«Наша Ліза»: зниклий портрет Єлизавети Скоропадської знайдено

Редакція Marie Claire спільно з Музеєм гетьманства знайшли зниклий портрет Єлизавети Скоропадської. Історія цієї картини може лягти в основу фільму: це і драма, і епос, і детектив.

Єлизавета Скоропадська – донька гетьмана Павла Скоропадського. В еміграції цю жінку сприймали як образ України.

Ліза зростала на історіях про героїчних козаків, які дівчинці розповідали, втім як і іншим дітям того часу – казки. Мужні герої для дитини були справжніми лицарями. Тож, коли в 1918 році батька Лізи помазали на гетьманство, родина Скоропадських увійшла до великої історії України. Єлизавета стала активною учасницею Гетьманського руху та секретаркою свого батька.

Ось як згадувала її молодша сестра Олена: «Славне минуле з давніх гетьманських часів знову ожило для неї в особі батька. Молоді та й старші пани з батькового оточення захоплювалися Лілі (так звали Лізу рідні та близькі. – Прим. ред.): молода гарна гетьманівна й до того ж справжня українська патріотка. Лілі від самого початку стала серед прибічників гетьмана свого роду іконою, у кожному разі найулюбленішим членом нашої родини».

Олена Отт-Скоропадська стверджує, що Ліза була найпалкішою українкою в їхній родині: «Лілі якось розповіла мені, що вона завжди, ще дитиною, цілком свідомо почувала себе українкою».  

Трагічна історія гетьманства стала й особистою трагедією Єлизавети Скоропадської. Вона боляче сприйняла повстання проти батька, падіння Гетьманату та вимушену еміграцію. Сестра Олена описала ті часи: «Її улюбленого батька, який присвятив себе Україні, оголосили поза законом. Це було для неї незбагненим. Тяжко страждала Лілі через втрату Батьківщини».

За кордоном гетьманівна стала амбасадоркою України. Під час Голодомору розповідала всьому світу про штучний голод, який російські окупанти здійснили на її рідній землі. Єлизавета Скоропадська очолила створений Гетьманським рухом Комітет допомоги голодуючим в Україні. Під час Другої світової війни Ліза опікувалася українцями, які були вивезені на примусову працю до Німеччини: передавала їм харчі й одяг, домагалася полегшення режиму утримання. Українці стали називати її «наша Ліза».  

У лютому 1959 року Єлизавета Скоропадська очолила провід Союзу гетьманців-державників. Під її керівництвом був створений Східноєвропейський дослідний інститут імені В'ячеслава Липинського. Там зберігалися матеріали українського державницького руху. 

Історія портрета гетьманівни

Найбільше збирання матеріалів батьківщини Скоропадських знаходиться у Музеї гетьманства в Києві. Серед них є особисті речі Єлизавети Павлівни. Це вишита білим по білому сорочка та плахта.  

Авторка портрета – художниця Ольга Мордвінова, подруга родини Скоропадських. На замовлення Павла Петровича Мордвінова писала портрети українських гетьманів і членів родини Скоропадських. Наймолодша донька гетьмана Олена передала цю серію портретів Музею гетьманства. Не вистачало одного – портрета Лізи.  

Картина стала знаковою для ук­раїнців, які на той час мешкали в Європі. Для них образ Єлизавети уособлював Україну. З портрета відтворили листівки, одна з яких зберігається й у Музеї гетьманства. Проте сам портрет вважався зниклим, поки не трапилося диво.

Артдетектив

До Музею гетьманства звернулася Катарина Шалль із містечка Оберстдорф – невеличкого лижного курорту в Баварських Альпах. Катарина приголомшила співробітників музею. Виявилося, що втрачений портрет уже 40 років висить у їхньому родинному будинку. Всі ці роки родина й гадки не мала, що на портреті зображена донька гетьмана України Єлизавета Скоропадська. Не менш дивною виявилася й історія картини. Батько  

Катарини фактично врятував історичний портрет: якби він вчасно не забрав картину, її б викинули на смітник.  

