені. Чи ні? Завжди любили працювати руками?
Ні, не дуже. Якщо раніше я працювала в 2Д, то зараз в 3Д. Взагалі, я не дуже вмію малювати, раніше взагалі був жах, зараз вже краще виходять базові ескізи.
Це ж дуже складно робити такі дизайни.
Я просто оточена професійною командою, з якою ми разом зростаємо.. Зараз звісно я вже можу і сама зробити складну конструкцію, але все одно мені потрібні професійні люди, які допомагають зробити всі ці дивні та складні вироби.
Коли готувалася до інтерв’ю, то читала, що в ДНК бренду закладена естетика урбаністики. Дехто казав, що це мікс урбаністики з готичністю. Можна сказати, що ви пішли від урбаністики, що на це повпливало? Бо бачу, що останні колекції про свято життя з огляду на кольори та деталі. 
Я думаю, що в урбаністиці мені стала скучно. Раніше я робила одяг простішим, але зараз хочеться чогось іншого. Можливо, я пограюся в кутюрʼє і повернуся до простих речей, але мені хочеться робити складний одяг практичним. Уже багато років моя ціль робити дизайнерський, кутюр одяг більш доступним.
Бачу, що у вас багато книжок, з різних бібліотек. 
Так, у мене і вдома багато. У мене взагалі можна сказати домашній офіс, коли я створюю колекції, то часто роблю це там, бо там ідеальний вид, який мотивує на те, щоб щось створювати.
Є будівля якась, яка вас надихає?
Люблю музей Гугенхайма в Нью-Йорку, він такий спіральний, заворожуючий. А також будівля офісу Дісней в Лос-Анджелесі з повністю дзеркальними поверхнями. В Лондоні є цікава будівля неначе зроблена навиворіт, ми навіть робили там фотосесію дуже давно.
Чи є якийсь витвір мистецтва, ким вам хотілося б володіти?
З дитинства мені подобаються водяні лілії Моне. Може це банально, але коли на неї дивлюся вона мене зачаровує.
А вас взагалі важко здивувати? 
Взагалі ні, я можу побачити якусь маленьку деталь, яка одразу мене захоплює, викликає дитячі емоції. Нещодавно я знайшла тканину, яку навіть не могла випустити з рук, так мені вона сподобалася, півдня ходила з нею по майстерні і не могла залишити.
Читайте також: «КОЖНЕ ПЛІСЕ – ЦЕ ЯК ВІДБИТОК ПАЛЬЦІВ»: ЮЛІЯ ЯРМОЛЮК, ДИЗАЙНЕРКА J’AMEMME