Чоловік говорити: актер театру та кіно Олексій Богданович

103-й театральний сезон Національний театр імені І.І. Франка розпочне українську класику. 14 серпня виставою "Morituri te salutant" за В. Стефаником театр відкриє Камерну сцену ім. С. Данченка. Вистави Основної сцени театр гратиме на сцені Національного театру ім. Лесі Українки. Першою виставою стане "Украдене щастя" Івана Франка, показ якої відбудеться 23 серпня. З такої важливої ​​нагоди герой рубрики "Чоловік говорити" - Олексій Богданович, актер театру та кіно, Народний артист України.

Яким повинен бути «справжній чоловік»?  

Я терпіти не можу втомлених формул: справжній чоловік, справжня жінка… На думку приходять якісь банальні уніфікації, позбавлені сенсу. Найкраще думати про індивідуальність кожного людини, незалежно від її статті.

Які життєві уроки дали вам батьки?  

Пам'ятаю, закінчивши 8-ий клас і мені не сиділося на місці, хотілося вже кудись їхати вступати, вирішивши: “До Дніпропетровська поїду”. Батьки дістають гроші, дають мені і кажуть: "Їдь". Мені треба було самоствердитися, тож до театрального училища я навіть не дійшов. Після Дніпра, поїхав чомусь до Полтави…три тижні мене носило, потім приїхав додому і говорю: “Ні, йду до 9-го класу”.

Спочатку це мене нервувало - така дивна турбота: "хочеш робити - роби, але відповідальність твоя". Зараз я дуже вдячний батькам за терпіння, за те, що вони завжди ставилися до мене як до дорослого людини, за те, що, незважаючи на мій інфантилізм, вони дали мені самостійність.

У вас був поворотний момент, після якого можна ділити життя на «до» і «після»?  

24 лютого. Все, що було до цього моменту в моїй житті, навіть складні драматичні події, мені здається, проходять всі — це нормальний плин життя.

Зараз я розумію, що ніколи вже не буде як колись, від цієї травми я вже ніколи не відійду, війна мене змінила. Мене врятували мого майбутнього, моїх бажань і надій, тож так, ця подія — це, справді, «до» і «після». Усе змінилося.

Що найбільше вас драйвить: в житті, роботі, стосунках?  

Я економний у плані драйву. Коли в житті, стосунках, у спогляданні драйвуєш, тобі на професію не лишитися. У житті я люблю помірність.

Як вам здається, ви вже знайшли себе?  

Я не шукаю собі. От, спробую намалювати собі: такого, такого і такого, і йтиму до себе. Ну, дійду і зрозумію: Боже, ото я до цього йшов? Цей чоловік мені абсолютно не подобається”. Одна справа – фантазувати, інша – справа реальність. Тому я не ставлю собі завдання знайти собі. Я живу і намагаюся не робити відвертих дурниць. Мене це тішити. Можливо, у цьому я знайшов собі.  

Якими критеріями ви вимірюєте успіх?  

А що таке успіх? Впізнування, аплодування? Для одного посмішка на вулиці це вже успіх. Для мене період життя, коли успіх дуже важливий, пройшов, бо я знаю ціну цьому успіху: це те, що сьогодні є, а завтра нема. Тож, іноді треба собі трошки осмикувати, ставати на твердий ґрунт, а не літати у хмарах. Бо можна полетіти, і не повернутись. Хоча, звісно, ​​я не можу сказати, що мене нудить від оплесків.

Як виглядає ваш стандартний день?  

Не люблю стандартні дні, навіть на роботу їжджу різними дорогами. Мене мучити розклад, мені треба постійно порушувати постійний плин промов.  

Які якості партнера для вас важливі?  

Вміння слухати. І на сцені, і в житті.  

Яка людина ніколи не буде з вами поруч?  

Ой, не зарікайся. Я намагаюся не судити людей. Коли ж бачу агресивно негативні рисі, то намагаюся тихенько піти.  

Від чого вам найскладніше відмовитися?  

Все залежить від обставин. Якщо це обставини екстремальні, справді високого градусу, думаю, я зміг би відмовитися від багатьох промов. Навіть не знаю від чого я б не відмовився.

Фото: Юлія Вебер

Читайте також: ЄВГЕН ГУДЗЬ, ФРОНТМЕН GOGOL BORDELLO: «ЛЮДИ ПРАГНУТИ УКРАЇНСЬКОГО ВАЙБУ!»