З вулиць на сторінки модних журналів: як розвивалася українська мода

Головна > Мода > З вулиць на сторінки модних журналів: як розвивалася українська мода

14 квітня 2021, 12:00

Мода, як і будь-яке інше мистецтво, постійно змінюється, вбирає в себе впливи навколишнього середовища, синтезує і віддає щось зовсім нове та унікальне. І українська мода – не виняток.

І якщо шукати коріння, то можна надовго загубитися — все ж таки процес становлення української моди як мистецтва потребує серйозних досліджень. Проте головною точкою запуску української моди на орбіту впізнаваності та визнання як в Україні, так і в світі є трагічний для нашої історії 2014 рік.

2014 рік є переломним не лише для української фешн-індустрії, а й культури як такої, бунтом не тільки проти політичного режиму, а й проти усталених стереотипів про українську культуру в принципі. Точніше буде сказати, що одна подія автоматично і абсолютно логічно підтягнула за собою іншу.

За часів СРСР Україна була одним із ключових гравців на ринку легкої промисловості. Мода як щось унікальне не була масовою, це був експортний політичний продукт. З виникненням СРСР мода в принципі відкотилася назад, оскільки вважалася буржуазним явищем, яке потрібно було викорінити для того, щоб створити свій власний ідеологічно заряджений образ ідеального радянського громадянина майбутнього.

До початку 1980-х і поступової стагнації радянського режиму, в Україні працювало близько 150 швейних підприємств, які створювали 20% всього одягу в СРСР. Існували й будинки для моделювання одягу, в яких дизайнери намагалися намацати баланс між забороненим буржуазним та радянським.

Однак з набуттям незалежності, розпадом СРСР і відкриттям кордонів більшість підприємств закрилися або опинилися на межі зникнення, як, наприклад, фабрика «Радуга». Український ринок демократичного повсякденного одягу виявився не здатним протистояти контрабандним турецьким і китайським промовам.

Плюс до всього, боротьба радянського режиму із західними буржуазними віяннями на честь візуальної універсальності призвела до того, що українські виробники увійшли у 1990-ті взагалі без розуміння того, як будувати власний бренд, у той час як маркетинг, піар та інші супутні будь-кому продукту складові бурхливо розвивалися і досліджувалися на Заході ще з середини ХХ століття.

Репутацію українського виробника було знищено, так і не народившись. У 1990-ті українські фабрики для того, щоб вижити, почали фактично за безцінь шити одяг для європейських брендів.

Читайт також: ЕКСКЛЮЗИВ: ІНТЕРВ'Ю З МАКСИМОМ СЕРДЮКОМ, ПРОДЮСЕРОМ СЕРІАЛУ СПАЛАХ

У 1997 році розпочалася історія української дизайнерської моди pret-a-porte. З'явився Ukrainian Fashion Week — перший у Центральній і Східній Європі тиждень моди, створений за світовими стандартами, що розрісся до международного рівня. Одним із завдань Ukrainian Fashion Week було розкручування практично з нуля і створення спросу на українських дизайнерів у самій Україні, що цілком можна назвати початком створення української модної індустрії.

Проте до вуличної демократичної моди було ще далеко. Подіумний одяг українських дизайнерів все ще залишався недоступним за ціною. Вуличний одяг був доступний на тих же безкінечних ринках з турецько-китайською контрабандою та в магазинах на зразок Benetton.

Український streetwear почав розвиватися лише у 2013 році. Зокрема, Ксенія та Антон Шнайдері помістили український герб на футболки та худі. Того ж 2013-го почалася Революція Гідності, і тризуб на одязі як символ українського протесту виявився як ніколи затребуваним.

Так почався бурхливий сплеск української вуличної моди — з принтів української національної символіки на кшталт герба та національних орнаментів. А Революція призвела до зростання на українське — люди почали підтримувати маленького і поки що не впевненого в собі українського виробника.

Тарас Шевчук (Syndicate)

З'явився бренд Syndicate, який теж починав із войовничих принтів. Бренд Riot Division розпочався у 2010 році з промов для вуличних протистоянь футбольних хуліганів, але переломним моментом для його розвитку став той самий 2014 рік.

Речі українських дизайнерів залишилися на вулиці — зокрема, на платформу «Всі. Свої». Ця мережа магазинів створила міст між маленькими розрізненими українськими ательє та покупцем, дала сигнал тим дизайнерам, які ще сумнівалися в успішності українського одягу під українським брендом.

Революція Гідності привернула увагу світових видань до тотального культурного зсуву в Україні. З'явився інтерес до того, як внутрішня і зовнішньополітична ситуація змушує українську культуру перевинаходити собі наново. І особливо в цьому виграли українські дизайнери — збільшилося кількість виробників одягу, брендів та шоу-румів, колаборацій з відомими фешн-дизайнерами світу, приглашень за кордон.

Sleeper

Мені здається, як ніде, в Україні є свій дуже сильний стиль і вайб. І я рада, що про нього дедалі більше говорять і розповідають. Ми з командою показуємо, що це ще й частина глобальної індустрії, - Ася Вареца та Катя Зубарєва, бренд Sleeper.

Основні проблеми, які стоять сьогодні перед українською індустрією моди — це кваліфіковані кадри та освіта. В Україні поки що немає актуальних спеціальностей, у тому числі тих, що супроводжують розвиток індустрії — фешн-маркетологів та фешн-журналістів. Радянська та українська системи освіти були заточені під виробництво та промисловість, а не виховання креативного мислення.

Крім цього, українській фешн-індустрії необхідні матеріали для творчості та роботи, які доступні поки що тільки за кордоном. А це ще й митна бюрократія, адже шлях європейського дизайнера набагато легший — всі необхідні фабрики та матеріали у нього під боком.

Всього за кілька років, з 2014 по 2021, українська демократична мода пройшла шлях від чогось нового і раніше небаченого до мейнстриму і норми як мінімум у молодіжному середовищі, причому без підтримки держави, винятково на ентузіазмі та впертості своїх творців. Крім цього, речі Руслана Багінського, Ксенії Шнайдер, брендів Sleeper, Bevza, Vita Kin вже представлені в Європі та США, про них пишуть зарубіжні медіа від Vogue до The New York Times, а їх речі носять Мадонна, Селін Діон, Dua Lipa, Lady Gaga і Кім Кардаш'ян.

Олег Мороз (Riot Division)

Потрібно трохи години, але стиль безумовно є. Я впевнений, що в найближчому майбутньому кількість переросте в якість, залишатися тільки ті бренді, власники яких горять цим правом, - Олег Мороз, засновник бренду Riot Division.

Однак для того, щоб до кінця перемогти стереотип і підтвердити, що український продукт є не тільки конкурентним, але і актуальним, передовим і навіть таким, що перевершує продукт зарубіжний, потрібно проробити ще купу роботи. І для того, щоб закріпити сьогоднішній успіх української фешн-індустрії, одного ентузіазму та впертості вже мало — потрібна пряма підтримка держави в освіті, створенні кваліфікованих кадрів від маркетологів до швачок і журналістів, виробництв, допомоги з налагодження контактів.