Катарина Шалль розповіла Marie Claire майже детективну історію: «Моєму батькові було 15 років. У місцевій газеті він побачив оголошення про те, що в Оберстдорфі ліквідується якесь домогосподарство. Батько збирав марки, тому вирушив на пошуки рідкісних екземплярів – а раптом би знайшов. Але натомість побачив картину, що просто стояла за дверима. Його одразу вразили кольори та жінка, яка була на ній зображена. Батько запитав у спадкоємців, що буде з картиною. Господар відповів: «Можете забрати, інакше картина опиниться на смітнику». Батько приніс портрет додому та повісив у своїй дитячій кімнаті. Портрет провисів там останні 40 років, доки його не помітила вже я. Як і батько, я закохалася в картину з першого погляду. Кольори, квіти, прикраси та харизма жінки – це якась магія. Я повісила портрет у своїй квартирі, і всі, хто приходив до мене, були також вражені. Майже кожен гість запитував, хто це та яку історію приховує картина. На той час я зовсім нічого не знала про жінку, яка на ній зображена. Вирішила розпочати власне дослідження. Завдяки функції пошуку зображень Google я знайшла музей у Києві та дізналася багато інформації про людину з картини».

P.S. Родина Шалль складається з батька, мами, Катарини та її брата. Діти одружені та мають свої сім’ї. У голови сімейства – троє онуків. Наразі найстаршому члену великої родини – дідусю Катарини – 85 років. Наймолодшій дитині – два рочки. У родини маленьке господарство. Всі вони працюють на своїй фермі, вільний час також проводять разом у родинному колі. Шаллі пишаються тим, що зберігають історичну пам’ятку, поки в Україні йде війна: «Історія жінки, яка зображена на портреті, – надзвичайна. Зараз, як і тоді, українцям доводиться переживати багато страждань. Війна – це завжди про жорстокість. Особливо коли мають гинути невинні люди та діти. Ми сподіваємося, що в Україні скоро настане мир».

Автентична полтавська сорочка, реконструйована майстринями Etnodim за портретом Лізи Скоропадської, стане частиною колекції київського Музею гетьманства.

Натхненням для спільного проєкту Marie Claire та бренду сучасних вишиванок Etnodim став портрет Лізи Скоропадської. Скульп­торка, громадська діячка та амбасадорка України з козацького старшинського роду Скоропадських, родовід яких ведеться із XVII сторіччя, жила в еміграції, але обов’язком вважала покласти життя на ко­­ристь країни.

Робота над реконструкцією сорочки почалася з вивчення портрета та фотографії Скоропадської. Візуальне враження від портрета – аристократична та піднесена – команда Etnodim відтворила в сорочці. Результат – вишуканий зразок українського високого шиття.

У розробці орнаменту та крою сорочки Скоропадської в пригоді стали експертиза в регіональних особливостях полтавської вишивки, відкриті діджитал-архіви приватного зібрання «Відкрита скриня» та колекції Музею Івана Гончара. Конструктивною основою виробу став крій автентичної додільної сорочки, що шиється з одного шматка полотна. Орнамент виконано в трьох техніках: лиштва (шиття білим по білому), штапівка (настил стібків на тканині) та вирізування (шиття з прорізуванням тканини).

Цікаво, що проєкт Etnodim розроблявся зірковою командою алюмні Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука. Дизайнерка Etnodim Марія Павлюченко керувала проєктом, Олеся Черкасова виконувала вишивку (на роботу пішло 156 годин). На фінальній стадії консультувала Олександра Сторчай, старший науковий співробітник Музею Івана Гончара.

Творча праця над проєктом стала натхненням для команди Etnodim. У планах – розробка моделей на основі «архаїчного» крою, який пасує будь-якому типу жіночої фігури. А сорочку «Скоропадська» з машинним шиттям уже можна знайти в постійній колекції Etnodim.

Над проектом працювали:

директорка музею Гетьманства Євгенія Карацюба

журналіст Микола Гулько

директорка бренду Marie Claire Ukraine Катерина Фастовець

Автор: Яна Панюшкіна