Чому Стамбульська конвенція не була ратифікована в Україні раніше: колонка Олені Шевченка, громадської активістки та правозахисниці

"Саме зараз Стамбульська конвенція розглядається у сесійній залі. Тримаємося!", - написала на своїй сторінці у соцмережах Олена Шевченко, громадська активістка, правозахисниця, ЛГБТ-активістка Наводимо її колонку для весняного номера Marie Claire Ukraine, у якій активістка розмірковує, чому Стамбульська конвенція і досі не ратифікована в Україні?

Олена Шевченко, громадська активістка, правозахисниця, ЛГБТ-активістка

Останнім часом кожна моя розмова про Стамбульську конвенцію починається з пояснення того, що таке гендерне равенство і чому вона потрібна і жінкам і чоловікам, а не з того, що Стамбульська конвенція – це дієвий інструмент проти насильства над жінками. Звісно, ​​це дратує та стурбувати, адже раніше мені здавалося, що жодна притомна людина не виступатиме проти протидії насильству над жінками.

Але не все так просто. Я зрозуміла, що проти конвенції виступають організовані радикальні консервативні групи, релігійні організації та так звані борці за «сімейні традиційні цінності», які всіма можливими способами намагаються утримати жінку в її традиційних рамках.

Фото: facebook.com/olena.shevchenko.5876

Отже, основне питання: чому Стамбульська конвенція і досі не ратифікована? Невже депутати, які не хочуть за неї голосувати, підтримують та схвалюють насильство над жінками?

Питання риторичне, адже ніхто не скаже прямо, що він за насильство. Більше: депутати навіть присягаються, що проти й активно з ним борються. Але! Виявляється, що у нас дуже різне розуміння того, що є насильством.

Стамбульська конвенція говорити про введення заходів щодо попередження та протидії гендерно обумовленого насильства – такого, що ґрунтується на стереотипному баченні ролі жінки в суспільстві. Іншими словами, це насильство, що виникло не просто так, а століттями процвітало на ґрунті ставлення до жінки як до неповносправної особи, меншовартісної, «слабкої» статті. Саме це ставлення й уявлення про «місце жінки» (на кухні, в спальні, в приватній сфері) є тим, що підтримує високий рівень насильства в нашому суспільстві щодо жінок. Це насильство маркується як несерйозне та нормоване через різні прийоми, такі як шутки про жінок та домашнє насильство чи усталені в суспільстві судження та стереотипи недостатньо опіралася і т.д.). Ми вже навіть забули, що ситуація з насильством не є нормою, бо насильство не може виправдовуватися тим, що хтось не так поводив чи «провокував».

Фото: facebook.com/marynakuraptseva

У нашому суспільстві насильство щодо жінок (домашнє, сексуальне) вважається нормою, і тому багато людей виступає проти ратифікації Стамбульської конвенції. Бо якщо вона буде ратифікована, дружину не можна буде «виховувати» та тримати в страху. Це вже не назвеш «традиційними цінностями» та не виправдаєш тим, що побої вдома – «сімейні справи», а сексуальні домагання не назвеш «проявом надмірної чоловічої уваги», за яку жінка ще і має бути вдячною будь-якому представникові протилежної статті.

Стамбульська конвенція – це цивілізаційний вибір кожної країни та відображення поглядів її суспільства. Саме тому вона потрібна Україні – як показник нашого розвитку у напрямку відмови від середньовічних практик, де головний той, хто сильніший чи має більше ресурсів. Жінка вже давно не є власністю чоловіка, як це було раніше. Чи не є нормою вбивати людей за їжу чи інші ресурси, то чому ж і досі зґвалтування не вважається тяжким злочином, сексуальні домагання виправдовуються «традиціями залицяння», а домашнє насильство вважається «сімейними справами»? Чому ми не розуміємо зв'язку між вихованням у традиційних «жіночих» та «чоловічих» ролях та подальшою дискримінацією, приниженням та насильством щодо жінок? Як можна говорити про рівність та рівноцінність жінок та чоловіків у системі, де жінку розглядають як чиюсь коханку чи ескортницю, а замість обговорення її особистості смакують ті, як вона вдягається, скільки їй років та чи заміжня вона.

Суспільство, де є чітко визначений конструкт «жіночого щастя» через наявність поруч чоловіка як «глави», обречено. Насильство щодо жінок у нас постійно ігнорується чи виправдовується. То чи потрібні нам такі «традиційні цінності»?!

Фото: facebook.com/marynakuraptseva

Читайте також: ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ВІНІС НА ГОЛОСУВАННЯ У ВЕРХОВНУ РАДУ СТАМБУЛЬСЬКУ КОНВЕНЦІЮ