Чому стиль гопників став новим шиком і як нам із цим жити

Модна ностальгія по 1990-му вийшла на новий рівень та стала жертвою бандитської спадщини. Про стиль пострадянських гопників, який підкорив Нью-Йорк та Париж, розповідає Алла Родигіна.

Alexander Wang

Стоячи в черзі під мостом на київську техно-вечірку, ми з подругою не без інтересу розглядаємо оточуючих, адже на те cool kids і проводять годинник перед дзеркалом (або фронтальною камерою смартфона), комбінуючи спортивні шкарпетки з цитатами з трендової пісень співачки Місяця, поясні сумки та плащі, як із радянського фільму «Кур’єр».

«Як думаєш, ця олімпійка від Гоші Рубчинського чи від дідуся?» – запитуємо себе і, незважаючи на всю наоченість показами та лукбуками, не можемо знайти на нього відповіді. І ось уже неясно, виною тому ріжучі очі світлові інсталяції або той факт, що межа між дизайнерським і вінтажним походженням пострадянської спадщини в одязі сьогодні вже дуже розмита.

Гоша Рубчинський

Як би там не було, всі ці турецькі светри в «ромбіку», «святкові» штани з трьома смужками та імітації «голди» – золотого ланцюга завтовшки з вказівним палцем, тільки нам, вихідцям із колишнього СРСР, здаються пересічні, лякаючі і навіть трохи ганебні. Благополучна Європа, Америка та Азія були позбавлені цих стилістичних вишукувань.

Ні, однодумці гопників, звісно, ​​є у будь-якій країні. Британські чави, іспанські кані, французькі ракаї, польські дреси теж носять спортивні костюми, голять потилиці і люблять сісти навпочіпки. Але, на відміну від наших екземплярів, вони таки залишаються рідкісними. Історико-соціальні реалії пострадянських країн склалися так, що гопники на певний період стали потужним явищем і впливали не тільки на розподіл човнів по території ринків.

Здавалося б, навряд чи хтось із тих, хто застав початок 1990-х у свідомому віці, плекатиме спогади про небезпечних хлопців у треніках та їхніх подружках із неоновим макіяжем та у спортивних куртках. Проте такі люди не тільки знайшлися, але й примудрилися закохати у себе світ моди.

Кейтлін Прайс

Дизайнери Гоша Рубчинський, Демна Гвасалія та стиліст Лотта Волкова – «банда», яка тепер «тримає» не лише спочатку лояльні до будь-яких субкультурних проявів видання на кшталт iD, Dazed&Confused, Vice, а й The Guardian, американський Vogue, Business of Fashion, які чи то зачаровані, чи налякані уславитися «немодними» , навперебій видають нагору матеріали про нові локомотиви фешн-індустрії

Всі троє народилися на початку 1980-х у тоді ще Радянському Союзі та поклали в основу творчості (вже спільного) дитячі враження. Причому, на відміну від їхнього співвітчизника Дениса Симачова, який ще 10 років тому намагався ввести спортивні штани в модний абсолют, ця трійця виявилася більш розважливою: вони зрозуміли, що світ не чекає від колишнього СРСР вушанок та валянок, і якщо є інші унікальні коди, то їх треба використати.

Можливо, зрозуміти це їм допомогли університети та люди, що траплялися на шляху: Волкова закінчила Central Saint Martins, Гвасалія – Антверпенську академію образотворчих мистецтв, а Рубчинський у давній пошані у чоловіка та партнера Реї Кавакуби Едріана Йоффе. І ось про Рубчинського тепер складають пісні, одяг Демни Гвасалії для Vetements став одним із «топів» і мемов одночасно, а Лотта Волкова розривається між інтерв’ю для головних модних видань та стилізаціями показів Vetements та Balenciaga.

Hood by Air

Співати оди спортивному костюму їм допомагають сьогодні Stella McCartney, Alexander Wang, Lacoste, навіть Emilio Pucci і ще десятки світових брендів, які бажають торкнутися «прекрасного». Щоправда, робити це так іронічно та дорого, як у цих хлопців, виходить далеко не у всіх. Все-таки коріння дається взнаки. А ще абсолютне розуміння того, що як і кому потрібно продавати. Бо при всьому своєму показному хуліганстві та сама Лотта Волкова зазначає: «Я сприймаю моду як бізнес, не як мистецтво. І розумію, що фінальний результат – це продукт, який має добре продаватися». І ніяких вам сантиментів про дитячі рефлексії та втрачене минуле.

На руку адептам «петеушного шику» грає і те, що дизайнери вже розібрали останню оригінальну модну епоху – 1990-ті – на складові. І все, що залишилося після lingerie dress, рейверських окулярів і шуб з хутра «чебурашки», – це якраз одяг з неблагополучних околиць, який, як виявилося, дуже личить моделям Рутт Белл, Еді Кембелл, Одетт Павловій, співачкам Ріті Оре і Ріанне.

[metaslider id=66778]

До речі, саме Ріанна сьогодні виглядає не лише ідеальним неогопником, а реальним конкурентом цієї «російської мафії». Її колаборація з Puma – теж про ультравуличну моду. Тільки Бронкс вона трохи відрізняється від Люберцев. В одній банді з Ріанною та Каньє Уест зі своїм брендом одягу Yeezy – обидва самозабутньо штампують розтягнуті худі, які вже носять з ботфортами Джіджі Хадід і Кендал Дженнер, а Кім Кардашьян і зовсім стягує їх корсетами.

Як і в пострадянські часи, мода «через океан» доходить до нас не одразу, тому у нас є ще мінімум сезон на те, щоб вдатися до ностальгії. Питання лише в тому, чи хочемо ми цього, адже не всім приємно ворушити в пам’яті не найрайдужніші часи нашої історії. І чи не нагадає кольорова спортивна куртка спалюючим спалахом про безпросвітний дефіцит на прилавках і заводах, що зупинилися, – питання, на яке кожен відповість сам собі.

Але, можливо, ця іронія – шлях позбутися фантомного болю, подивитися на минуле з посмішкою і, нарешті, відпустити його. Тому, якщо наважитеся пограти в «райони-квартали, житлові масиви», то робіть це красиво – не використовуйте всі коди епохи одразу, якщо мова, звичайно, не про тематичну вечірку з переглядом кліпів Ліки Стар. Об’ємне пальто, накинуте поверх наглухо застебнутої олімпійки, – Універсальна зброя на будь-якій модній «стрілці».

Lacoste

Lacoste

Vetements