Чому стиль гопників став новим шиком і як нам із цим жити

Модна ностальгія по 1990-му вийшла на новий рівень та стала жертвою бандитської спадщини. Про стиль пострадянських гопників, який підкорив Нью-Йорк та Париж, розповідає Алла Родигіна.

Стоячи в черзі під мостом на київську техно-вечірку, ми з подругою не без інтересу розглядаємо оточуючих, адже на те cool kids і проводять годинник перед дзеркалом (або фронтальною камерою смартфона), комбінуючи спортивні шкарпетки з цитатами з трендової пісень співачки Місяця, поясні сумки та плащі, як із радянського фільму «Кур'єр».

«Як думаєш, ця олімпійка від Гоші Рубчинського чи від дідуся?» – запитуємо себе і, незважаючи на всю наоченість показами та лукбуками, не можемо знайти на нього відповіді. І ось уже неясно, виною тому ріжучі очі світлові інсталяції або той факт, що межа між дизайнерським і вінтажним походженням пострадянської спадщини в одязі сьогодні вже дуже розмита.

Як би там не було, всі ці турецькі светри в «ромбіку», «святкові» штани з трьома смужками та імітації «голди» – золотого ланцюга завтовшки з вказівним палцем, тільки нам, вихідцям із колишнього СРСР, здаються пересічні, лякаючі і навіть трохи ганебні. Благополучна Європа, Америка та Азія були позбавлені цих стилістичних вишукувань.

Ні, однодумці гопників, звісно, ​​є у будь-якій країні. Британські чави, іспанські кані, французькі ракаї, польські дреси теж носять спортивні костюми, голять потилиці і люблять сісти навпочіпки. Але, на відміну від наших екземплярів, вони таки залишаються рідкісними. Історико-соціальні реалії пострадянських країн склалися так, що гопники на певний період стали потужним явищем і впливали не тільки на розподіл човнів по території ринків.

Здавалося б, навряд чи хтось із тих, хто застав початок 1990-х у свідомому віці, плекатиме спогади про небезпечних хлопців у треніках та їхніх подружках із неоновим макіяжем та у спортивних куртках. Проте такі люди не тільки знайшлися, але й примудрилися закохати у себе світ моди.

Дизайнери Гоша Рубчинський, Демна Гвасалія та стиліст Лотта Волкова – «банда», яка тепер «тримає» не лише спочатку лояльні до будь-яких субкультурних проявів видання на кшталт iD, Dazed&Confused, Vice, а й The Guardian, американський Vogue, Business of Fashion, які чи то зачаровані, чи налякані уславитися «немодними» , навперебій видають нагору матеріали про нові локомотиви фешн-індустрії

Всі троє народилися на початку 1980-х у тоді ще Радянському Союзі та поклали в основу творчості (вже спільного) дитячі враження. Причому, на відміну від їхнього співвітчизника Дениса Симачова, який ще 10 років тому намагався ввести спортивні штани в модний абсолют, ця трійця виявилася більш розважливою: вони зрозуміли, що світ не чекає від колишнього СРСР вушанок та валянок, і якщо є інші унікальні коди, то їх треба використати.

Можливо, зрозуміти це їм допомогли університети та люди, що траплялися на шляху: Волкова закінчила Central Saint Martins, Гвасалія – Антверпенську академію образотворчих мистецтв, а Рубчинський у давній пошані у чоловіка та партнера Реї Кавакуби Едріана Йоффе. І ось про Рубчинського тепер складають пісні, одяг Демни Гвасалії для Vetements став одним із «топів» і мемов одночасно, а Лотта Волкова розривається між інтерв'ю для головних модних видань та стилізаціями показів Vetements та Balenciaga.

Співати оди спортивному костюму їм допомагають сьогодні Stella McCartney, Alexander Wang, Lacoste, навіть Emilio Pucci і ще десятки світових брендів, які бажають торкнутися «прекрасного». Щоправда, робити це так іронічно та дорого, як у цих хлопців, виходить далеко не у всіх. Все-таки коріння дається взнаки. А ще абсолютне розуміння того, що як і кому потрібно продавати. Бо при всьому своєму показному хуліганстві та сама Лотта Волкова зазначає: «Я сприймаю моду як бізнес, не як мистецтво. І розумію, що фінальний результат – це продукт, який має добре продаватися». І ніяких вам сантиментів про дитячі рефлексії та втрачене минуле.

На руку адептам «петеушного шику» грає і те, що дизайнери вже розібрали останню оригінальну модну епоху – 1990-ті – на складові. І все, що залишилося після lingerie dress, рейверських окулярів і шуб з хутра «чебурашки», - це якраз одяг з неблагополучних околиць, який, як виявилося, дуже личить моделям Рутт Белл, Еді Кембелл, Одетт Павловій, співачкам Ріті Оре і Ріанне.

[metaslider id=66778]

До речі, саме Ріанна сьогодні виглядає не лише ідеальним неогопником, а реальним конкурентом цієї «російської мафії». Її колаборація з Puma – теж про ультравуличну моду. Тільки Бронкс вона трохи відрізняється від Люберцев. В одній банді з Ріанною та Каньє Уест зі своїм брендом одягу Yeezy – обидва самозабутньо штампують розтягнуті худі, які вже носять з ботфортами Джіджі Хадід і Кендал Дженнер, а Кім Кардашьян і зовсім стягує їх корсетами.

Як і в пострадянські часи, мода «через океан» доходить до нас не одразу, тому у нас є ще мінімум сезон на те, щоб вдатися до ностальгії. Питання лише в тому, чи хочемо ми цього, адже не всім приємно ворушити в пам'яті не найрайдужніші часи нашої історії. І чи не нагадає кольорова спортивна куртка спалюючим спалахом про безпросвітний дефіцит на прилавках і заводах, що зупинилися, – питання, на яке кожен відповість сам собі.

Але, можливо, ця іронія – шлях позбутися фантомного болю, подивитися на минуле з посмішкою і, нарешті, відпустити його. Тому, якщо наважитеся пограти в «райони-квартали, житлові масиви», то робіть це красиво – не використовуйте всі коди епохи одразу, якщо мова, звичайно, не про тематичну вечірку з переглядом кліпів Ліки Стар. Об'ємне пальто, накинуте поверх наглухо застебнутої олімпійки, - Універсальна зброя на будь-якій модній «стрілці».