Чи є вистава про тирана актуальною в час, коли Україну розігрують на політичній шахівниці?: актори вистави “Калігула” про те як змінюється культурний контекст

Актори гучної вистави «Калігула» за твором Альбера Камю, прем'єра якої триває у київському театрі ім.Франка, розповіли про те як змінюється культурний контекст постановки. Оскільки репетиції над виставою розпочалися до повномасштабного вторгнення Росії на територію України.    

Віталій Ажнов

У кожного з нас відбулася переоцінка цінностей. З'явилося багато запитань щодо сценічного втілення мого героя — як взагалі це тепер грати? Багато вібрацій, думок і паралелей, але акторська робота в тому й дивовижна, що все можна виправдати та вивернути. У цій виставі звучить питання життя і смерті, так, воно вічне, але саме зараз, в умовах війни, дуже актуальне.

Наразі дуже непросто знайти в собі ресурси для творчості, враховуючи те, що відбувається. Це безумовно впливає на кожного з нас, зокрема на психоемоційний стан, від якого залежить якість роботи.

Але я істинно вірю, що театр — це культурний фронт і радію, що все ж таки можемо робити те, що вміємо і любимо.

І віра в те, що людям зараз потрібне мистецтво, яке здатне лікувати — вселяє велику надію та додає сил.

Акмал Гурєзов  

Як каже мій персонаж: «Життя важке, але віра, мистецтво та кохання підтримують нас». Від себе додав би так: «Життя тяжке, але віра, мистецтво, кохання та ЗСУ підтримують нас».

Насправді, крім болю, ненависті, злості не відчуваєш більше нічого. З цим і живеш щодня, з цим і працюєш. Робиш те, що можеш і вмієш.

Ми тут, і можемо займатися своєю справою, працювати з улюбленими режиссерами, партнерами, бачитися з друзями, розмовляти з рідними і все це завдяки нашим ЗСУ

Вони надихають та дають надію. Потрібно це розуміти, цінувати і підтримувати їх, підтримувати життя; і пам'ятати, завжди пам'ятати наших героїв. А з тими, хто хотів і хоче забрати у нас все, боротися і ніколи не пробачати. Усі ми змінилися. Усе змінилося.

Людмила Смородіна

Весь час, коли ми працювали над виставою, розуміла її значимість, але були перестороги, що сьогодні це може бути людям тяжко.

Одного дня на репетиції, коли я була в залі і працював інший склад, я зрозуміла, що ця вистава потрібна саме зараз. Вона як молния - страшна і коротка, таким  і є життя людини, коли з'являється такий собі Калігула!  

Коли почалася війна, мусила виїхати за кордон. Була я там 3 місяці, там було безпечно, але відчуття непотрібності вигнало мене додому. Тут страшно, але відчуття потребності рятує. Я пів дня біля рідних стін театру, з колегами, яких люблю і ціную. А другу частину дня розгадую кросворд, хто ж такий Гелікон у моєму виконанні…. Отак і живу…

Тетяна Міхіна

Ми всі зараз перебуваємо у надскладних умовах. Ми є свідками  жорстокого знищення людей, культури, інфраструктури, екосистеми — всього, що може свідчити, що ми є самостійною нацією. Я, як і мільйони українців, пізнала, що таке страх, стресс, розпач, паніка. У довоєнній житті ми постійно жаловались на свою життя, зараз я розумію, що тоді ми були щасливі, бо відзначали свята, ходили на роботу, подорожували, мріяли — ми жили такою неймовірною буденною життям.  

Війна привчила мене жити тут і зараз. Радіти тому, що маю, і дякувати, що прокидаюсь і бачу оченята моєї дитинки.  

Звісно, ​​весь цей досвід має великий вплив на спектаклі, в яких я працюю, а особливо на новонароджену спектакль «Калігула». Тож сприйняття п'єси змінилося, бо я вмію цінувати життя і любов,  я ненавиджу смерть, страх. Єдине, що не змінилося, це любов до своєї професії. Процес підготовки до вистави. У цьому мабунь є велика магія театру. Ти потрапляєш сюди зі зовнішнього світу і ти плачеш, смієшся, промовляєш чудові тексти, бачиш очі своїх партнерів — забуваєш про всі проблеми  і страхи.

Роман Ясіновський

Моє сприйняття вистави не змінилося, радше стало глибшим розуміння її сенсів у процесі репетицій. За це я і люблю репетиційний процес, адже всі ці зміни, рухи у свідомості і на сцені дають можливість відчути подих реальної життя.

Хоча повернутися до репетицій було складно, бо з початком війни я багато волонтерів, зараз — тільки допомагаю і це дуже часто мене гризе: чи правильно ті, що я на роботі, а не на фронті?

Ксенія Баша

Шок, неможливість прийняти, що все це відбувається з нами на нашій землі.  Бувало жахливо на репетиціях, коли звучали монологи Калигулі, настільки актуальними вони є. Ці тексти переконують — тирані однакові у всі години.

До 24 лютого я, як актриса, була “адвокатом” своєї ролі, хотіла зрозуміти, що тримає жінку поруч із таким чоловіком, намагалася виправдати її. Після — я знаю, що оточення створює тирана і всі ті, хто поруч, несуть частину відповідальності за його чини, вони також винні.

Я не хотіла виправдовувати Кезонію. Тож для мене це був новий досвід, я мала знайти нові інструменти роботи над рольом. Я вдячна Івану Урівському, який, незважаючи на складні внутрішні процеси кожного з нас, зміг створити добру творчу атмосферу. Всупереч усьому, нам хотілося йти на репетиції і створювати цей спектакль.

Олена Хохлаткіна

Відчуття чогось недоречного… війна, гинути воїни, мирне населення, діти і яке ти маєш право грати, розважати, розважатися?

Чи є п'єса-вистава про умовного тирана актуальною на той час, коли світова тиранія розігрує нашу країну на кривавій шахівниці?

Я ухвалила важливе для себе рішення — моє оружня, то моя професія і я боротимуся за свою країну всіма доступними мені засобами. Моє послання в цій виставі глядачу — вбий тирана в Собі, вбий раба в Собі, і неважливо, де ця сутність у тобі прокидається: вдома ,в спілкуванні з дітьми і рідними, чи в міському транспорті...

Олександр Рудинський

Звичайно, виникали питання — нащо взагалі цей вистава, кому це потрібно і потрібно це мені? Зв'язок вистави з реаліями сьогоднішнього дня безсумнівно є, як є і різниця між тим, кого граю я і кого бачити бачив.

Я граю Калігулу — не історичну постать, а персонажа, якого написав Альбер Камю під час Другої Світової війни, коли гинули мільйони людей. Ми переживаємо сьогодні те саме. Мабуть тому в цій п'єсі є так багато текстів, які мені дуже хочеться грати. 

Щодня гортаєш новини, кожен день на зв'язку з батьками, які під обстрілами в Миколаєві, — емоційний досвід, до якого ніхто з нас не прагнув, але це добре, що буде нагода обмінятися цією енергією зі глядачами.

Фото: Юлія Вебер

Читайте також: SMALL TALK: РЕЖИСЕР ІВАН УРІВСЬКИЙ ПРО БУДУЩУ ПРЕМ'ЄРУ «КАЛІГУЛА»